Метелик зальотний

Марина торжествувала: нарешті! Нарешті вона приборкала Олександра (хоча про себе вона говорила «загнуздала жеребчика»)! Укоськала самого Олександра Мілашевича (імена в матеріалі змінені) — місцевого крутого хлопця! У шикарному барі якого (у затишній окремій кімнатці) і відбулася перша зустріч Марини й Олександра.
Саме того дня Марина і дізналася від працівників бару, що в кінці цього місяця в Олександра день народження. А точніше, через три доби.
Потрібні були гроші. На подарунок коханому.
У батьків — нульовий варіант. У них вічно немає «ні копійки». Тільки де беруть на «бухло»?
Одна зі знайомих, у котрої Марина хотіла взяти гроші в борг, порадила їй влаштуватися на роботу, хоча б тимчасову.
— Тим більше, — акцентувала наостанок знайома, — з кожною хазяйкою чи хазяїном можна домовитися про щоденну виплату заробітку.

— Як, щоденну виплату?! — з неабияким здивуванням перепитала кругловида хазяйка кіоску Марину, котра наймалася до неї на роботу. — Це неможливо!
— Чому? — спитала, ледь не заплакавши, Марина. — Мені казали, що так можна.
Гонориста хазяйка хотіла вже послати цю ненормальну дівку під три чорти, але пригамувала свою роздратованість тільки через те, що терміново потрібна була працівниця. Тому вже пом’якшено, але безцеремонно запитала:
— Хто тобі сказав, що в торгових точках щодня видають зарплату?
— Знайома.
— Дурна твоя знайома і батьки її дурні!
Марина розгублено розширила очі:
— Я-ак?
— А отак! — притупнула ногою обурена хазяйка і швидко додала: — Це — товар! Звідки я знатиму, що й скільки ти за день продала? Має бути звірка… Коротше, якщо згодна, то беру тебе з випробувальним терміном.
— На який час?
— Побачимо.
— Але ж я можу в кінці дня віддати вам касу. Записати, що і скільки продала.
— О! — здивовано хазяйка глипнула на Марину. То ти вже мала з цим справу?
— З торгівлею?
— А з якою ж холерою!
— Подруга казала.
— Про подругу забудь. А записувати і так доведеться. Такий процес роботи. Для тебе легше. Бо не одна будеш працювати. Зі змінницею. То що, працюватимеш?
— То ж треба.
— Паспорт давай.
— Немає.
Хазяйка вбивчим поглядом знизала придуркувате дівчисько (принаймні так вона думала про неї). Однак, зціпивши зуби, знущально запитала:
— А де ж, моя мила, твій паспорт?
Марина розгублено закліпала очима, але відповіла:
— В інстанціях…
— Це як?
— Я недавно вийшла заміж.
— Ясно. То стаєш до роботи?
— Просто зараз?
— А коли ж!
— Я готова.
— Завтра, щоб паспорт був! Ясно?
— Я попрошу чоловіка. Він прискорить справу.
— Хм… Коротше, усяких сучок тут у мене було. Хахалів на мій об’єкт водили…
— Та я…
— Побачимо! Через годину-півтори я підвезу свіжий товар. Коротше, слухай. Ось зошит. Ручка. А ось кругом — товар. Печиво, шоколадки, цигарки, пиво… Ну, коротше, бачиш що. Будь ввічлива. Культурна. Як полагається. І уважна! Ідіотів усяких вистачає. Можуть голову закрутить і …
Були вже в мене всякі симпатяжки. Торгуй!

Хазяйка пригнала не через «годи-
ну-півтори», як обіцяла, а через сорок п’ять хвилин. І, пильним оком окинувши приміщення кіоску, видихнула:
— Ну як?
— Нічого, торг іде! — весело відказала Марина. — Уже сімсот гривень!
— Хм. Нормально. Пішли, коробки допоможеш занести. Хм! Метелик зальотний!
— А чого метелик…
— Та всі ви!.. — Обачна хазяйка недоговорила. Заздрісно обмірявши струнку нову працівницю з ніг до голови, кинула: — Коротше, час не жде. Пішли.

Розвантаживши товар, хазяйка, наказавши Марині бути знову «пильною», «здиміла» на своєму пошарпаному «Вольво». А через годину знову навідалася до кіоску. Щоправда, без товару. І так «приганяла» ще кілька разів, перевіряючи нову робітницю.
Востаннє приїхала хвилин за тридцять перед закриттям.
Двері кіоску були підперті віником.
У хазяйки аж очі на вузьке чоло підскочили.
— Не поняла! А де та сучка малахольна?! — і несамовита бізнесвумен носком осіннього чобітка відмела віник від дверей. Полегшало, коли побачила, що товар ніби на місці. А відтак заревіла: — Ти де, пройдо?!
В очі кинувся зошит. За підрахунками, дівчисько за день наторгувало більше чотирьох тисяч.
— Непогано! А це що, приписка? «Пробачте, я виходжу заміж».
— Заміж?! — рявкнула підприємниця. — Який заміж? Я щось не доганяю. А де гроші? Ах ти ж, метелику зальотний! Обікрала! П’ять тисяч! А чого п’ять? Значить, буде п’ять!..

Хазяйка кіоску написала заяву в поліцію.
Дівчину шукають…