Ми по праву називаємо їх ветеранською гвардією, бо вони пройшли крізь справжнє пекло війни, повсякчас зустрічаючись віч-на-віч зі смертю.
Допомогли вижити в кривавій борні з фашистськими загарбниками особиста мужність і відвага, а ще — упевненість, що гітлерівський ворог буде неодмінно розбитий.
Кожен із цих ветеранів Другої світової війни вписав свій рядок у вікопомну Перемогу, річницю якої нині відзначаємо 75-й раз.
Полковник Василь Федорович Максимов. На фронті — з 1942 року. Колишній бойовий артилерист зі своїми протитанковими гарматами дійшов із боями до Ельби, де зустрівся з американськими союзниками.
За знищені фашистські танки і живу силу ворога Василь Федорович отримав перший солдатський орден Слави ІІІ-го ступеня. А другий орден Слави отримав за утримання зайнятого плацдарму до підходу основних сил.
Крім згаданих, він нагороджений орденами Вітчизняної війни І-го ступеня, Богдана Хмельницького, За мужність, численними медалями за бойові заслуги та іншими нагородами.
21 березня Василь Федорович зустрів 95-ту весну.
Полковник медичної служби Юрій Сергійович Довгаль потрапив на фронт 17-річним юнаком.
Прицільний вогонь його кулемета нерідко вирішував переможне закінчення чергового бою.
До речі, Юрій Сергійович на війну пішов із Донбасу, а саме з м.Авдіївки, де точилися бої в той час.
Юний кулеметник прославився як мужній і влучний стрілець. Він виконував найвід-повідальніші завдання командирів. Наприклад, на нейтральній території після бою залишився кулемет (обслуга кулемета була вбита ворожою гарматою), а, відповідно до законів воєнного часу, за втрачену або залишену зброю персональну відповідальність ніс командир частини. Тому Довгалю Ю.С. та ще двом бійцям було наказано перетягнути вночі кулемет до своїх. А це — понад сто кілограмів ваги, не кажучи вже про небезпеку… Під градом осколків і куль бійці наказ виконали, а Юрій Сергійович отримав медаль «За відвагу».
Орден Солдатської слави ІІІ-го ступеня Довгаль отримав за збитий літак «Фоккель Вульф-189».
Багато бойових епізодів на рахунку цього мужнього воїна, про що свідчать: орден Червоної Зірки, Вітчизняної війни І-го ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, За мужність, численні бойові медалі.
96-річний Арон Вольфович Ребель — полковник у відставці. Вогняними воротами війни наш земляк пройшов із 1941-го до переможного 1945-го.
Молодий піхотинець, а пізніше — артилерист, воював на різних фронтах: Північно-Західному, Сталінградському, 1-му, 2-му, 4-му Українських.
Був неодноразово поранений. Відзначений бойовими нагородами, орденами: Вітчизняної війни І-го ступеня, Червоної Зірки, Богдана Хмельницького, За мужність і двадцятьма медалями.
Після визволення Житомира Арон Вольфович отримав десятиденну відпустку для відвідин батьків, котрі проживали у с.Соколові Червоноармійського району. Проте одержав сумну звістку: фашистські окупанти розстріляли всю його сім’ю — батька, матір, бабусю, дідуся, інших родичів…
Через декілька днів молодий артилерист повернувся у свою частину і до кінця війни мстився вогнем із 122-мм гаубиць за загибель близьких.
Перемогу зустрів у Празі.
Славний бойовий і життєвий шлях — за плечима капітана 1-го рангу Миколи Андрійовича Пашківського.
Що таке війна — він пізнав із дитячих років, коли підлітком разом із дорослими воював у партизанському загоні «За Батьківщину».
Ризикуючи життям, викрадав у німців патрони і приносив у партизанський загін. Збирав відомості про ворога по селах уздовж траси Червоноармійського району.
Після війни працював на косовиці різнотрав’я і зернових. Молодий і сильний, за світовий день скошував більше гектара.
А потім сильного духом і фізично зрілого юнака забрали служити на флот.
Микола Андрійович має багато нагород. Серед них — орден «Звягель», Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня, За мужність, нагороджений багатьма медалями.
Завжди — у вирі громадського життя. Активний член президії міської ветеранської організації, очолює організацію колишніх партизанів і підпільників.
Міська громадська організація Спілка радянських офіцерів упродовж шести місяців провела цикл із шести лекцій, присвячених 75-річчю Перемоги.
Велику увагу приділили біографії радянських полководців — уродженців України. Також матеріли готувалися до Дня визволення України від фашистських окупантів — другої пам’ятної дати часів Великої Вітчизняної війни.
На зборах виступали: Карпович С.О., полковник, учасник бойових дій у Афганістані, кавалер ордена Червоної Зірки, учасник бойових дій, полковник Коломієць Д.М., полковник Махнев А.А. До 80-річчя російсько-фінського конфлікту виступив із доповіддю полковник Баранський І.І.
Доземний уклін вам, дорогі ветерани, напередодні нашого спільного великого свята — Дня Перемоги! Щира вдячність за те, що ви і донині — у строю, що мудрим словом справжніх патріотів виховали вже не одне покоління, за любов до Батьківщини, готовність оберігати її від будь-яких негараздів.
Вічна слава всім захисникам — і нині живим, і тим, хто відійшов за межу вічності.