Із дружинами на байках — у подорож Європою

ІГОР МАРТИНЮК МРІЄ ПОБУВАТИ В САХАРІ ТА НА МИСІ НОРДКАП
На кофрі свого мотоцикла BMW Ігор Мартинюк наклеює прапорці країн, у яких йому довелося побувати. Точну кількість він не рахував, але понад 30 країн на своєму двоколісному другові вже відвідав. Ігор — один із небагатьох українських мототуристів, за плечима якого багато тривалих і екстремальних маршрутів. У 2017-му році «Звягель» розповідав про один із них, коли за тридцять днів хлопець побував у десяти країнах, подолавши 17 тисяч кілометрів! «Фізично — це дуже непросто, а морально — я відпочиваю, відволікаюся від буднів, здобуваю безліч нових емоцій», — каже байкер.
Його любов до мотоциклів триває понад 20 років, заради неї він здатен на дивацтва: «Буду ходити у рваних кедах, а мотоботи куплю за 400 доларів». У найближчих планах — маршрути в Норвегію, проїхатися по США, навіть зазирнути в африканську Сахару: «Цілком реально!»
А наприкінці літа Ігор із друзями з Новограда, Києва та Харкова довів, що багатотисячні мотоподорожі — справа не лише для чоловіків. Байкери запросили в подорож своїх дружин, про це — наше наступне інтерв’ю.
— Торік я «скромно» проїхався чотири тисячі кілометрів по Татрах, — розповів байкер. — За десять днів об’їхав Угорщину і Словаччину. То був пробний заїзд, щоб дізнатися, чи можна недорого подорожувати Європою. Ми з товаришем поїхали задля експерименту.
— І що ж засвідчив ваш експеримент?
— Ти знаєш, усе нормально. У європейських кемпінгах є всі необхідні умови: душ, туалет, інтернет, кухня. Звісно, мототуристи зазвичай мають із собою все необхідне в подорожах, але коли цьому світ додатково сприяє — взагалі круто!
— Через які країни цього разу пролягав маршрут вашої компанії на мотоциклах?
— Дісталися спочатку до Ужгорода, потім Чоп — Угорщина — Сербія — Чорногорія — Боснія і Герцоговина — Хорватія. Це був неймовірно красивий маршрут! Пролягав узбережжями, гірськими серпантинами, уздовж озер, через гірські ущелини. Проїхали через Італію і Венецію, гірськими дорогами Європи. Популярна мекка для туристів-байкерів — через Румунію, Австрію та Італію. Тут є найбільш «закручені» серпантини, часом — дуже екстремальні.
Проїжджати доводиться дороги на різній висоті: їхав знизу — була спека, +40, піднявся вгору — там +2 і сніг. Класні серпантини такі (сміється — авт.)! Подолали Доломитові Альпи, італійський перевал Стельвіо Пасс, Швейцарські та Австрійські Альпи.
Дуже багато цікавих місцин, у гірських озерах — нереально чиста і блакитна вода, поруч — засніжені вершини гір… Де тепло — ми купалися, в інших місцях знаки заборони стоять — настільки холодна вода. В Австрійських Альпах на кемпінгу навколо наших наметів бігали кролі.
— Наскільки відпочинок у кемпінгах актуальний для забезпечених іноземців?
— Дуже актуальний. Спілкування з дикою природою — те, за чим залюбки їдуть іноземні туристі. Коли ми відпочивали на кемпінгу преміум-класу під Італією — побачили там багато іноземців на солідних автівках, як-от на «Maserati», наприклад. Тобто, ці люди можуть відпочивати в крутих готелях, але хочуть бути ближчими до природи. Приїздять, розкладають табір, розвішують вазончики з квітами, беруть із собою домашніх улюбленців, ставлять бесідки… Живуть таким чином тиждень або два.
— Тобто, умови для такого відпочинку хоч і похідні, але цілком зручні?
— Абсолютно. На кемпінгах чисто і комфортно. Зранку поїв, пішов пониряти в озері чи морі, повернувся — уже стоять свіжі квіти у вазонах. Грає легка музика, у туалетах прибрано і приємно пахне. Це для Європи — стандарт, а не дивина, як для нас.
— Скільки коштує перебування в кемпінгу за добу?
— За двох платили від 9 до 30 євро. Харчування в нас було своє, мали міні-газові горілки, купували необхідні продукти. Вартість такої подорожі буде зовсім іншою, якщо харчуватися в ресторанах і мешкати в готелях. Декому не дуже подобається складати і розкладати щодня намети, облаштовуватися, але потім звикаєш. Мені це — в кайф! Готували спільні вечері, вранці — сніданки, робили трав’яні чаї. Усе — на лоні природи. Чудово!
— Ментальність європейських відпочивальників відрізняється від української?
— Дуже. Речі в кемпінгу залишив — можеш абсолютно не хвилюватися. Не потрібно заривати телефон на пляжі в пісок чи ховати цінні речі. Заходиш у туалет — там 15 айфонів заряджається, кинув свого телефона і пішов. Ніхто не візьме твоїх речей! Було таке, що ми вже збиралися їхати, німець зібрав і приніс наші телефони. Мовляв: «Ви забули, може? То ось, будь ласка». Або ми повісили речі сушитися на шнурках, і пішов дощ. Ці речі нам зібрали, а коли ми приїхали, то ще й вибачення почули: «Переживали, щоб не намокли». А байкерський одяг, якщо намокне, довго доводиться сушити…
— А дружини ваші як реагували на такий «чоловічий» відпочинок? Не казали, що іншим разом відпочиватимуть лише в комфортних готелях?
— Справа в тому, що іншого разу в такому вигляді може й не бути (сміється — авт.)! Насправді, усім сподобалося. Добре, що наші смаки з дружинами збігаються. Лежати, як шкварка, під сонцем на пляжах в Туреччині чи Еміратах, і нічого не бачити, крім басейну, — для нас усіх нецікаво. Навіть коли замовиш екскурсії в турфірмі, то тобі покажуть те, що й усім. А ми за два тижні побачили вісім країн і мандрували, де заманеться: і гори були, і море, і холодно, і спекотно, і засмагали, і культурний відпочинок у Відні, Венеції, Будапешті тощо.
Приїхали в кемпінг, встановили намети, виклали речі, поїли, переодяглися (у мотоодязі ходити нереально), лишили на паркингу мотоцикли і пішли собі гуляти, як туристи. На зворотньому шляху скупилися в супермаркеті і приїхали вечеряти.
— Ти маєш досвід маршрутів по Європі та Азії. Які плани хотів би реалізувати ще?
— Маршрутів у голові дуже багато. Усі цікаві серпантини для байкерів я вже проїхав, лишилася Норвегія — «Дорога тролів». У планах також мис Нордкап — найпівнічніша точка Європи. Планував подорож цього року, але потім вирішили з друзями відпочити з дружинами. Тепер запрошую свою дружину поїхати зі мною в Норвегію. Попереджаю її, що буде холодно (сміється — авт.), але вона ніби збирається. Хотів би також з’їздити в Африку. Обов’язково поставити намет у Сахарі і переночувати…
— Круті в тебе мрії. Ніч у пустелі…
— Ні, цілком реальні речі! Переконався, що всі європейські маршрути — це просто, як лузати зернята, бо Європа — це зрозуміло, просто і комфортно. Є гроші — є за що поїсти, заправитися. Нема проблем із паливом і де переночувати, як в Азії. А в Казахстані чи Узбекистані між АЗС інколи по 400-500 кілометрів, і не завжди можна знайти бензин, бо його вигрібають! І ти можеш зупинитися посеред степу чи в полі, а машин — немає, і спека +50, уявляєш? У мене таке було.
— Чому ж, знаючи про небезпеки, вирішив тоді отак зухвало перевірити себе?
— Перевіряв себе на «вшивість» (сміється — авт.). А на Памір, в Азію, я обов’язково повернуся ще раз.
— Чому? Ти ж там був?
— Там просто кайфово. То така мекка мототуризму. Важко, бо півтори тисячі кілометрів — складного шляху. Але там люди класні, краєвиди. Здебільшого — пісок і скелі, але мені це до вподоби.
— У подорожах стрімко змінюються кордони, а культура поводження на дорогах, стан автошляхів — істотно відрізняються від наших?
— Італійці з їх «гарячою» кров’ю дуже схожі на українців. Сієста в них, таке враження, що постійно. У нас заправки, магазини працюють цілодобово, а в Італії о 17-18-й — усе зачинено, скрізь — самообслуговування. Добре, що ми «не дерев’яні» — розібралися. Дороги їхні — не набагато кращі за наші, подекуди — гірші. Дуже багато туристів, автобани завантажені, це некомфортно. І, що цікаво, мотоцикли там крадуть страшенно! Потім у нас в Україні продають їх, як «мотоцикли з Європи», без документів. Однозначно, що крадені. І 90% цієї техніки — саме з Італії.
Словаччина, Чорногорія, Хорватія, Австрія, Угорщина — класні дороги, нам до них, як до космосу.
— З іноземцями часто доводиться контактувати?
— Здебільшого в кемпінгах. Вони — такі самі туристи і часто самі шукають спілкування.
— Володіння іноземною мовою в подорожах — обов’язкове?
— Як виявилося, ні. Англійську я знаю на шкільному рівні. Разом із цим знаю людей, які добре знають мову, але губляться при спілкуванні з іноземцями, бояться сказати щось неправильно. Тому виникають проблеми. Я вільно почуваюся не через знання мови, просто в стресових ситуаціях розумію, що від того, як поясниш, — багато залежить. Не можу сказати потрібне — допомагаю собі жестами.
А мій товариш, який не знає іноземної, зумів в італійському готелі «збити» ціну за ночівлю нашої компанії зі 160 євро до сотні. Писав на папері, жартував, і вийшло (сміється — авт.)!
— Ви, очевидно, тепер ніколи не поїдете пасивно відпочивати на відомі курорти?
— Хто зрозумів кайф мототуризму — ніколи не погодиться на роль пасажира нудних автобусних чи авіарейсів.
— Скільки коштував вам із дружиною такий змістовний на враження відпочинок?
— Близько 1 тис. 200 доларів на двох. При цьому ми проїхали 8 країн, 6 тисяч кілометрів. Це — з витратами на паливо, проживання і харчування. Я не люблю утискати себе в подорожах — купую все, що хочу, якісні продукти. Мій товариш на китайському мопеді з’їздив торік у Францію за 160 євро — у нього була програма мінімум (сміється — авт.).
— У Новограді серед байкерів хтось ще має такий вагомий досвід мототуризму, як у тебе?
— Мабуть, ні. Оцей товариш, що у Францію їздив, — питав у мене поради. Гроші в нього є, але він прагнув з’їздити економно. Ще один знайомий цього року їздив на мотоциклі у Владивосток, подолавши 22 тисячі кілометрів. Але він не подорожував при цьому.
Мої друзі люблять послухати мої враження, коли я повертаюся. Цікавляться нюансами, коли кудись вирушають. Питають, як розрахувати маршрут, скільки необхідно буде палива, витрат.
— Ти якось розповідав, що у мотоподорожах трапляється багато знайомств?
— Так, цього разу познайомився з африканським туристом з ЮАР, який подорожує на байку навколо світу. У наступному році він має заїхати в Україну, тож я йому дав свої контакти, щоб зв’язатися при нагоді. Мототуристів, які роблять «кругосвєтку», дуже мало.
Два роки тому познайомився з полячкою Кінгою Танаєвською, яка мешкає в Австралії, звідти вирушила в навколосвітню подорож. Уже п’ять років подорожує світом наша киянка Ганна Гречишкіна. Проводить зустрічі для людей, заробляє на цьому і подорожує. Є знайомий мототурист із Єгипту — Омар. Цікава принада мототуризму — зна-
йомства з усього світу.
— У навколосвітню подорож ти не збираєшся?
— Хіба що «відрізками» маршрутів по світу. До речі, у мототуристів трапляються й фатальні випадки, як сталося декілька років тому з українським мандрівником із Харкова. Він побував в Африці, захворів на малярію і додому не доїхав… Не знав, що захворів, і думав, що простуда, а поки привезли антималярійний препарат, він помер.
Цікавий маршрут планую здійснити колись у США: від Нью-Йорка до Лос-Анджелеса. Приїхати, орендувати «Харлей», бо це ж — Америка (сміється — авт.)! Знайомі поляки, з якими я торік познайомився, — чоловік із дружиною, подорожують зараз цією трасою. Нема проблем із ними зв’язатися і дізнатися нюанси. Я слідкую за багатьма, хто подорожує на тривалі маршрути.
— Наскільки часто на байкерів із іноземними номерами звертає увагу поліція за кордоном?
— Ти для них нецікавий, доки не порушив правила. Можуть зупинити, щоб перевірити документи. Не порушую, бо не хочеться «попадати» на гроші. А поліціянти стоять на дорогах, як у нас, із радарами. Розумієш, усьому свій час: минає вік, коли хочеться ганяти на великих швидкостях на спортивних мотоциклах під 300 кілометрів. Мені зараз комфортно подорожувати зі швидкістю 110 км.
— Відеоблог від час подорожей не збираєшся вести?
— Це колосальний труд, треба витрачати значно більше часу. Побачив класний краєвид — слід зупинитися, відзняти, а відеокамера, виявляється, незаряджена, треба й про це дбати постійно. Везти по декілька камер, необхідне оснащення. Поки знімав, то половину не побачив, потім треба монтувати. Я спробував трошки, зрозумів, що це важко. Сфотографоване чи відзняте на камеру не передає всієї краси побаченого — це факт!
— Нових тобі, Ігоре, експериментів у мототуризмі і не менш цікавих вражень! Дякую за розповідь.
— І тобі дякую!