Інклюзія: фахівці «включають» дітей із проблемами здоров’я у соціум і дарують надію на повноцінне життя

«У нас працюють унікальні фахівці. У місті спостерігається дефіцит логопедів, дефектологів, реабілітологів, психологів, а проблем, які вони мають вирішувати, — багато», — такими словами розпочала наше інтерв’ю директор інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) Наталя Борис. Півроку працює цей заклад для дітей із проблемами здоров’я, а його вже назвали кращим в області.
Інклюзія (від англ. «inclusion») — це «включення» у соціум маленьких громадян з особливими освітніми потребами, вона покликана максимально реалізувати їх право на освіту і повноцінне життя. Йдеться про долі тисяч українців, а наскільки повноцінними членами суспільства вони стануть — значною мірою тепер залежить від роботи фахівців.
До кінця березня у місцевому ІРЦ планують завершити роботи з облаштування сучасного інтер’єру. Повністю завезуть меблі і обладнання, створивши максимально комфортні умови для своїх відвідувачів.
Окрім кабінетів для спеціальних занять, функціонуватиме зона очікування з іграшками, зручними пуфами, дошкою для малювання тощо. Місцеві художники Марина Ясиневич та Ольга і Юрій Шкабари благодійно розмальовують стіни.
— Працюємо з дітками від 2 до 18 років, — розповіла Наталя Петрівна. — Головне наше завдання — проведення комплексної оцінки розвитку дитини. Якщо після звернення батьків ми встановлюємо, що дитина належить до категорії з особливими потребами, — складаємо освітній маршрут з рекомендаціями спеціалістів.
Інклюзивно-ресурсні центри створені в Україні на зміну обласним психолого-медико-педагогічним консультаціям. Це — більш потужні установи, на них покладено ширші повноваження. Інклюзія нині активно впроваджується у державі і є одним із пріоритетів у формуванні освітньої галузі.
Основна мета — реалізація права дитини з особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання. Раніше такі діти у більшості випадків не могли проживати у сім’ях, адже навчалися у спеціалізованих школах-інтернатах. Сьогодні система кардинально змінюється і дає можливість «включити» у соціум максимальну кількість маленьких громадян.
— З цією метою ми й проводимо комплексну оцінку, визначаючи подальший освітній маршрут, — пояснила Наталя Борис, — даємо рекомендації: як має підготуватися садочок чи школа, що мають робити у рамках цього процесу вчителі, батьки. Наша робота є «підсиленням» слабких сторін дитини. Для цього заклади освіти мають адаптувати чи модифікувати навчальну програму, попрацювати над облаштуванням архітектурної доступності, закупити спеціальні підручники, у разі потреби — ввести посаду асистента вчителя чи вихователя. У класі може навчатися 1-3 «особливих» дитини, асистент допомагає вчителю організувати навчальний процес, працюючи з ним у парі.
Інклюзивне навчання у Новограді-Волинському впроваджується з 2011-го року, тепер — особливо активно. Нині у місті навчається 29 дітей із особливими потребами. За словами фахівців, надалі ця кількість зростатиме.
— І це нормально, — пояснює директорка ІРЦ, — адже ми активно «включаємо» цих дітей у соціум. Нині інклюзивні групи діють у двох дошкільних закладах: центрі розвитку дитини «Дельфін» та ДНЗ №13, де введено дві посади асистентів вихователя.
До категорії з особливими освітніми потребами відносять дітей, котрі мають емоційні, поведінкові і фізичні порушення; розлади мови та спілкування; труднощі у навчанні; затримку інтелектуального розвитку; порушення зору чи слуху; дітей, які живуть у несприятливому середовищі; належать до груп етнічних меншин; дітей «вулиці»; дітей, хворих на СНІД.
— Ось чому інклюзія застосовується не лише до дітей, котрі мають інвалідність, — говорить Наталя Петрівна. — Багато позитиву у цьому, а головна мета — соціалізація. Корекційно-розвиваючі заняття проводимо двічі на тиждень, по 20-25 хв. Коли дитина на рівні ровесників сприйматиме навчальний матеріал і зможе навчатися самостійно, тоді зникне потреба в інклюзивній формі навчання. У іншому випадку спеціальний супровід триватиме стільки часу, скільки потрібно.
На жаль, діти зі складними діагнозами ДЦП не завжди можуть бути «включені» в освітній процес, адже садочки і школи будувалися, коли не було сучасних вимог щодо пандусів. Від архітектурної доступності закладів залежить соціалізація дитини з обмеженими фізичними можливостями.
Нині в ІРЦ займаються 10 дітей (36 годин щотижня). Серед їх «слабких» сторін (тепер це не називають діагнозами) — затримка психічного розвитку, розумова відсталість, аутизм. Проте, усі вони готуються відвідувати освітні заклади, а дехто вже у наступному році вирушить у дитсадочки і школи. Держава виділяє субвенційні кошти, за які заклади освіти залучатимуть до роботи відповідних фахівців.
Як розповіла логопед ІРЦ Інна Левкович, у наш час значно збільшилася кількість дітей із вадами мови. Якщо раніше першокласники не вимовляли звук «р», то тепер — близько 15-ти звуків. У дошкільному віці багато малят мають системні мовні порушення. І якщо батьки не звертаються до фахівців, то вони задавнюються.
Збільшення проблем із дитячим здоров’ям фахівці пов’язують із екологією, особливостями протіканням вагітностей, травмами під час пологів, навіть — кишковими та вірусними інфекціями, перенесеними дітьми у віці до 1 року. Якщо матуся під час вагітності перехворіла звичайним ГРВІ, це також часто ускладнює розвиток дитини. Навіть банальний токсикоз у першому триместрі може негативно вплинути на мовлення дитини. Чим раніше проводиться відновлення функцій — тим менше буде у майбутньому людей з особливими потребами, — наголошують спеціалісти.
«Усе в організмі взаємопов’язано: коли порушена загальна і дрібна моторика, то спостерігаємо погану постановку звуків, — розповів реабілітолог Віктор Гусєв. — Робимо тести за спеціальними методиками, надаємо вправи і рекомендації. Приємно спостерігати, як допомагає наша командна робота. У мене займається багато дітей із плоскостопістю, сколіозом. Чимало залежить від батьків та їх готовності подолати проблеми. Здорова людина звикає до того, що вона ходить, стрибає і має повноцінний розвиток. А хто не вміє чогось робити з переліченого і досягає цього, — це дуже приємний результат».
«Якщо дитина не засвоює матеріал на початковому рівні — тоді потрібне втручання, — розповідає дефектолог Олена Монжиєвська. — Аби встановити причину тих чи інших порушень, доводиться розмотувати довгий «клубок». Іноді вже у шкільному віці треба повертатися на 5-6 років назад, часто на дитячий розвиток впливають соціально-побутові умови виховання».
Мережа інклюзивно-ресурсних центрів на Житомирщині сьогодні налічує 29 закладів. З 1 квітня усі вони працюватимуть у єдиній автоматизованій системі, за прогресивними методиками світового (навіть не європейського) значення. Батьки зможуть звертатися та надсилати документи в електронному варіанті.
Наразі ж батьки у відгуках про ІРЦ дякують спеціалістам за професіоналізм та підтримку. Розповідають, що діти із задоволенням ходять на заняття, поліпшуючи стан свого здоров’я. Усі разом сподіваються, що спільна робота принесе винятково позитивні результати у кожному окремому складному випадку.