Домашня птахоферма на пів тисячі перепілок — переселенці з Донеччини відновили родинну справу на Звягельщині

Вимушено змінити місце проживання, залишити рідний дім через війну й вирушити в невідоме — кожен по-різному оговтується від такого стресу. Швидше адаптуватися на новому місці допомагає робота чи улюблене заняття — особливо, якщо вдається продовжити справу, якою займався раніше.

…Родина Кіщенків уперше переїхала на Звягельщину в березні 2022-го, коли над їхньою рідною Новогродівкою, містом у Покровському районі на Донеччині, почали літати російські ракети. За порадою знайомої, приїхали до Варварівки, що у Брониківській громаді Звягельського району, й оселилися в одному з будинків, який на той час стояв порожнім.

Попри складну безпекову ситуацію в районі Покровська, невдовзі після приїзду на Житомирщину довелося повернутися в Новогродівку — допрацювати рік на шахті, необхідний для стажу й отримання соціальних виплат.

Там, крім основної роботи, займалися сільським господарством, а також розводили перепілок. Зрештою, зібравши обладнання, остаточно переїхали у Варварівку, де відновили сімейну справу — вирощування птиці.

«Звягель-інфо» поспілкувався з Дмитром Кіщенком щодо особливостей розвитку птахівництва та адаптації на Звягельщині.

1. Найбільші труднощі — під час тривалих вимкнень електрики

— Чому саме курочки? Можливо, це якось пов’язано зі спогадами про домашніх тварин, яких тримали в дитинстві?

— Побачили у друзів цю пташку. Дуже сподобалася в утриманні, має стійкість до хвороб. Потім довідалися про користь вживання перепелиного м’яса та яєць і вирішили спробувати тримати перепілку для себе. У Варварівці, щоправда, птахівництво почали з гусей і качок. Але гуси — дуже розумні птахи, шкода рубати. Тому більше їх не заводили — згадали про перепілок.

Нині в нашому господарстві є індокачки, голошийки, кури породи «Брама» (закарпатські кури), китайські шовкові.

— Порадьте, як людина з досвідом, для птахівників-початківців: що найскладніше при вирощуванні птиці? Які труднощі доводиться долати?

— Найскладнішим було підібрати корм та створити комфортні умови для утримання, адже і дорослим птахам, і особливо курчатам необхідно забезпечити потрібну температуру, вологість та провітрювання. Тому труднощі виникали переважно під час довготривалих вимкнень електрики, адже від неї залежить робота брудера — так званого, дитсадка для маленьких курчат. Коли цієї зими часто вимикали, траплялося багато випадків яєць-бовтунів. А загалом новонароджене курча перепілки таке дрібне, що його можна помістити в сірникову коробку.

1. Півник Гуцул… виховав пташенят цесарки

— Науковці стверджують, що домашні кури мають багато прихованих здібностей. Пишуть, що деякі птахи здатні розрізняти числа до п’яти і їм властива логіка: якщо A більше, ніж B, а B більше, ніж C, то A більше, ніж C. Чи траплялися вам випадки, які б засвідчили інтелектуальні здібності курочок чи інших птахів, яких вирощуєте?

— У перепілок аж таких інтелектуальних здібностей немає, але ми помітили, що в них дуже низький больовий поріг. Із цікавих випадків, що трапився в нашій практиці, пригадую такий: коли курка відмовилася опікуватися пташенятами цесарки, яких сама ж висиділа, наш півник Гуцул із великим ентузіазмом взявся їх виховувати. Їм уже рік, а він досі про них піклується та свариться, коли вони залітають на дах.

Півник Гуцул — справжня домашня тварина: повсюди слідує за господарем.

Ще був випадок, коли одне курча — звичайної курки, не перепілки — вилупилося з недорозвиненою лапкою. Стало його шкода, почав виходжувати: розробляв йому лапку, щоб рухалася, примотував кріплення, щоб воно могло самостійно стояти. Поступово лапка почала працювати, й зараз це звичайне курча — бігає, як усі.

— Чи є особливі улюбленці — такі, яких залишаєте на декілька років, можливо, даєте їм імена?

— Так, звісно є улюбленець, це — півник Гуцул, якого ми привезли із Закарпаття разом з іншими породистими курми. Плануємо залишити всіх, оскільки кожна з них особлива.

Поява Гуцула в нас — це окрема історія. Гостювали на Закарпатті, в діда, і побачили в сусіда маленького гарного півника, запропонували купити, на що отримали відмову: «Не продається». Однак півник почав за нами бігати, прив’язався, зрештою сусід його нам подарував.

1. Одного півника може «вистачити» на десять курочок

— Як захищаєте господарство від хижаків? У моєму дитинстві траплялися ситуації, коли у бабусі, яка жила на Полтавщині, хижі тварини знищували ледь не всю живність у курнику за ніч...

— Перше, що зробив для захисту — це забетонував підлогу в курнику, щоб хижаки не могли у такий спосіб туди пробратися. Другим етапом загородив сіткою простір для вигулу курей. І, зрештою, зробив дверцята, які автоматично зачиняються та відчиняються у зазначений час. Цим можна керувати з телефону. Крім цього, в нас багато процесів, що відповідають за функціональність пташиних кліток, автоматизовані. Зокрема, система збору яєць, також клітки обладнані піддонами, що полегшує прибирання.

— Чи правда, що півнику треба аж 20 курочок, і його на всіх «вистачає»?

— Ні, на 20 курочок його не вистачить. Зазвичай на одного півника треба від 8 до 10 курочок, стосовно перепілок: на одного півника — п’ять курочок.

— Чув, що маленькі півники дуже бойовиті і можуть подужати навіть звичайного, більшого за розмірами півня. Чи правда це?

— Ми теж про таке чули та очікували, але в нашому випадку півники між собою живуть дуже мирно.

1. Люди прийняли гостинно, за що їм дуже вдячні

— Як вам загалом ведеться на Звягельщині? Зрозуміло, що малу Батьківщину неможливо замінити, але чи могли б ви назвати Житомирщину, Звягель гостинними і сприятливими для ВПО та започаткування тут власної справи, бізнесу?

— На Звягельщині дуже подобається. Ми помітили, що за чотири роки нашого перебування місто з кожним роком змінюється на краще. Люди прийняли нас гостинно, навіть краще, ніж ми очікували: перший час допомагали у всьому, за що ми дуже вдячні жителям села Варварівка і громаді. Щодо започаткування власної справи або бізнесу, я вважаю що найголовніше — це ставити цілі та рухатися до них.

Крім птахівництва, Дмитро вирощує полуниці — уже є цьогорічний стиглий «первісток».

— Що б порадили тим ВПО, хто зараз переселяється на Житомирщину — зокрема, до Звягеля чи в сусідні громади?

— Хочу порадити не боятися переїжджати на Житомирщину — тут дуже дружні люди, які співчувають та з розумінням ставляться до наших проблем. Бажаю не зневірюватися, перегортати цю сторінку життя і йти далі. Все буде Україна!

Олег БРЮХАНОВ

Єгор ЦИМБАЛЮК

Фото Анастасії КІЩЕНКО

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації 
за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. 
Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди

1. «А чий то когут пиє?!» —

кричала на станції Фастів провідниця потяга «Ужгород-Харків». Я знав, що то мій півень. Але мовчав. Щоб не висадили.

Дитячі історії треба розповідати. З часом вони стають казками. А казки — то добре.

Отже, передумовою до історії, що трапилася на станції Фастів, було таке.

У селі Опішня на Полтавщині, де я проводив літні канікули, бабуся тримала курей. Усі кури й півень мали імена. Тому їх у жодному разі не можна було рубати на суп чи борщ. Ну, справді, як можна їсти курку Чорнушку чи півня Чемпіона? Якесь збочення, правда?

Тому кури жили, скільки їм Бог дав, і помирали власною смертю. Я їх ховав з усіма почестями — усі літа з малого до фізмат ліцею провів у Опішні.

Але, коли півень Чемпіон почав здавати позиції й програв вуличні півнячі бої сусідським півням, я таки наважився на трансфер.

У тоді Новограді (зараз Звягелі) ми з мамою пішли на базар і купили найбільш бойовитого, на мою думку, півня. Принесли у квартиру на другий поверх 5-поверхівки, де він поселився на балконі у тимчасовому притулку.

Через пару тижнів мали їхати на Полтавщину. Півень звик до мене і одного разу я навіть наважився його вигуляти в дворі. Хвилювався, чи не втече. Не втік. Натомість набив півня з сусіднього двору і гуляв з його курми, поки я підтягувався на турніку.

Думаю, норм)

Повезли його в картонній коробці (майже люкс — вентиляція є, хавчика купа) потягом «Ужгород-Харків». Сидів смирно, а коли я вийшов у Фастові дивитися, як замість тепловоза до потяга чіпляють електровоз, почав у вагоні кукурікати.

«Когут пиє», — кричить провідниця з Ужгорода тамтешньою говіркою.

Так за ним і закріпилося — Когут. Або Когуток.

Когуток виграв пару боїв у Опішні на Полтавщині. І кури більше не ходили до сусідів нестися, бо він був добрим півнем, господарем. Мабуть, розказував їм, що єдиний півень у селі, який подорожував «Укрзалізницею». Мажор!

А от де дівся Чемпіон — мені так і не сказали... Бабуся вигадала якусь історію, що він переселився на Яри (так називали частину села, що прилягала до Ворскли) до її знайомої. Звісно, я повівся.

Олег БРЮХАНОВ

П.С. Від автора: про цю бувальщину, написану минулого літа, пригадав, коли готував матеріал про розведення перепілок.