Молочний конкурс під солов’їне соло

Зустріч була призначена на ранок у Березовому Гаї. Біля мальовничого озерця, оточеного кучерявими вербами.
Поважних представників було троє.
І кожний прибув із чималеньким ескортом.
Розмістилися під крислатим дубом, що близько підступав до водоймища.
Хлопці з охорони швиденько порозставляли розкладні столики, нагромадили на них всілякі наїдки, різноманітні напої.
Потім запалало багаття. Зашкварчало м’ясо на шампурах.
Затим всі хлопці з охорони помчали купатися на озеро.
…Першим, ласкаво подивившись на рябу корівку, що паслася неподалік, узяв слово представник сусіднього району, міцний тілом, Левко Лисий (імена в матеріалі змінено), котрого знали за прізвиськом Шафа.
— Братки мої! Земляки!
— Які слова! Який пафос! — зіронізував сутулуватий Петро Звихляк, який сидів на стільці біля широкого стовбура старезного дуба. Ліві його щока і око постійно нервово сіпалися. Однак він, у тому ж дусі, докинув: — Оратор! Цицерон!
Шафа, наче не почув репліки в його бік, вів далі:
— Як ви знаєте, зібралися ми тут, щоб, хе-хе, провести, так би мовити, конкурс на право перевезення і доставки молока з нашої округи до пункту «ікс». Коротше, проведемо тендер. Для чого? А щоби, так би мовити, в подальшому не було всяких ексцесів і всяких там палок у колеса.
Третій представник зустрічі, опецькуватий Вася Батон, котрий сидів за окремим столиком, невдоволено зауважив:
— Я вже здогадуюся, хто тут хоче вийти в претенденти на папаху! Чи не ти, Шафа?
І цю заувагу Левко Лисий пропустив повз вуха.
І закінчив:
— Я все сказав. Які думки, так би мовити, будуть із цього приводу?
Петро Звихляк нервово підскочив зі стільця. Хвацько вихопив з-за пояса пістолет і пальнув у… напрямку озера.
Вася Батон здивовано роззявив рота. Відтак спитав:
— Ти чого, снайпер?
— Дика качка.
— Яка качка? Там хлопці купаються!
— Качка пливла, кажу! — зикнув Звихляк і, важко глипнувши на Левка Лисого, з притиском додав: — Ти, Шафа, у нашій окрузі об’явився недавно. Збором і перевозкою молока до цього займався я. Потім підключився Батон. Але в нього є свій район, у мене — свій. Чули вже, що ти хочеш під себе все підгребти.
— Хе-хе, часи міняються, — уникнувши прямої відповіді, відказав Лисий. — Виживає, так би мовити, найсильніший.
Петро Звихляк скочив і стрельнув у… крону дуба.
І знову Вася Батон здивовано вирячив очі:
— І чого знов?
— На нерви б’є.
— Хто?
Звихляк задер голову догори.
— Отой, що соло шкварить.
Вася Батон зауважив:
— Він не один «шкварить».
Петро Звихляк невтямив:
— У смислі?
— Їх там багато. І їхнє поганяло — солов’ї.
Звихляк дратівливо зиркнув на Батона. Його ліва щока й око частіше засмикалися. Він в’їдливо кинув:
— Проффессссор!
Левко Лисий урвав суперечку колег:
— Братки мої! Земляки! Ми зібралися тут не солов’їні сопрано обговорювати. А молоко ж кисне.
— Отож, закисає! — пробурмотів Петро Звихляк і примружено додав: — Пропоную так: кожен має залишатися на своїй території і не сунути носа не у свої сані.
Вася Батон поправив приказку:
— У чужий город сують ніс.
Але на нього не звернули увагу.
Проте Шафа, почувши про «свої території», наїжачився. Щоки його розчервонілися, мов два добрячих буряки. Він мовчки перехилив чарку, ребром долоні обтер масні губи, а відтак, осміхнувшись, сказав:
— Дарма ти так, Звихля. Повинен бути один, так би мовити, толковий проводир.
— Дир-дир! — верескнув Петро. І ображено кинув: — А я не толковий?! І я не Звихля! — і тут він вихопив з-за пояса пістолет. — А Звихляк я!
Вася Батон несподівано підлестив Левкові Лисому:
— А я думаю, що Шафа має рацію.
— Що ти сказало? — підскочив Звихляк і за дві секунди опинився біля опецькуватого підлабузника. — Рацію, кажеш? — і тут зненацька Звихляк черпнув із тарілки жменю олів’є і розтер його по Батоновій мармизі.
— Та ти!.. Та ти!.. К-хе…К-хе… — давлячись салатними інгредієнтами, прохрипів Вася і витягнув з-за пазухи обріз. — Капець тобі, Звихля.
І Батон вистрілив. Картеч просвистіла над самісіньким вухом Левка Лисого.
Той із переляку аж присів.
— Це замах! — рявкнув Шафа і гукнув своїх охоронців: — Братва! Наших б’ють! — і Лисий своєю кулацюрою хотів заїхати в пику Батонові, але влучив у Звихлякову щелепу.
Петро проїхав заднім місцем до дуба і гукнув своїх хлопців з ескорту.
Проте з води ніхто не вийшов. Охоронці вже товклися між собою.
Коротше, понеслося: купальники на воді топили одне одного, а їхні боси вели шалену перестрілку на березі.
Левко Лисий схоронився за перекинутим столиком і звідти вів вогонь по Звихляку.
Звихляк же заховався за широким стовбуром дерева і звідти палив по Шафі, одночасно пострілюючи і в крону дуба, на гілках якої зайняв позицію Батон.
— Злазь, соловей! — крикнув до нього Петро.
— Не злізу! — почулося з дуба.
А з-за стола:
— Усіх замочу! А молоко не віддам!
А від кучерявих верб долинали голосні переливчасті солов’їні трелі.
І раптом гучно мукнуло. Потім ще. Іще…
Це була корова, яка паслася на лужку.
І тут раптом до рябої під’їхав молоковоз. З його кабіни хвацько вистрибнув водій. Від машини він потягнув якісь шланги. Приладнав їх до вим’я корови. Видоїв її.
А відтак за молоковозом загурчало.
Тільки тепер отямилися хлопці-молодці, які приголомшено стовбичили під дубом, і кинулися за молоковозом. Розмахуючи кулаками, вони волали:
— Стій, самозванцю!
— Спинись, молокосос!
— Молоко… Молоко віддай!
Та де там. За конкурентом тільки постала стіна пилюги…