ІВАНОВА МРІЯ

До 25 років Іван мав стійку антипатію до праці і мав стійку тягу до спиртного. А ще — мрію. День і ніч марив придбати іномарку. А допомогти в цьому йому міг тільки двоюрідний брат Віктор, підприємець.
Якось Іван завітав до нього.
— Машину хочу, «Фольксваген». А можеш дістати по дешевше?
Віктор, знаючи, що в того за душею ані копійки, лише посміхнувся:
— А ти знаєш, скільки така тачка коштує?
— Нє-а, — здвигнув плечима Іван, а відтак додав: — Але в мене є «Жигулі». Його трохи підрихтувати і продати за кілька тисяч. Пару тисяч обіцяли дати батьки.
— А решту?
— Кредит візьму.
— Хто тобі його дасть? — скривився Віктор. — Спочатку влаштуйся на роботу.
Іван прислухався до поради родича. Влаштувався. Почав «пробивати» кредит у банку. Важко сказати, чи справді Івану пообіцяли дати грошей, але в брата він з’явився щасливим:
— Будуть бабки, тільки трохи пізніше.
— Тоді почекаємо, — погодився Віктор.
— Так замовляй. Поки доїде, розрахуюся.
Це говорило про те, що Віктор повинен був заплатити за іномарку зі своєї кишені. Не ясно, як Іван його переконав, але так і сталося.
Тим часом, доки їхав «Фольксваген», Іван продав своє авто. Трохи грошей підкинули батьки. Проте чотири тисячі доларів Віктор так і не дочекався. Вже й машина «доїхала», а грошей нема.
— Давай оформлюватися, — запевняв Іван. — Віддам, гадом буду.
І знову мрійнику вдалося переконати брата. Автомобіль оформили. Натомість щасливий володар іномарки написав розписку, в якій зобов’язувався повернути потрібну суму протягом двох місяців.
Та час спливав, а гроші Вікторові не поверталися. Більше того, Івана вигнали з роботи. Він сидів удома. Банк і не думав видавати заявнику чималу суму в іноземній валюті.
— Ну, не вийшло, — Іван з цього приводу не переймався. — Подавай до суду.
— Мені легше тебе, козла, грохнути! — закипів Віктор. Потім відрубав. — Продавай «Фольксваген» і повертай гроші!
У принципі, Іван так і зробив. Помістив у газеті оголошення. Ось тільки ціну «заломив» нереальну. Це щоб і борг віддати, і щоб іще на таке ж авто лишилося.
Звичайно, за таку суму іномарку ніхто не купив. А тут і взагалі ціни впали. За такі гроші вже можна було купити і справді два таких авто — у світі криза. Проте Іван виправдовувався:
— Не продається.
— Заганяй машину до мене, — на те зло кинув Віктор. — Сам продам
З цим Іван не погодився. Пішки ходити він не звик. Але що залишалося робити.
— Куди приїхати? — лише спитав.
— У гараж.
— Коли?
— Сьогодні.
— О якій годині?
— О восьмій.
— Зрозуміло.
Іван запізнився. Однак Віктор його дочекався. З притиском мовив:
— Машину — в гараж, документи — мені.
Іван зачухав голову.
— Ворота в тебе вузькі. Ще зачеплю. Давай сам, — Іван звільнив місце. Зазирнув до багажника. Щось там узяв.
Віктор загнав іномарку, почав вилазити із салону. Тільки показалася голова, Іван залізною трубою, яку ховав за спиною, зі всього маху гахнув брата по потилиці.
Віктор упав на бетонну долівку.
Іван ще раз його вдарив. По голові. Переконавшись, що родич мертвий, мрійник на авто зник із місця злочину.
Проте Іван помилився — брат залишився живим. Його в гаражі знайшла дружина. Вона і викликала «швидку».
Хоча, через важкі травми, Віктор не приходив до тями, вранці до Івана приїхали. Багато чого вказувало на нього: вісім останніх дзвінків на його мобільний з телефону потерпілого; дружина знала, з ким того вечора зустрічається Віктор; відбитки пальців. Не знайшли тільки знаряддя злочину. Та цього і не потрібно було. Притиснутий доказами, мерзотник сам зізнався в усьому.