Капкан

Микита Ратичка (імена в матеріалі змінено) зайшов до кабінету слідчого, помітно бліднучи ще з порога. А за декілька кроків до столу застиг стовпчиком на місці.
— Проходьте, проходьте! — підігнав його молодий на вигляд слідчий, зодягнений у строгий темний костюм.
Микита Ратичка несміло сів навпроти поліцейського.
Той спокійно спитав:
— Ви — мисливець?
Ратичка стріпнувся, чуднувато розширюючи очі, ніби до нього звернулися якоюсь незрозумілою мовою.
— Ні, — Ратичка заперечливо захитав головою. — У мене й рушниці немає.
— А капкани?
Ратичка знову занімів, утупившись у слідчого.
— А що капкани? — вичавив зрештою допитуваний.
— Ставите?
— Та так… Тхори внадилися до двору. Курей душать.
Слідчий примружив очі. Перепитав:
— Тхори, значить, Микито Гавриловичу?
— Тхори.
— На двох ногах?
Ратичці знову заціпило. Тепер його об’єктом уваги стало вікно.
Слідчий нетерпляче порушив мовчанку:
— Звідки у вас капкани?
— А, — усміхнувшись, махнув рукою Ратичка, наче йшлося про якусь дрібничку. Однак повів далі. — Ще батькові. Уже такі ржаві, що…
— Я знаю, — увірвав слідчий Ратичку й кивнув на дальній стіл, на якому (на газеті) лежала пара великих заіржавілих капканів.
Ратичка злякано проковтнув клубок.
Слідчий зіронізував:
— Тхір приніс капкани!
Ратичка дурнувато гигикнув і знову надовго замовк.
— Точніше, принесла їх ваша сусідка, Галина Валентинівна Підлісна. То, кажете, Микито Гавриловичу, капкани ставили на тхорів?
— На них, — тихо відказав Ратичка.
— Та хіба ж ці капкани на тхорів призначені? Ними, швидше, вовків ловити. Чи кабанів. Або… людей.
Ратичка різко підвів голову і втупивсь у насмішкувате обличчя слідчого.
Пробурмотів:
— І на пацюків ставлю.
— Пацюки також курей душать?
Ратичка серйозно відказав:
— Ні, яйця крадуть.
Тепер очі вирячив слідчий. Потішено хитнув головою:
— Х-хе! Заливає і не сміється!
—Я правду кажу, — як мала дитина, похнюпився Ратичка.
Слідчий зіронізував:
— Пацюки по яйця із сумками приходять?
— Без сумок, — Ратичка — сама серйозність. Веде далі: — Вони хитрі. Один пацюк лягає на спину, до живота лапами притискає яйце, а другий пацюк тягне свого дружбана з яйцем за хвіст.
Слідчий дещо розгубився. Про такі пацючі штучки він чує вперше. Пильно дивлячись на Ратичку, подумав: «Жодна жилка не смикнеться на обличчі! Ні, наче не бреше. Але в людей треба поцікавитися. Про яйця. Пацюків. Тхорів».
Однак спитав:
— І далеко він, зазвичай, свого «дружбана» тягне?
— Ні-і. За сарай.
Слідчий усміхнено подумав: «Мабуть, пацюки спочатку перекинуть по чарці, а потім закусять яйцем!» Проте вголос, посерйознішавши, мовив:
— Але в капкан потрапила громадянка Підлісна! Ваша сусідка. Навмисне його на дорозі поставили?
Ратичка аж звівся на рівні:
— Я що, — ображено кинув, — на садиста схожий?
— А де ви ставили капкан?
— На стежині.
— Чиїй стежині?!
— Звірячій.
— А де вона проходить?
— Попід сараєм. Це що… Пане начальнику, мене осінило!
— Що саме?
— Курей, мабуть, таки душать тхори. Бо вони, паскуди, висмоктують кров і тушку кидають. А от яйця…
— Що — яйця?
— А яйця крадуть не щури.
— А хто?
— Двонога особа.
— Чому так думаєте?
— Бо навколо сараю курячої шкаралупи я не знаходив.
— І порожніх чарок також…
— Що ви сказали, шановний пане…
— То я замислився. То ви хочете сказати, що яйця у вас краде…
— Галка!
— Тобто, громадянка Підлісна?
— Вона, скурвий скороход!
— Не виражайтеся! У кабінеті!
— Це не матюк. Це народне.
— Все одно.
— Як скажете.
— Я знаю, як її зловити.
— Злодійку?
— Її, скурву…
— Ну?!Як?!
— Поставити капкан. Більший.
— Я вас поставлю! Я вас поставлю! У тюрму захотілося? Це — самочинство!
— Н-да. І справді більший капкан може ногу відтяпати.
— Може! І, може, громадянка Підлісна взагалі ніякого відношення до ваших яєць не має.
— А чого ж вешталася попід моїми сараями?
— Ну… Усяке буває. Заблукала. Чи чоловіка свого шукала.
— Вона сама живе, скурва…
— Громадянине Ратичка!
— Я втелепав.
— І капкани ставити припиніть! А то…
— Слухаю! А як же заява Підлісної?
— Заяви вона не писала. Хоч у неї і чимала гематома на нозі, але вона вас пожаліла.
— О!
— Що — «о»?
— Вона яйця і краде!
— Може, вона заразом вашим курям і горлянки тесаком перерізає? Замість тхора.
— Н-да.
— Ідіть, громадянине Ратичка, додому. Якби вона крала ваші яйця… тобто, курячі, то капкана би до поліції не приносила.
Микита Ратичка підвівся.
— Не приносила б, — замислено пробубнів він, а відтак із блиском в очах спитав: — Ви мене відпускаєте?
— Ідіть, ідіть! Поки що. І моліть Бога, щоб ваша сусідка заяви таки не написала.

Із того часу минув майже рік. Микита Ратичка не раз здибувався на дорозі з Галиною Підлісною. Та вела себе так, ніби нічого й не трапилося.
А Микиту Ратичку й далі гнітила думка: «Ну, навіщо вона капкан принесла до поліції? Га? Зрозумій їх, цих жінок!..».