Тривалий карантин, який цьогоріч змінив життя більшості людей світу, приніс багато проблем. Безробіття, різке зменшення сімейного бюджету, збіднення, а найголовніше — психологічні травми. Карантин перевіряє на міцність стосунки: батьки — діти, батьки між собою, учителі шкіл — учні та їхні батьки.
Для школярів — це спосіб одержання знань дистанційно, а отже, навчання новому, що стане в пригоді в майбутньому; можливість уважно прислухатися й почути все, що розповідається на телевізійному уроці; домашнє харчування з відповідним режимом дня; відсутність сумнівних смаколиків, які школярі часто купують на перервах у ятках та в магазинчиках, що поблизу школи, щось «смачненьке»; спільне навчання батьків і дітей та вчителів шкіл.
Для батьків — це економія коштів на шкільне та позашкільне харчування; бачення успішного (і не зовсім) засвоєння дитиною програмного матеріалу, відповідальність за відвідування дитиною телеуроків.
Щодо зворотного зв’язку — це складність, яку не завжди вдається вирішити. Учень завжди хоче, щоб його знання об’єктивно оцінили, але не може запитати телевізійного вчителя про те, що не зрозумів. Чи може цей учень одержати допомогу від своїх батьків та вчителів школи?
Деякі роз’яснення вже запропонувало Міністерство освіти і науки щодо завершення навчального року й оцінювання знань школярів. Учителі в певні години готові до зв’язку зі школярами. Але чи скрізь є така можливість? Це ж взаємна робота учень — учитель, учитель — учень.
Запрошую читачів газети долучитися до порушеного мною питання і висловити свою думку й пропозиції.
P.S. Стосунки «батьки — діти» можуть бути більш близькими для спілкування при наявності вільного часу. Проте є й протилежне, коли втомлюються взаємною присутністю. Учні-«нероби» ще більш стануть неробами. Батьки, які не контролювали навчання своїх дітей, поділяться на дві категорії: контроль і довіра; байдужість.