«Навчання» з присмаком криміналу

Сіре «Ауді» під крислатою кроною липи зупинилося десь хвилин п’ятнадцять-двадцять тому. Лише після того відчинилися дверцята, з салону з’явилася на світ блондинка в коротенькому брунатному демісезонному пальті, міні-спідниці і туфлях на довгих шпильках.
Молода жінка, манірно тримаючи перед грудьми невеличку чорну блискучу сумочку, елегантно закрокувала до високих сходинок філії банку.
У залі біля кас стояла невеличка черга.
Однак білявка зі спокусливими локонами вивчила на вивісці курси валют і, ніби байдужим зором окинувши приміщення, закрокувала до вхідних дверей.
Та коли вона проходила повз чергу, довгов’язий вусатий молодик, прицмокнувши язиком, уголос проказав:
— Почекаєш мене там, біля виходу, красунько? — Сміливець хотів ущипнути блондинку за руку.
— Дебіл чи що? — різко відступивши на крок, обурено кинула вона. — Лікуватися треба!
— О-йо-йой! — скривив кислу гримасу довготелесий гевал.
Та молода жінка тільки прискорила крок.

Першим озвався водій «Ауді»:
— Яка там обстановка, Софочко?
Софія якийсь час крізь скло віконця дивилися в бік банку, а відтак мовила:
— Є охоронець, Макарчику. Дядька собі такий. Років сорок п’ять-п’ятдесят. Але коренастий, чорт його забирай!
— Це не проблема, — сказав Макар. — Де він знаходиться?
— Сидить на стільці біля вікна. Близько біля входу. Ліворуч. Пасе зал і всіх, хто входить і виходить.
— Ясно. Скільки кас?
— Дві. Обидві працюють. Одна касирка — сухоребра баба, друга — смазливе дівчисько.
У салон, на заднє сидіння, втиснувся довготелесий гевал. Важко перевівши подих, закинув Софії:
— Щось ти круто зі мною повелася.
— У тебе, Фомчику, вус відклеївся, — захихотіла Софія.
Фома машинально потягнувся до своїх вусів. Поторкав їх.
— Не відклеяться, — буркнув він. — Клей — супер!
— Ви розваги облиште! — зикнув Макар. — Тут на діло йдемо, а ви…

Охоронець сіре «Ауді» запримітив одразу, коли те зупинилося під липою. Але вагомої уваги цьому не приділив. А коли в салон іномарки сіла дамочка в короткому брунатному пальті, а згодом і той, довгов’язий із черги, то насторожився. Стежив за автівкою. Одночасно не забував слідкувати за порядком у залі банку.
І… недогледів.
Двоє молодиків у масках увірвалися до приміщення банку і спрямували свої пістолети на клієнтів закладу.
Довготелесий, помітивши, що охоронець тягнеться до своєї кобури, миттю підскочив до нього і рукояткою зброї вдарив службовця по голові.
Охоронець без тями посунувся на стілець.
Макар щодуху загорланив:
— Усім лягти на підлогу!
Один немолодий чолов’яга в кашкеті (із черги) захихикав і промовив:
— Добродії! Не лякайтеся, це — навчання!
І тут-таки отримав від Макара удар у щелепу. За секунду неборака лежав на підлозі.
Потім Макар підскочив до одного із віконець каси і, наставивши дуло пістолета на «смазливе дівчисько», прогарчав:
— Гроші! Швидко!
Дівчина, тіпаючись від страху, почала просовувати у віконце пачки привабливих купюр. Старша касирка перелякано сиділа за своїм робочим місцем і наче не дихала.
За кілька хвилин сіре «Ауді» з виском рвонуло з-під липи.

— То це було навчання чи… справжнє пограбування? — ще лежачи на підлозі банку, поцікавився чолов’яга в кашкеті в немолодої жінки, що лежала з ним поряд.
— Навчання, ідіоте! — буркнула жінка й обурено додала: — Навчання. Тільки з присмаком криміналу.
— Що?
— Кажу ж: ідіот!
— Хто?
— И-иииии…

«Ауді» мчало на великій швидкості. Грабіжники будь-що намагалися вирватися з міста. Вони ще не знали, що їх та їхнє авто вже описали потерпілі, і поліцією по місту і району оголошено план-перехоплення.
Погоню втікачі таки помітили. За одним із поворотів Макар різко загальмував і наказав спільникам:
— Софко і Хомо! Беріть гроші — і в кущі! Відсидіться десь.
Софія скрикнула:
— А ти?!
— Прорвусь. Та швидше! Швидше! Копи на хвості!

За наступним поворотом Макар наїхав на «їжака». Автівку занесло і кинуло на молоді сосни.
Побачивши в салоні лише одного зловмисника, поліцейські неабияк здивувалися.
— Де решта?
Макар прикинувся дурником:
— Ви про кого? Я їхав один. А тут якась халепа. Ви чого?
— Висадив він їх, — припустив думку котрийсь із правоохоронців.

Лише під вечір, прочісуючи західну частину лісу, Хому і Софію було затримано. З доказами. Тобто, з краденими грошима.
Сидячи в земляній, зарослій чагарником заглибині, і, побачивши перед собою вівчарку з поліцейським, Софія забилася в істериці:
— Ні, ні! Я не хочу!.. Я не винна!.. Це все вони!.. Вони!..
Хома насуплено опустив голову і зло похмикував.
До речі, пістолети в них були муляжні.