КОСТЯНТИН МАЛОВ: «ДОКЛАДУ ВСІХ ЗУСИЛЬ, АБИ ВИПРАВДАТИ ДОВІРУ»

Міська рада ветеранів війни і праці — найчисельніша громадська організація Новограда-Волинського, котра нараховує на сьогодні понад 9800 членів. Із них — 478 учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни, 1620 — учасників Великої Вітчизняної війни, 1567 — ветеранів праці, 4549 — дітей війни. 274 члени ветеранської організації є інвалідами І групи.
Попри те, що до складу ради ветеранів входять літні люди, саме ця організація є однією із найбільш суспільно активних. Люди, котрі пережили війну, складні часи відбудови зруйнованої країни, мають колосальний життєвий досвід. І охоче діляться ним із представниками влади та молодшого покоління, постійно беруть участь у загальноміських заходах.
Так вже влаштоване життя, що роки беруть своє. У січні цього року пішов з життя колишній керівник організації Віктор Дмитрович Тишинський, котрий довгий час очолював раду ветеранів. На пленумі ради, що відбувся 14 квітня, одноголосним рішенням новим головою міської ради ветеранів війни і праці було обрано Костянтина Миколайовича МАЛОВА, 75-річного ветерана, полковника у відставці.
Невдовзі після обрання на цю відповідальну й почесну посаду новий голова ради ветеранів погодився розповісти про себе, свій життєвий шлях, завдання, що постануть перед ним у новій ролі, плани й бачення подальшої організації роботи міської ради ветеранів.
Народився Костянтин Миколайович Малов 30 січня 1934 року в російській «глибинці» — селі Снятіново Володимирської області, в сім’ї землеробів. Перші чотири роки життя пройшли в селі, а тоді сім’я переїхала в місто Олександрів цієї ж області. У той суворий час, роки колективізації, батько працював спочатку головою колгоспу, а пізніше — директором районного Будинку колгоспника. Мати — простою робітницею. Як розповідає сьогодні Костянтин Миколайович, його мати була дуже віруючою людиною, сина також частенько брала з собою до церкви.
Велика Вітчизняна війна застала сім’ю Малових в Олександрові (а це — всього 100 кілометрів до Москви).
— Ми навіть не знали спочатку, що почалася війна, — каже далі Костянтин Миколайович, — Із нами посусідству знаходилася їдальня. Так, батько висловив здогад, що гуркіт стоїть, бо в їдальні пересувають столи. А ближче до ранку відкрилася страшна правда — йде війна. Батька забрали на фронт. А мама з двома дітьми (зі мною й братом) залишилася в місті. Тут же, у 1942 році, я пішов у перший клас. У 1952-ому — закінчив школу.
— Важкий був час, — згадує ветеран. — Люди раз-по-раз отримували похоронки. Ми, діти, бачачи все це, дорослішали швидко. Як кажуть, не по днях, а по годинах. Складно було прогодуватися. Разом із мамою їздили по селах — міняли одяг на зерно.
— Ще зі шкільних років у мене була мрія навчатися у морській школі, що знаходилася в Архангельську. Проте, не поступив. Звичайно, переживав, що мрія не здійснилася. Натомість поступив у льотне училище в Оренбург (колишній Чкалов). Однак і там виникли свої особливості. Льотчиків перевели в інший заклад, а тут залишилися лише штурмани. Оскільки я штурманом бути не хотів, навчання покинув, приїхав у Володимир, — продовжує розповідь Костянтин Малов.
Воєнком мене одразу ж «зісватав» у загальновійськове училище. Поступив. У вільний від навчання час активно займався спортом — 7 років боксом, акробатикою. Мав перший спортивний розряд із гімнастики. Пізніше виконав норматив на звання майстра спорту з важкої атлетики.
Відучившись у військовому училищі, закінчив ще й вищі офіцерські курси в Саратові. З піхоти перекваліфікувався на хімічні війська. Був командиром взводу радіаційно-хімічної розвідки, командиром роти дегазації місцевості, командиром роти спеціальної обробки.
При академії хімічного захисту (Москва) закінчив вищі курси й став начальником хімічної служби полку. Одночасно вчився у військово-політичній академії. Вчився, але так і не закінчив фізико-математичний факультет Московського політехнічного інституту.
Трохи згодом був призначений на посаду заступника командира окремого артилерійського полку. А з 1968 по 1974 роки служив у Чехословаччині, в центральній групі військ, що дислокувалася в Північній Моравії. Там перебував окремий гарнізон. Я був заступником начальника гарнізону.
У 1974 році був переведений до Новограда-Волинського на посаду заступника командира мотострілкового полку. А в 1980 році за віком звільнений із лав Радянської армії в запас у званні підполковника. Цього ж року мене прийняли на роботу заступником директора місцевого каменедробильного заводу. На цьому підприємстві пропрацював майже 20 років. І ось зараз — полковник у відставці.
— Костянтине Миколайовичу, а в міській ветеранській організації ви з якого часу?
— Раніше при кожному підприємстві діяла своя ветеранська організація. Тож, я вступив до такої, ще працюючи на каменедробильному заводі. У 1987 році було створено загальнодержавну ветеранську організацію, осередки якої виникли в кожному місті, зокрема, й у Новограді-Волинському. Спочатку ветеранські ради об’єднували лише ветеранів війни, а пізніше до них почали входити й ветерани праці.
Тривалий час, починаючи з 1998-го, я був членом президії міської ради ветеранів війни і праці. А тепер мою кандидатуру підтримали на посаду голови.
— Як ви сприйняли пропозицію очолити найчисленнішу міську громадську організацію?
— Я довго думав перед тим, як дати свою згоду. Адже сьогодні перед ветеранами, людьми похилого віку, виникає чимало труднощів. Перш за все, хочу подякувати своїм колегам за довіру. Тепер доведеться докласти всіх зусиль, аби цю довіру виправдати.
Якщо раніше, як я вже згадував, при кожному підприємстві, установі діяли ветеранські організації, то в нинішніх умовах, коли чимало підприємств знаходяться в приватній власності, ветерани, можна сказати, опинилися поза увагою колективів підприємств. Нові власники не завжди згадують про своїх ветеранів, не визнають їх. Хоча є й протилежні, позитивні приклади. Приміром, сільмаш, м’ясокомбінат, хлібозавод, де навіть сьогодні діють потужні первинні осередки міської ветеранської організації.
Користуючись нагодою, хочу звернутися до керівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності з проханням не забувати про ветеранів, працівників цих підприємств. Напередодні травневих свят відвідайте своїх колишніх колег, подивіться, хто і як живе, привітайте їх зі святом. Можливо, хтось саме зараз, як ніколи, потребує вашої уваги та допомоги.
— І все ж, які завдання ви ставите перед собою як голова міської ради ветеранів?
— Насамперед, зберегти нашу організацію, розширити її. Добиватися всебічного правового й соціального захисту ветеранів усіх категорій, відстоювати їхні інтереси й права.
Нам потрібно прагнути до консолідації зусиль, спільно вирішувати соціально-економічні проблеми. Саме тому важливо добитися узгоджених дій щодо виконання прийнятих рішень. Така робота проводитиметься не лише на місцевому, а й на державному рівні.
Крім цього, потрібно не припиняти роботу в напрямку патріотичного виховання молоді, увіковічення й відстоювання правди про історію Великої Вітчизняної війни. Плануємо також продовжити активну співпрацю з міською владою.
— Напередодні 9 травня — чергової річниці Перемоги — що ви побажаєте своїм друзям, знайомим, колегам?
— Дорогі ветерани, від імені ради міської організації ветеранів війни і праці сердечно вітаю вас зі святом Перемоги. Бажаю міцного здоров’я, щастя, успіхів у всіх ваших справах, сил, енергії для досягнення поставлених завдань.