«СКІЛЬКИ ТОГО ЖИТТЯ!»

Пиятика починалася із самого ранку. Потім компанія розбрелася. Хто куди. Однак Раїсі (імена в матеріалі змінені) хотілося випити ще. Зайшла до знайомої, Галини. Запропонувала «повеселитися».
— Ні, щось мені погано сьогодні, — відмахнулась та.
Раїса збадьорилася:
— Ось похмелися і покращає!
— Навряд. Не буду. Перемучуся ліпше, а то знову повториться вчорашній день.
Раїса хихикнула:
— А скільки того життя! Давай, ну.
— Ні, ні, — хитнула Галина. — Робота є.
— Ну, як хочеш, — спохмурніла Раїса і вийшла з хати.
Проте за хвилин п’ятнадцять-двадцять повернулась. Але не одна, з Василем. Принесли пляшку самогону.
— Галочко! — весело прощебетала Раїса.— Дай-но щось закусить.
Господарка нашвидкуруч накрила нехитрий стіл. І, наперекір своїм бажанням, теж випила півчарки міцної.
Аж тут у хату — Андрій.
— А-а! Гуляємо! І мене не кличемо?! — потираючи руки, втішливо мовив сусід.
Його також запросили за стіл. Почастували чаркою.
Та не минуло й десяти хвилин, як на порозі виріс ще один сусід — Валентин.
Одне слово, у веранді ніде було вже і яблуку впасти.
Валентин також був напідпитку. Кивком голови підкликав Раїсу.
Та підвелася з-за столу. Похитуючись, підійшла.
— Ну, чого тобі, бешкетнику? — грайливо примружилася молода жінка.
Валентин узяв Раїсу за лікоть.
— Пішли.
— Куди?
— А ти не знаєш куди?
— А якщо мій припреться?
— Не припреться.
— Чому так думаєш?
— Він біля магазину. З хлопцями. Гудуть.
Коли вони виходили надвір, з веранди долинув дружній сміх.
Незабаром вони повернулися. П’янка продовжилася.

До дочки Раїси, Оленки, прийшов знайомий Михайло.
— Я бачив твою маму, — осміхаючись, повідомив.
— Де? — спитала Оленка, здогадуючись, де вона може бути.
— У тітки Галини. Там багато чоловіків. Горілку хлебчуть!
— Ну й що?
Михайло вщипнув:
— А твоя мама з дядьком Валентином до хліва ходили!
Оленка зніяковіла. Проте сухо кинула:
— Що ще скажеш?
— Нічого, — затупцяв Михайло. Відтак хитрувато запропонував: — Може, підемо погуляємо?
Оленка кивнула хлопцю на двері.
— Мені ніколи. Можеш «погулять» сам!
— Як хочеш.
Тільки Михайло пішов, як до хати ввалилася вищезгадана компанія. Раїсу привели попід руки.
Оленка зачинилась у своїй кімнаті.
А її мати з чоловіками знову почали чаркувати.
Згодом додому прийшов і Анатолій, Оленчин батько. Не сам, з приятелем. Обидва — захмелілі. Також сіли до столу.
Раїсу вже добряче розвезло. Однак її рука все тяглася до чарки.
— Досить тобі вже! — прикрикнув на дружину Анатолій. — Йди спать!
Раїса послухалася.
Далі події розгорталися за сумнішим сценарієм. Спровадивши гостей, Анатолій розлючений (мабуть, хтось із сусідів «нашепотів» про хлів) повернувся до хати.
Раїса напівроздягнена лежала в ліжку. Спала.
Батько покликав Оленку.
— Бачиш, яка в тебе матір, — дорікаючи, заскреготів зубами. — Хоч ти такою не будь! Іди спати.
Дочка знову зачинилась у своїй кімнаті.
А батько взявся за матір. Стягнув її з ліжка і почав гамселити.
— Будеш, стерво, ще пити?! — надаючи п’яній дружині стусанів, раз у раз приказував.
Потім знову — бив, бив і бив.
Коли Раїса перестала рухатися, Анатолій покликав дочку.
— Принеси води! — наказав їй
Оленка принесла.
Анатолій взяв з рук дочки кварту з водою і «освіжив» нею Раїсу. Та це не допомогло. Вихлюпнув ще одну кварту.
Раїса заворушилася.
Анатолій підійшов до шафи, видобув з нього офіцерського паска і бляхою почав молотити по голові дружину. Потім знову примушував дочку носити воду, якою продовжував поливати Раїсу.
— Тато, не чіпай маму, — Оленка спробувала заступитися за матір.
— Іди в кімнату! — гаркнув батько.
— Добре, я піду. Але ти маму вже не битимеш?
— Я сказав, іди в кімнату і звідти не виходь!
Раїса з розкинутими руками лишилася лежати на підлозі.
— Ну й лежи! — зло кинув чоловік. — Швидше протверезієш! А я в ліжку полежу.
Коли Анатолій прокинувся вранці, то застав дружину на тому ж місці.
— Дочко! — Анатолій покликав Оленку.
Та, протираючи очі, вийшла з кімнати.
— Що таке? — спитала, дивлячись на нерухому матір.
— Помацай її пульс. — Батько сидів на стільці. Насторожений. — І серце послухай.
Дівчинка нашорошено нагнулася над матір’ю. Приклала вухо до її грудей. Невміло пальцями шукала пульс на руці.
Не прослуховувалося ні те, ні те.
— Вона… Вона не дихає. — Оленка злякано заточилася.
Анатолій кинувся надвір. Покликав сусідів. Серед них була і Галина, яка застигло дивилася на мертве тіло своєї подруги. Саме в цю мить їй пригадалися вчорашні слова Раїси: «Скільки того життя!». Наче наврочила…

Уже, сидячи на лаві підсудних, Анатолій картав себе за те, що через ту кляту горілку піде за грати на довгі роки. Адже, мовляв, можна ж було все вирішити в якийсь інший спосіб. Наступного дня, вранці. Та ще який гріх на душу взяв...
Отже, було в чоловіка каяття та не було вороття. За свій злочин Анатолій отримав 8 років і 6 місяців позбавлення волі.