Хочеться бути оптимістом

У новорічно-різдвяні дні українці особливо щедрі на вітання та найкращі побажання — міцного здоров’я, якнайшвидшого миру на Сході і, звісно ж, матеріального благополуччя кожній родині.
Гарна традиція щирих вітань-побажань передається в нашого народу із року в рік, від одного покоління — до іншого. І це добре, бо сподіваємося на зміни на краще у всіх вимірах нашого життя.
Треба зазначити, що 2019-ий був дуже непростим роком для України. Проте, зажевріла надія на те, що ми нарешті зможемо вирватися з тенет безперспективності, хоч трохи наблизитися до порядків суспільного життя, його достойного рівня наших європейських сусідів. Хочеться не так уже й багато: гідної роботи, якісної освіти, медицини, належного порядку на вулицях…
Проте, на жаль, мусимо стверджувати, що до цього ще дуже далеко! Скажете, у всьому винна влада. Не заперечую, бо пам’ятаю солодкі обіцянки за часів Хрущова, затим — Брежнєва, Черненка, Андропова, Горбачова, наших, українських правителів. Проте, чомусь, як завжди, не склалося. Напевне, тому що живемо за принципом: Іван киває на Петра. Тобто — народ звинувачує владу, влада…
Але ж, якщо бути хоч трохи відвертішими і чеснішими, мусимо визнати, що більшість із нас, пересічних громадян, дуже далекі від європейської (а може — християнської) моделі поведінки. Тому куди не глянь — скрізь наша неорганізованість, брехня на брехні, хабарництво, обман. Прикладів, як кажуть, хоч греблю гати. Ось випав сніжок, трохи підморозило. Проте, ніхто не поспішив посипати дороги, тротуари піском. Бачив на свої очі, як старенька бабуся ледь не впала на справжній ковзанці неподалік АТБ, якраз на автобусній зупинці. Бідолашна не вельми добре говорила про комунальників, які обіцяли тримати тротуари в належному стані, бо заготовили багато піску. Проте від обіцянки до реальних справ, виявляється, велика відстань.
Часто непокоїть робота багатьох установ, особливо бюджетних, ще задовго до свят. Придумують якісь «санітарні» дні, скорочений робочий день і т.ін. Так, одна з обласних медичних установ, майже за тиждень до 1 січня вирішила влаштувати святково-вихідні дні. Про це «забула» повідомити в пресі, на своєму сайті. Тим часом люди з віддалених районів області добиралися до Житомира, щоб потрапити на прийом до тамтешніх медиків, а натомість змогли лише поцілувати замок на дверях до недавнього часу надійного медичного закладу державної форми власності. Де, до речі, раніше послуги надавалися винятково безкоштовно. Тепер змушують добре читати тарифи на всі прийоми до лікарів, лаборантів.
От і виходить, Конституція «гарантує» безплатне медичне обслуговування, а чиновники на місцях придумують свої «конституції». І немає їм діла до того, що більшість українців ледь зводять кінці з кінцями. Хто ж тоді подбає про їхнє лікування за такої дорожнечі ліків та обстежень?
Рік тільки починається, і не вельми хочеться говорити багато про всі наші негаразди, яких накопичилося через край. Хочеться, щоб кожен на своєму місці (і центральна влада, і місцеві чиновники, і вчитель, і лікар, і двірник, урешті-решт — кожен із нас) хоч би трохи намагався наблизитися до стандартів нормального ставлення до своїх обов’язків. Адже це не так уже й важко: жити, працювати, мислити чесно, професійно, відповідально.
Може, спробуємо, друзі, а раптом вийде. І тоді наші вітання на початку року зможуть зреалізуватися в конкретні справи. І насамкінець — про телебачення, його можливу недоступність у зв’язку із запровадженням якихось нових тюнерів, абонплати. Для багатьох це фінансово недоступно, почуйте це ті, хто нагорі…