Тендітна й сильна Лілія: «Жіночий «кач» — це моє!»

Дівчина, яка кайфує від важкої атлетики і залюбки піде тягати штанги в спортзал, — це 37-річна Лілія Курта-Прокопчук. Ми писали у «Звягелі» про її здобутки в гирьовому спорті під керівництвом відомих тренерів Валерія Постіженка та Олександра Дідовця. «Кидати гирі — це для мене кайф», — зізналася тоді Ліля. Вона давно займається спортом, паралельно тренує дівчат на фітнесі. Для цього самотужки свого часу оздобила сучасним спортивним інвентарем зал у Молодіжному центрі. А півтора року тому осередок спортивного дозвілля згорів, і той період Ліля пережила важко, як і інші погорільці-тренери. Зрозуміла, що занадто багато часу витрачала на роботу, на якій «жила», і що інший час прийшов, щоб змінити цей підхід.
Спортивний дух не дав їй розсипатися, і вона не відвернулася від спорту. Відкрила себе в новому спортивному амплуа — культуризмі (або бодибілдингу — від англ. «bodybuilding» — культура людського тіла, спрямована на пропорційний розвиток скелетних м’язів, що досягається завдяки їхній гіпертрофії і водночас зменшенню жирової тканини тіла).
— Ліліє, за короткий проміжок часу ти маєш здобутки в новій спортивній сфері. Розкажи про них, будь ласка.
— Так, 14 жовтня на обласних змаганнях із бодибілдингу в Житомирі я посіла друге місце, а 26-27 жовтня на чемпіонаті України в столиці — четверте. Я приємно цим здивована. Скажу чесно, не очікувала, адже в моїй категорії «бодифітнес» — значна конкуренція. Суперники мають досвід, а я менше року тому ознайомилася з цим видом, стала готуватися до змагань. Паралельно веду групову аеробіку, тобто відволікаюся. Аж тут — успіх на обох змаганнях. На цих чемпіонатах — багато різних категорій. Якщо хтось сприймає це лише як змагання спортивних тіл, то не варто цього робити.
Я до найкращих фізичних пропорцій наразі недотягнула. Працюватиму над цим. Мрію згодом позмагатися за призовий фонд на престижних змаганнях «Арнольд класік».
— А чому ти вирішила змінити сферу спортивної діяльності?
— На гирях у мене «упав» результат, хоч я мала один із кращих в Україні (у Львові штовхнула гирю 238 разів). Коли поїхала на змагання в Каунас (Литва), то несподівано виступила погано. Потім було ще декілька змагань, які засвідчили мій фізичний спад. Думаю, позначилися перевтома і стреси, вирішила зробити паузу. Утім, ставати пасивною не захотіла. До речі, остання моя розмова з покійним тренером Олександром Миколайовичем Дідовцем була саме з приводу мого результату у Львові. Він тоді мені сказав: «Лілечко, за старими нормативами ти виконала звання майстра спорту міжнародного класу». Це був справжній наставник, завжди підтримував. Валерій Постіженко також багато чому мене навчив. Вдячна своїм тренерам!
— Для того, щоб професійно накачати тіло, необхідно не лише правильно харчуватися, а й мати під рукою сучасні тренажери. Із цим у Новограді є складнощі?
— Є. Я з цим стикнулася, коли почала пошук спортзалу. Врятували військові. Начальник фізичної підготовки та спорту 30-ї бригади, майор Анатолій Барньов дозволив безкоштовно займатися у військовому спортзалі. Спортзал у бригаді дуже класний, там сучасні тренажери. Комфортно, зручно, є душ. Тож щиро вдячна за цю можливість.
— Жіночий бодибілдинг викликає чимало запитань у спортсменок. На форумах запитують різне, не були б це жінки: як поєднати культуризм і вагітність, бодибілдинг і раннє старіння, чи можна тренуватися, маючи грудні імпланти, чи впливають протеїнові коктейлі на жіночу стать тощо. Тобі з якими складнощами довелося зіткнутися?
— У мене були напрацювання. Тим не менше, довелося змінити багато: харчування, мислення, тренування. Так, жіночий бодибілдинг — дуже специфічний вид, має суворі і не завжди типові для жінок вимоги до пропорцій: широкі плечі та спина, вузька талія, накачані ноги. «Розкривати» спину виявилося для мене найважчим. «Продавлювати» бедра, «включати вакуум» — лише на цьому можна два кілограми за виступ скинути.
На змаганнях потрібно максимально показати рельєфи тіла та основні групи м’язів. Мені вдалося те, що вдалося. Загалом я ще «не доросла», як кажуть бодибілдери, — у мене «мало м’яса». Руки треба наростити, «напампити» (сміється — авт.).
До змагань готувала мене чемпіонка України з бодибілдингу, віце-чемпіонка Європи та майстер спорту міжнародного класу Олександра Суманєєва.
— До вигляду культуристок, окрім фізичних даних, є вимоги на змаганнях?
— Дуже принципові вимоги щодо зовнішнього вигляду. Перевіряють розміри купальника, щоб він не був відкритішим, ніж це дозволено. Стандарти є до висоти і вигляду підборів. Контроль існує для того, щоб на спортивних змаганнях не було зайвого еротизму, тому до цього суворе ставлення в журі.
— Дивлячись на твої фото, дивуєшся: як швидко ти змогла перелаштуватися. Одна справа — штовхати гирю — тут сила потрібна, інша — демонструвати своє тіло на високих підборах та «в усій красі». Як тобі далася трансформація?
— Я довго над цим працювала. Не лише на тренажерах, а ще тренувалася, щоб усі рухи були відпрацьовані. Багато чого довелося виправити. Наприклад, руки після силових тренувань із гирями в мене були надмірно напружені.
— Вислів «люблю залізо» — один із твоїх улюблених, але таке незвично чути від тендітної жінки, погодься.
— Мені справді подобається залізо. Тренажери, штанги, гантелі, гирі — це моє (сміється — авт.). Я це завжди відчувала, і мені хотілося нових знань у цій сфері. Коли почався спад у гирьовому спорті, то мені замало стало одних лише тренувань із фітнесу, і я перейшла на активні заняття в тренажерній залі. Так, хтось не розуміє, як дівчатам може подобатися важка атлетика, я до цього звикла.
— Не боїшся стати схожою на Рембо? Не нагадуєш собі, ідучи вулицею в кросівках замість високих підборів і думаючи про те, скільки разів на тренуванні підійняти штангу: «Лілю, ти ж дівчинка!»?
— Ні, звісно. Втрачати жіночність я не збираюсь. Люблю готувати дітям, сама не їм смаколики. Коли досягаю результату в спорті, то розумію, що жертви — не даремні. Характер у мене завжди був важкий, тому мені не складно. А щодо зовнішнього вигляду, то коли після виступу на змаганнях дівчата не поспішають повертатися до буденного вигляду, то я одразу знімаю макіяж і повертаюся до образу дівчинки (сміється — авт.).
— Деякі чоловіки бояться жіночих тіл із надмірними м’язами, мовляв, це неприродно. Як реагуєш на таке?
— Я — лідер за характером. Якщо людина розвинута, то вона розвинута в усіх сенсах й усе може зрозуміти. А те, що всі ми різні, — це добре. Я не зациклена на чомусь одному.
— Гирьовий спорт, у якому ти мала успіхи, тобі не шкода кидати?
— На змагання мене продовжують запрошувати. Зараз сезон чемпіонатів із бодибілдингу закінчився, то, можливо, я повернуся до гир. Хоча розумію, що в 37 років на пік уже не вийду, важко відновлюватися. Якщо внести корективи в техніку, то досвід ще може спрацювати, хоча нормативи значно ускладнили.
— Ти можеш віджатися півсотні разів, не кожен чоловік стільки зможе. Вважаєш себе сильною жінкою в усіх сенсах?
— Ні, Юлю, я не сильна. Просто я працелюб. От ви, журналісти, не менш працьовиті, просто робота в нас різна. Я не стану мізками увесь день працювати, тому для мене ваша робота — набагато важча. З приводу віджимань — так, можу. Іноді незручно перед чоловіками, які менше віджимаються (сміється — авт.).
— Читала коментарі, які писали тобі містяни після опублікування світлин із чемпіонату України. Люди захоплюються твоєю силою духу, витримкою, важкою працею над собою. Тобі приємно це?
— Дуже приємно. Це те, заради чого працюватиму і досягатиму нових результатів. До речі, на всіх змаганнях завжди наголошую, що я — з Новограда-Волинського. Пишаюся цим і люблю своє місто. Де б не була, приїжджаючи додому, щоразу це розумію. Ще б нам рівень життя покращити, і люди менше б стали виїжджати, працювали б на місто.