ПРОЩАВАЙ, ПОЧАТКОВА ШКОЛО!

Такими словами, що красувалися на панно, святковий актовий зал Стриївської неповної школи зустрічав випускників-початківців 29 травня цього року.
У залі тісно від запрошених гостей. У перших рядах, звичайно ж, — мами, щасливі, дещо розгублені. Їх очі сяють радістю, переплетеною зі смутком, що так зрадливо видає їх справжні почуття в ту мить.
Якось раптом відчули, як швидко плине час. Ніби ще вчора привели вони до школи діточок своїх — перший раз у перший клас. А вони, ще зовсім маленькі, немов полохливі пташенята, тулилися до своїх мам. Та раптом підійшла до них їх перша вчителька Олена Іванівна Васильєва. Взяла за руку і повела у світ знань. І пішли вони за нею так сміливо, немов другу маму в ній відчули.
Чотири роки під її опікою долали ази науки. А тепер, такі організовані й серйозні, грамотні, майже дорослі, вони — випускники, які під звуки маршу урочисто крокують на середину залу.
Директор школи Валентина Олександрівна Гордійчук відкриває свято, з яким вітає всіх присутніх, а випускників — із успішним закінченням початкової школи. У своєму виступі вона дякувала батькам за виховання дітей, говорила про них багато хороших слів. Ну а мами тим часом ховали свої зволожені очі.
Надали слово класоводу Олені Іванівні. А їй, яка за чотири роки так звикла, всім серцем і душею полюбила кожного із своїх вихованців, немов рідну дитину, було так важко говорить. І, зібравшись із силами, перемагаючи свої почуття, каже:
— Ось і пролягла невидима межа між дитинством та юністю.
Цього було достатньо для того, аби отой, так важко стримуваний плач, пролився рясними сльозами мам та бабусь.
Але продовжувалося свято. Діти виступали з чудовим концертом. Співали і танцювали так, наче справжні артисти.
Потім директор школи провела церемонію вручення дипломів випускникам про закінчення ними четвертого класу. А класовод Олена Іванівна вручила батькам подяку за хорошу дитину. І, як материнський наказ, як путівку в життя, іще вручила кожній тій дитині пам’ятку від себе, в котрій просила їх добрішати і розумнішати, щоб зросли достойними людьми і не підводили її ніколи. А після всього вона передала своїх улюбленців новому класному керівнику — Віталії Віталіївні.
Мами мрійливо стежили за тим всім дійством і подумки зверталися до своїх чад:
— Ну, що ж, дитино, з Богом! Вирушай у п’ятий клас та гарно вчись. Звичайно, буде вже трудніше, бо нового багато. Програми там складніші і нові вчителі. Та ти не бійсь, стань і озирнись. І ти побачиш очі добрі, милі наставників своїх — учителів. Ту першу вчительку, що грамоти навчала, Ти їй вклонись. Вона це заслужила. А колись, як прийдеш ти з далекої дороги, все облиш. До неї поспіши з букетом квітів І все їй розкажи про себе. Ото вже буде рада. Все вислухає і порадить, Підкаже, що правильно у тебе, а що ні, А ти прислухайся — тобі це знадобиться. Де б ти не був: удома, а чи в далині. Та все це буде згодом...
Ті роздуми материнські перервала чудова мелодія. Так задушевно заспівав баян. Всі спрямували погляди на той звук. І ніби вперше побачили чарівну, тендітну жінку, в руках якої той інструмент здавався таким легким, немов пір’їнка. То художній керівник Галина Леонідівна так вправно перебирала клавіші баяну, тим самим запрошуючи всіх до танцю.
І закружляли випускники у вальсі. Вчорашні, здавалося б ще зовсім маленькі хлопчики, відразу подорослішали, запрошуючи своїх однокласниць у танок. По черзі вели свою Олену Іванівну по колу, гордо уявляючи себе справжніми кавалерами.
Закінчувався випускний бал.
Від імені батьків виступила Алла Володимирівна Степанюк, котра у своїй промові щиро дякувала директору, вчителям і всім працівникам школи за те добро, що вони робили і роблять для наших дітей. Бо кожен із них, яку б посаду не займав, вкладає частину своєї душі у їх виховання. Аби були здорові та добре вчились і щоб зростали гарними людьми.