І ЛИВСЯ САМОГОН РІКОЮ...

25-річний В’ячеслав, мешканець смт.Городниця, у судовій справі проходив по двох епізодах: нанесення тілесних ушкоджень та умисне вбивство.
30 липня минуло гороку Володимир, котрий працює конюхом у лісництві, поїхав кіньми накосити трави та попутно забрати свою копицю сіна. Дорогою зустрів знайомого Петра. Попросив його завантажити сіно. Той погодився.
Коли чоловіки приїхали на місце, до них підійшов В’ячеслав. Він був напідпитку.
— Злазь із підводи! — наказав Володимирові.
Конюх спустився на землю.
— Чого треба? — поцікавився.
— Ти навіщо бив мого діда? — визвірився В’ячеслав.
Володимир стенув плечима.
— Я його не чіпав. — Брешеш! — Та не чіпав.
На це В’ячеслав різким ударом у щелепу повалив Володимира на землю. Затим, не даючи підвестися, почав його копати ногами.
— Та ти чого?.. Ти що робиш? — втрутився Петро. Відтягнув В’ячеслава од конюха. Кудись пішли.
Володимир, тримаючись за боки, з силою підвівся, ледве заліз на підводу, а відтак поїхав до села. Оскільки біль наступного дня не стих, — поїхав до лікарні. Обстеживши конюха, медики виявили в нього перелом ребер і щелепи.
Але й після цього Володимир до міліції не звернувся.
З 21 на 22 вересня того ж року В’ячеслав ночував у свого діда. До обіду тинявся то по хаті, то по двору.
— Піду до лісу,— зрештою щось надумав. — Чого? — не зрозумів дід. — Може, яких грибів назбираю. — Ну, йди.
Коли В’ячеслав був відсутній, до діда з бабою прийшов його батько, Станіслав. Згодом завітав до оселі і дід Ульян. Усі разом випили літр горілки.
Станіслав, сп’янівши, пішов спати, а решта лишилася на кухні.
Незабаром повернувся В’ячеслав. Дещо образився, що без нього обійшлося застілля.
— Не переживай,— сказав батько. Баба зараз збігає. — Не піду,— стала дибки мати Станіслава. — Досить. Не буде за що і хліба взять. — Знайдемо,— відказав на те син. — Сходи. — А я сказала: досить!
Станіслав скочив до матері і хотів забрати в неї гроші, що знаходилися в кишені халата.
Заступився В’ячеслав:
— Не чіпай бабу!
Батько грізно звів до купи брови і несподівано ляснув сина долонею по обличчю.
В’ячеслав з відповіддю не забарився. Кількома ударами в обличчя «вклав» батька на ліжко. Кинувся, щоб іще добавити, але Ульян схопив його за шию.
В’ячеслав задньою частиною голови саданув батькового приятеля в обличчя, нагнувся і спритно перекинув нападника через себе. А вже потім так відгамселив Ульяна, що той не зміг навіть підвестися з підлоги.
— Знатимеш, як до мене стрибати! —зло проказав В’ячеслав і пішов з хати.
Його шлях лежав до своїх знайомих. Там на трьох вицмулили майже ще літр самогону.
Потім В’ячеслав повернувся до баби. Знову на столі стояла оковита.
— Мені болить усе тіло,— скаржився Ульян, тримаючи рукою за груди. — І все пече. — Нічого,— оскалився В’ячеслав. — Заживе, як на собаці.
Не зажило. У бабиній хаті, вночі, Ульян помер.
Уранці сусіди викликали міліцію. В’ячеслава заарештували. А незабаром над ним відбувся суд. Молодий чоловік отримав десять років позбавлення волі.
Ось так і закінчилася для 25-річного В’ячеслава тодішня пиятика. Опісля скоєння злочину хлопець шкодував, що так сталося, щиро каявся, проте вернути час назад, на жаль, неможливо. За свою жорстокість потрібно платити.