Танки, млини, годинники і багато іншого: як дерево оживає в руках військового пенсіонера

Замість майстерні — гараж

Замість каталогу власних дерев’яних виробів — фото в галереї телефону, а в голові — багато ще не до кінця реалізованих мрій у творчості.

— Моє хобі, — каже Олег, — це коли у вільний час приходиш у гараж, береш лобзик і вирізаєш, вирізаєш, втілюючи ідеї з голови в реальність... 

Колись було в мене тяжіння до авіації, звідти і почалася майстерність конструювати щось. Навіть з хлопцями зробили літак і літали тоді, а потім я пішов в армію і це все припинилося. Пізніше, уже будучи капітаном, пригадалася любов до виробів із дерева.

Дружина — перший помічник і порадник

Спочатку чоловік попросив дружину Світлану, щоб купила йому на день народження електричний лобзик. Вона завжди його підтримувала в усіх справах, тому купила. І почалося… 

Якось вирізав декоративну лавку з дерева — прийшли гості, захопилися неймовірно — подарував. Потім вирізав тризуби, гайкові ключі хлопцям на подарунки, майстрував сувеніри для товаришів по службі з 54-го розвідувального батальйону. 

До речі, саме дружина у справі майстра — найперший порадник. І коли часом беруть сумніви, як зробити той чи інший виріб, тоді вона завжди приходить на допомогу.

— Моєму чоловіку це хобі дуже подобається, — каже дружина Світлана. — Звісно, не завжди є час і можливості для роботи, але вона — у задоволення для нього. Якщо матиме бажання розвиватися в цьому напрямку — я підтримаю. Завжди підтримую, ми навіть інструменти деякі в кредит купуємо (сміється — авт.).

Головна проблема — нестача матеріалу

— А знаєте, з якою проблемою я стикнувся? і чому ця справа не набула ширшого масштабу? — запитує. — Виявилося, що в нас у місті немає відповідного матеріалу. Уявляєте? Неможливо знайти хорошу дошку завширшки бодай 30 сантиметрів… Я об’їздив  пилорами, магазини будівельних матеріалів. Найбільше, що вдалося знайти — на 15 сантиметрів… Здавалося б, живемо в країні з багатющими лісовими насадженнями, але, на жаль, ще кругляком дерево їде від нас за кордон.

Тому роблю свої дерев’яні вироби нечасто, із підручних матеріалів, — із сумом каже Олег. — Скажімо, дивлюся, очищали якийсь сарай і лежить у болоті стара, брудна дошка. Я її взяв, обстукав від бруду, пошкрябав, а це, виявилося, дубова дошка, якій понад сто років. Сосна, ясен, дуб — дошки з цих матеріалів зараз практично не знайти.

Інструмент у продажу є, але він дуже дорогий. Якщо купити пилку за 20 тисяч, то потрібно, щоб вона себе відпрацювала. А люди, на жаль, не завжди розуміють цінність ручної роботи, тому досі я виробів небагато продавав. Якщо й робив щось — то на подарунки, як сувеніри або предмети інтер’єру.

Ручна робота коштує грошей

— Якщо оцінювати вартість виробів ручної роботи, то не в кожного є гроші заплатити за неї, — вважає майстер. — Деякі роботи до війни я продавав, й іноді відчувалося, що з цими грошима не всі розлучалися бадьоро. При тому, що аналогічні китайські вироби, дешевші у собівартості, у магазинах коштують дорожче, аніж натуральні, дерев’яні. 

Клієнтів майстер навмисно не шукає, зазвичай спрацьовує «сарафанне» радіо. Наприклад, зробив декоративний млин для доньки в дитячий садочок — почали з інших закладів замовляти. Також замовляють млини на дачі, на клумби, наприклад, для «альпійських гірок». У військовий ліцей зробив трибуну для виступів. А дубові годинники у виконанні Олега стали окрасою не одного інтер’єру.

— До речі, у нас вдома годинника не лишилося жодного — я усе роздарував (сміється — авт.). Взагалі нічого з моїх виробів немає вдома, лише фото.

Танки, як справжні

Серед його найулюбленіших робіт — танки Т-34 різних масштабів. Чимало з них нині прикрашають кабінети різних командирів, керівників. Є простіші варіанти, а є й такі, що виконані відповідно до креслення, із багатьма деталями, як у справжніх танках: башта і гармата, кулемети, ящики для снарядів, запасний трак гусениць (їх тут 84 штуки!), увесь необхідний інструмент.

Деякі дрібні запчастини — завбільшки лише декілька міліметрів, тож слід володіти неабияким терпінням і, звісно, майстерністю, аби все скласти докупи. 

Про цю роботу майстер розповідає в деталях, із неабияким захопленням. Наприклад, як траки робив з лінійок — шліфував, нарізав, а потім з’єднував. Трос на танку — з перекрученого віника, а ніби справжній, міцний. 

Військовий пенсіонер і творчість

Будь-які вироби з дерева, , що висять у людей на стінах чи прикрашають полиці які бачить Олег — він дає їм оцінку і розмірковує, за скільки часу міг би відтворити аналог. Здається, нічого складного в цьому для нього не існує. Разом із тим він каже, що в цьому процесі для нього головне — можливість творити, а конвеєр у роботі на якомусь виробництві його зовсім не надихає. 

Свого часу чоловік служив у «тридцятці», розвідбаті, у батальйоні тилу. Застав часи, коли українську армію тотально скорочували, а не розвивали. Зараз він — військовий пенсіонер, і хоч рвався на службу, коли в Україні почалася війна, проте отримав відмови — має інвалідність через кардіостимулятор у серці, через що виключений з військового обліку. Тому працює в тилу, допомагаючи війську.

Серед мрій — взяти участь у звягельському ярмарку, втім наразі бракує продукції, щоб познайомити людей з персональною творчістю. «Мрію, щоб від моїх робіт люди отримували радість і задоволення, а я від цього теж радітиму», — каже майстер.  Рекламувати себе не любить, тому цей матеріал про нього — чиста випадковість, а пропозиція інтерв’ю — ініціатива редакції. 

Дуже хочеться, аби наші люди не зупинялися, розвивалися і відчували підтримку — тож завжди готові підтримати і розповісти.

Юлія КЛИМЧУК

Фото з архіву майстра