«Головна моя мета — дарувати учням віру в себе і свої можливості»

До 60-річчя вищого професійного училища у Звягелі колектив організував ювілейний збір спогадів про заклад. Долучаємося до цієї ініціативи й пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з неординарною викладачкою Інною Вовк. 

Кваліфіковані, затребувані і впевнені 

— Інно, ви працюєте викладачем історії, громадянської освіти, професійних предметів, ще й ведете гурток співів. А як це все поєднується? 

— Не знаю, чи варто говорити про те, як я поєдную, бо все залежить від людини, її бачення життя і відчуття творчості. Історія, культура, суспільство — ті складові, які формують нашу ідентичність. І, звісно, трішки креативного підходу не завадить.

Ми говоримо про розвиток культури та мистецтва на парах, а на гуртку релаксуємо і закріплюємо це практично. Наші виступи — своєрідний метод навчитися правильно поводитися на публіці, не боятися показати свої можливості, висловитися і не соромитися, відчувати себе потрібними. 

Конкурси, фестивалі, відеороботи, які ми знімаємо, це зростання творчого потенціалу кожного студента. А головна моя мета — дарувати їм віру в себе і свої можливості.

— Про своїх учнів ви говорите, що вони талановиті, намагаєтеся допомогти їм розвиватися. Чи завжди і з усіма це вдається? 

— Молодь змінюється: поведінка, прагнення, мета, цілі. Не змінилося єдине — бажання бути почутими і зрозумілими!

Ми не вчимо професійному вокалу, не вимагаємо досконало знати нотну грамоту та брати високі октави. Ми готуємо сучасних, кваліфікованих робітників, які будуть затребуваними на ринку праці. А якщо це поєднується з культурною вихованістю, освіченістю та вмінням правильно себе зарекомендувати — це є найвищою оцінкою для наставника.

Наша молодь відчуває потребу допомагати

— Війна внесла багато коректив, проте моє бачення стосується лише позитивних змін. Молодь стала активнішою, згуртованішою, відчуває потребу турбуватися про ближнього, стала досвідченішою в користуванні цифровими ресурсами та умінні аналізувати інформацію.

Особливо мене здивував підхід до вибору майбутньої професії: і студенти, і абітурієнти чітко окреслюють для себе перспективи, дехто має чіткий план реалізації бізнес-проєктів. Багато хто наразі бачить перспективи лише в роботі за кордоном, проте основна частина хоче зарекомендувати себе на батьківщині.

— Викладаєте професійні предмети. Які з них користуються більшою популярністю?

— За першим дипломом я — інженер-еколог. Зовсім не замислювалася, що це мені знадобиться в моїй роботі! Профтех для мене став світом «нових відкриттів», абсолютно змінила свої погляди на освіту саме завдяки роботі в училищі.

Викладання професійних предметів «Основи енергоефективності та енергозбереження», «Правила дорожнього руху», «Основи ринкової економіки» відкрили для мене новий  шлях для досліджень та роботи. Головне — вміння інтегрувати потім набуті знання в майбутню професію.

— Чи трапляються у вас конфлікти з учнями? Як вдається їх вирішувати?

— Наше нинішнє суспільство — сучасне, інформаційне, прогресивне — має зрозуміти, що конфлікти — не, щось погане чи те, що обовʼязково має перерости в протистояння… Конфлікт — це вміння шукати компроміси та правильні рішення, уміння надати опоненту право висловити свою думку.

Саме цьому навчаю своїх студентів. Шукати в конфлікті позитив й уміти достойно поводитися зі співрозмовниками, ефективно комунікувати. Студенти часто жартують: «Ви, Олександрівно, ставите перед нами занадто високу планку. На нижчу тепер ми не погодимося».

— Одним з улюблених вашими учнями предметів є вивчення ПДР. А чому? 

— Правила дорожнього руху — це любов кожного студента. Можливо, у процесі вивчення предмету вони відчувають себе повноцінними учасниками дорожнього руху, озброєними знаннями. А, можливо, цікавість викликана перспективою скористатися цією базою для отримання в майбутньому водійських прав. Для мене це, у першу чергу, лекція з  безпеки та конкретні приклади з життя.

Освіта сьогодні — це справжній квест

— Не мала на меті працювати викладачем, хоча мама дуже хотіла бачити мене в цій професії, сама віддала освітянській ниві багато років й досі розповідає чимало цікавого про дорослих своїх учнів.

Я прагнула працювати в правоохоронних органах, хотіла узяти приклад з батька, який є полковником міліції у відставці, наразі він керує ветеранською спілкою «Чорнобиль».

Була вже на цьому шляху, і, навчаючись в Агроекологічному університеті, проходила успішно підготовку та тестування для роботи в органах. Усе складалося успішно, але особисте життя внесло свої корективи.

Я стала дружиною та мамою. Ці роки мені подарували багато досвіду, тож після 30-ти я шукала шляхи для розвитку. Хотілося не того, що мала в мріях, коли була молодшою. Дуже багато читала книг, наукової літератури, цікавилася історією та мистецтвом. Завжди на «ти» була із законом. 

Відчула, що потрібно припинити накопичувати і розпочати ділитися своїми знаннями. Вступила в Житомирський університет імені Івана Франка на історичний факультет, на спеціальність «Історія, право».

Чоловік був вражений! Не знав, як я буду все встигати, і для чого мені, такій розумній, начитаній, ще одна освіта? Та я довела, що зможу. Просто відчувала, що маю знайти себе. А хто шукає — обов’язково знайде.

Освіта сьогодні — це справжній квест, це не про стандарти, багато невідомого та нового. Ти маєш пройти всі рівні, щоб довести собі свою здатність. Це, свого роду, підприємництво. Маєш витримати конкуренцію, вистояти в умовах фінансової нестабільності, вкласти в себе кошти, втриматися на освітньому ринку і не вигоріти, не впасти духом.

Завдання — змінити розчарування на мотивацію

— Ви підіймали серед колег тему патріотичного виховання в Україні на тлі неоднорідних настроїв. Наприклад, через корупційні скандали, підхід до мобілізації тощо. А чи отримали професійні поради?

— Так, у вашому виданні я ділилася баченням патріотичного виховання. Наша країна наразі знаходиться на тяжкому шляху становлення. І це стосується не лише політики, економіки, міжнародної співпраці, а й становлення вільної, креативної, поміркованої людини.

Нові українці — це покоління, загартоване вогнем і мечем, яке має знати закони, бути політично грамотними, орієнтуватися в умовах сьогодення, оперативно обирати орієнтири для розвитку. Нові українці — покоління, яке не втікає від проблем, а вирішує їх.

І  сучасна освіта покладає на себе відповідальність за виховання високоморальної особистості, котра має за честь жити у своїй країні, цінувати спадщину, вивчати історію та виховувати своїх нащадків за тими ж критеріями.

Звісно, що на тлі подій всередині країни — корупційні викриття, скандали, неправомірна мобілізація — виникає розчарування та зневіра на кшталт: а що ж нас чекає попереду? Завдання педагога  — переформатувати розчарування в мотивацію і прищепити розуміння, що становлення великого неможливе без втрат та розпачу, лише таким чином ми зможемо загартувати в собі мету.

«З ними зростаю, змагаюся, здобуваю перемоги, вчуся»

— Мої зварювальники, кожна група — для мене наче нове життя. Наразі готую до випуску вже третю групу. Це роки досвіду, нових історій, вражень та емоцій. Кожну групу я проживаю душею. Я з ними зростаю, сміюся, змагаюся, здобуваю перемоги, тішуся успіхам, вчуся від них.

— Не тяжко працювати з хлопчачою аудиторією?

— Вчимося балансувати і завжди, як залізна підтримка, на цьому шляху є майстер виробничого навчання, з яким працюю в міцному тандемі,

На третьому курсі ми з учнями розуміємо один одного з пів погляду. Я в них — і класна мама, і порадник, і «стресознімач», «мізковправляч», і психолог. Влаштовуємо екскурсії, лекції, тренінги на загальноміському рівні. Ходимо в бібліотеки, у кіно, проводимо дозвілля з налагодження стосунків, побудованих на довірі та взаємоповазі. Вчу учнів жартувати, любити життя у всіх його проявах.

Болить серце, що маємо втрати. Згадую із болем перших своїх випускників — Віктора Боровкова, Олександра Конончука, які віддали життя за нашу Україну, не вагаючись у своєму виборі протистояти ворогу. Довго проживала цей біль, згадувала наші останні зустрічі. Збереглися наші  переписки з війни, коли я підтримувала і просто була слухачем…

Результат навчання — впевнені особистості з дипломами

Класне керівництво в профтехучилищі — особливий вид театрального мистецтва, коли ти маєш постійно бути в дії. Навіть, коли ти в процесі глибокого перезавантаження… Це неперевершена сила емоцій та втіха від результату. Результатом є впевнені, сповнені рішучості юнаки з дипломами в руках.

До речі, у випускній групі навчається син нашого відомого волонтера Володимира Луценка, який активно допомагає ЗСУ виготовленням буржуйок і ремонтом автівок. Тож наша гру

па не лишалася ніколи осторонь допомоги військовим. Брали приклад із наставників, виготовляли буржуйки, обрізали бляшанки для окопних свічок.

Юлія КЛИМЧУК