У ПОРИВІ ГНІВУ

Геннадій був ревнивим чоловіком. Він підозрював, що дружина йому зраджує. Однак бурхливих сцен не влаштовував, зважаючи на сина, котрий завжди був поряд і все розумів.
Анна втомилася від нарікань чоловіка, який ревнував її до всього, що ворушилося.
— Про що ти базікала з сусідом Петром? — доймав Геннадій Анну.
— І як ти здогадався? — кепкувала дружина. — Адже всі чоловіки навколо — мої коханці!
Нав’язливі думки чоловіка про невірність дружини зайшли досить далеко. Якось в одній популярній медичній літературі Анна прочитала: якщо чоловік зациклюється на чомусь і страждає нав’язливими ідеями, то його можна поставити в ряд з параноїками. Поведінка Геннадія нагадувала стан душевнохворого чоловіка.
Одного дня Геннадій ошелешив:
— Все! Досить! Розлучаємось!
Анна цьому тільки зраділа. Сподівалась, що після розлучення Геннадій залишить їх із сином у спокої. Але поведінка дружини дужче розлючувала чоловіка. Якось, розпиваючи спиртне з приятелем, Геннадій почав скаржитися:
— Знаєш, коли я сказав цій стерві про розлучення, вона навіть зраділа! Значить, у неї є інший.
— Ну, я в ці справи не лізу, — відказав сусід. — Розбирайся сам.
Проте Геннадій не почав розбиратися, хто є його суперником, і чи є він взагалі. Ревнивець знав, що Анна любить сина і заради нього готова на все. Коли спиртне вдарило в голову і надало сміливості, Геннадій раптом заспішив додому, кинувши приятелю:
— Син один удома. Піду гляну, чи зробив уроки.
Геннадій брехав. Він ніколи не цікавився, чим займався син.
Ввірвавшись до будинку, Геннадій налетів на хлопця, закричав, що Антон його заручник. Затим зачинив двері на всі замки, приставив ножа до шиї сина:
— Будеш репетувати — переріжу горло! Як свині! І це все через твою мамашу! Догулялася, скотина!
Хлопця охопив жах, і він ні про що не став прохати батька. Знав, що у пориві гніву той здатен на будь-що.
У цей день у Анни було якесь передчуття біди. Вона не знаходила собі місця. Повернувшись додому з роботи, вона довго вовтузилася із замком, але так і не спромоглася відкрити двері.
Чоловік прокричав їй, якщо вона буде ломитися до хати, то він порішить сина.
Незабаром біля будинку з’явилося міліцейське авто. Правоохоронці були готові будь-якої хвилі ввірватися до оселі через вікно чи двері, однак погрози чоловіка стримували міліціонерів. Вони намагалися домовитися з озвірілим Отелло. Але Геннадій був невблаганним:
— Якщо не заберете машину і самі не зникнете, то я заріжу Антона і викину його у вікно!
Чуючи це, Анна не могла стриматися від сліз.
Правоохоронці поспішно передислокувалися. Вони від’їхали за будинок, щоб із-за вікна не було видно авто. А самі заховалися за стінкою.
У цей час Анна по мобільному подзвонила Геннадію і попросила, щоб той дав трубку сину. Незабаром мати почула голос наляканого Антона:
— Мамо, батько міцно мене тримає. Біля шиї тримає ніж…
Далі — короткі гудки.
Анна заридала так, ніби втратила найріднішу людину. Несила було вичікувати, що буде далі. Жінка знову підійшла до дверей і почала благати чоловіка відчинити двері.
— А міліція де? — поцікавився Геннадій.
— Вона вже давно поїхала, — сказала неправду дружина.
— Я не вірю.
— Та подивись у вікно.
— Брешеш, сучко! Коли що!..
Геннадій підійшов до вікна, щоб переконатися, чи не стоїть під вікнами міліцейське авто. Переконавшись, що оточення знято і людей у формі ніде не видно, чоловік спробував відчинити двері.
Одна мить — і правоохоронці ввірвалися до будинку.
— Руки за голову! Швидко лягти на підлогу!
Геннадій простогнав:
— От, стерво…
Побачивши, як на руках батька клацнули металеві браслети, хлопець з полегшенням зітхнув. У нього вже бракувало сил на розмови.
Арештований так і не зміг зрозуміло пояснити, для чого він це все замислив.
Заручник фізично не постраждав, але моральна травма, нанесена йому, загоїться не скоро.