«Тисяча мишей не замінить одного слона»

Через декілька днів, а саме: 30 липня, виповнюється 26 років від дня виходу першого номера «Звягеля». Разом із нами народилася нова держава — Україна, і виросло ціле покоління звягельчан. Всі ці роки ми пишемо історію рідного краю, а наш електронний сайт, до речі, один із найстаріших в Україні (https://www.zvyagel.com.ua), став унікальним архівом, в якому з 1999 року зберігаються всі матеріали.
Традиційно, напередодні важливих подій у житті країни, своїми думками з цього приводу ділиться засновник газети «Звягель» Микола Усенко, депутат Новоград-Волинської міської ради.
— Дякую колегам, а також нашим постійним читачам за багаторічну відданість «Звягелю». 26 років поспіль, кожної п’ятниці, без жодного «прогулу» — це достойний результат. Звичайно, непросто в нинішній ситуації зберігати статус незалежного і об’єктивного часопису, але ми намагаємося, незважаючи на власні уподобання, бути рівновіддаленими від різних політичних сил.
Власне кажучи, свідченням тому і є висвітлення на наших сторінках передвиборних програм — всі бажаючі, у відповідності до закону і розміру передвиборного фонду, мали можливість безперешкодно агітувати.
Багато років поспіль я, так чи інакше причетний до роботи владних структур, маю можливість безпосередньо брати участь у роботі міської ради, і в силу професійних обов’язків маю чимало контактів із керівниками на різних рівнях, у тому числі — з народними депутатами. На жаль, чим далі все частіше ловлю себе на думці, як писав колись великий мислитель: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю»…
Наприклад, я не знаю:

• чому «жити по-новому» стало набагато важче, ніж «по-старому»;


• чому раніше при «знищеній армії» ми мирно жили, а сьогодні — при модернізованому війську — війна;


• чому у Верховній Раді виступи російською мовою — це «ганьба», а в повсякденному спілкуванні — це нормально;


• чому Парубій разом із Гройсманом радіє, що ми «злізли з газової голки», хоча газ — той самий, а вартість тепла в 10 разів більша;


• чому мені вказують, в яку церкву краще ходити;


• чому боротьба з корупцією закінчується не «посадками», а створенням нового органу, а реальна робота з наведення елементарного порядку в житлово-комунальній сфері міста замінюється нескінченними комісіями і нарадами;


• чому наше населення все більше поділяється на самовпевнених баранів, які за своє життя не збудували навіть собачої будки, та довірливих овечок, готових вірити в те, що завтра будемо жити ще «новіше», або що незабаром із Пилиповичів до Броників їздитимуть тролейбуси.

Перелік таких «чому» можна продовжувати, взявши передвиборні обіцянки нинішніх керівників. Яскравий приклад — результат роботи міського голови, коли в повній мірі підтверджується народна мудрість: «обіцянка — далекий родич дулі».
Мабуть, сьогодні у нас є ще один шанс змінити життя на краще. Переконаний, що краще регулярно ходити на вибори, ніж одного разу потрапити на барикади.
Насправді, вибирати є з кого. Безперечно, всі кандидати — достойні і всі хочуть нам добра, але можливості у всіх різні. Не хочу експериментів, хочу прогнозованої і виваженої політики в нашій державі, особливо тепер, коли «ЗЕбільшість» буде вчитися «на ходу».
Для мене вибір — очевидний, я завжди абсолютно свідомо підтримував Володимира Михайловича Литвина і завжди гордився тим, що мій земляк, із простої селянської родини, увійшов в історію як один із керівників незалежної України, залишившись при цьому відданим своїй малій батьківщині. Причому, це не просто слова — це реальні справи, реалізовані в нашому місті і районах області, це — тисячі прикладів допомоги конкретним людям.
На жаль, інколи пам’ять у людей коротка, особливу огиду викликають ті, хто ще вчора, як ікону, носив Литвина, а сьогодні не знають, з якого боку облаяти, забуваючи при цьому, що краще мовчати і здаватись дурнем, ніж відкрити рота й остаточно розвіяти сумніви.
Працюючи в свій час першим заступником у команді Загривого В.І., ми намагалися якомога ефективніше реалізовувати субвенції з Державного бюджету, які надходили в місто, винятково завдячуючи Володимиру Михайловичу. Це — дороги, вуличне освітлення, реконструкція тепломережі, музична і художня школи, лікарня та сотні інших соціально важливих об’єктів.
Сьогодні ж фракція Народної Партії в міській раді є однією з найактивніших. Виступи і конкретні пропозиції моїх колег, і, в першу чергу, голови постійної депутатської комісії з питань містобудування, архітектури і земельних відносин Олександра Остапчука нікого не залишають байдужими і сприяють розвитку міста, або ж хоча б стримують доморощених реформаторів. Звичайно, з більшості питань ми маємо можливість безпосередньо спілкуватись із нашим народним депутатом і визначати пріоритети для міста, які можуть бути реалізовані на державному рівні.
Безперечно, більшість молодих кандидатів у народні депутати можуть згодом реалізувати свої амбіції і навчаться керувати державою. Але я голосую за того, кого знаю за реальними справами і кому довіряю. Тим, хто сумнівається, хочу нагадати стару китайську мудрість: «Тисяча мишей не замінить одного слона».