Не забувайте найрідніших

1 ЧЕРВНЯ ВІДЗНАЧАЛИ ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ БАТЬКІВ
Із 2013 року в Україні відзначається День батьків. Це свято перегукується із Днем захисту дітей — його вирішили святкувати 1 червня, що, на мою думку, дуже символічно: поєднати два таких знакових і важливих свята.
На жаль, інколи так стається, що люди недостатньо і несвоєчасно приділяють увагу тим, хто подарував їм життя… Дуже б хотілося помилятися, проте суспільство сповнене фактами, які це підтверджують. Багато з нас настільки зайняті власними проблемами та переживаннями, що у вирі життя не помічають рідних. Або просто не хочуть їх помічати і розділити їхні проблеми.
Я вважаю, що це свято покликане вкотре привернути увагу до людей, котрі подарували тобі життя. Людей, які недосипали ночей, нехтували власним відпочинком, нерідко ділилися останнім заради своєї дитини… Вони готові пожертвувати своїм щастям заради власного чада, а головне — вони ніколи не нагадають своїй дитині про такі жертви й нічого не чекатимуть взамін. Вони не проситимуть подякувати, не коритимуть долю, а лиш гірко посміхатимуться й проситимуть щасливої долі в небес. І не для себе, а для найрідніших очей.
Ще з дитинства вони із завмиранням серця спостерігають за першими кроками, за зубками, що так болісно ріжуться, за першими словами, що мимоволі злітають із вуст. Із болем у душі сприймають наші перші падіння, перші синці, дитячі розчарування та гіркі сльози. А що потім? А потім — процес дорослішання: перша закоханість, перша бійка з другом чи сварка з подругою, сльози на маминому плечі, перші творчі злети та падіння, які для батьків були болючішими, ніж для нас самих.
Батьки завжди поруч. Вони й нині поруч. Набагато ближче, ніж можемо собі уявити. Ці найрідніші люди завжди готові прийти на допомогу, радіти разом із нами дрібницям, плакати від нашого горя чи всміхатися крізь сльози щастя за наші успіхи. Батьки пам’ятають усі ті моменти, що вже давно ми забули. Вони зберігають усі наші дитячі малюнки, які ми їм колись дарували. Усі ті чудернацькі речі, які колись робили своїми руками, а зараз «фекаємо», бо нині для нас — то щось дивне та смішне, а для них — найкраща річ, бо зроблена руками їхньої дитинки й подарована від чистого серця.
А як мамуся й татусь радіють, коли ви просто підбігаєте й говорите, що безмежно їх любите й цінуєте. Або просто телефонуєте, аби поцікавитися, як їхні справи, як день пройшов, що нового сталось, і просто говорите, що скучили. Для них ці слова — найбільш приємні та дорогі, що гріють їх душі навіть у найсильніші морози.
Не забувайте, що батьки — найрідніші люди, які у вас є. Не поспішайте їм робити боляче: не говоріть їм образливих слів, про які згодом пошкодуєте, не гримайте дверима при сварці, не виніть у своїх проблемах і життєвих складнощах. Адже вони бажають своїй дитині лише щастя й добра. Задумайтеся над цим.
Підійдіть до матусі й татуся і просто обійміть їх, скажіть, що любите та цінуєте. Зателефонуйте їм, поцікавтеся їх справами, не посоромтеся сказати, що скучили. Їм для щастя більш нічого не потрібно. Головне — щоб їх рідненька донечка чи син завжди були поруч і говорили такі прості слова. Як виявляється, їм для щастя так мало потрібно, й ми це щастя можемо їм подарувати.