Спекуляції недругів на крові земляків

Петро Литвин не керував сектором «Б», де стався Іловайський котел (під його командуванням був сектор «Д»), але саме його звинуватили в зраді військових. Шість років тому в мережі викладено багато відео, на яких із поля бою втікають командири. На жодному з них немає Петра Михайловича, проте його теж звинуватили у втечі. Генеральна прокуратура оприлюднила офіційні відповіді розслідувань про непричетність бойового командира до страшних подій на Сході, утім надумані звинувачення недруги активно повертають до життя. Напередодні місцевих виборів чутки, фейки, заздрощі і звинувачення набувають особливого сенсу.
Кажуть, якщо тобі плюють у спину — це означає, що ти попереду. Політтехнологи додають: фаворита передвиборчої гонки легко виявити — це той, на кого найбільше ллється чорний піар. Погодьтеся, конкурентів у жодній справі не люблять, а сильних і впливових — тим паче.
Петро Литвин не встиг заявити, що йде на вибори міського голови, як йому згадали і трагедію в Іловайську, і «куплений Литвинами» шпиталь у Новограді-Волинському, і успіхи відомих братів, котрі обіймали високі державні посади в Україні. Успішним часто говорять щось у спину й ніколи не кажуть в обличчя. Скільки диванних критиків прийдуть на реальні зустрічі з кандидатом, щоб висловити претензії й почути відповіді? Небагато, бо чутки помирають неохоче.
Мало хто замислюється: чому Петро Литвин, поки його поливають брудом, не втікає від журналістів? Скажімо, у «Звягелі» одразу після трагедій в Іловайську та Степанівці обидва брати коментували події. Але чи всі хотіли чути відповіді?
Президент Порошенко в 2014-му назвав «30-ку» боягузами, коли Володимир Литвин просив не наражати військових на смерть, озвучивши слова офіцерів та рядових: «Нас затягують у котел, буде величезна трагедія, а начальник Генштабу ніяк не реагує».
«Першою жертвою війни завжди є правда» — так називалася стаття від 4 вересня 2015-го, де Володимир Михайлович розповів, що напередодні Іловайського котла він був у Президента і повідомив про перетин кордону російськими військами. Реакції не було, а коли все трапилося, то стали шукати винних. І знайшли — Петра Литвина, командира 8-го армійського корпусу. Хоч Іловайськ був в іншому секторі, від його зони відповідальності — за 50 кілометрів. «Коли від начальника Генштабу прийшли забрати військові документи, то генерал Литвин їх не віддав— передав у прокуратуру. От вони й почали мстити. Дійшли до того, що розформували 8-й армійський корпус», — ще в 2015-му розповідав «Звягелю» земляк Володимир Литвин.
Брати Литвини часто заважали багатьом — не всім впливовим політикам чи олігархам подобалося, коли вони займали принципову позицію щодо державних справ. У відповідь на принциповість у цьому протистоянні вже минуло шість років, а й досі доводиться спростовувати неправду.
І хоч робити це — означає виправдовуватися, дуже складно мовчати на несправедливість. Петро Михайлович ніколи не зізнається, як важко переживав спекуляції недругів на крові земляків. Бажання повернутися в місто і витягнути його із занепаду дало підстави балотуватися на посаду міського голови. Характер кандидата давно загартувала війна, та й поле бою він ніколи не покидав. Про це, зокрема, розповідають кадрові військові, котрі воювали під його керівництвом і досі цінують свого командира.
— Є люди, котрі не розбираються у військовій справі або хочуть заробити дешевий популізм. Для мене важливо розставити крапки над «і». Я ніколи цього не боявся. Йду на вибори, бо маю намір жити в рідному місті і хочу, щоб земляки знали правду про війну. А ще прагну зробити місто комфортним для новоград-волинців, — пояснює Петро Литвин своє рішення балотуватися.