ВЕСЕЛА ВДОВА

Андрій був душею компанії. Його із задоволенням запрошували на різні гулянки. Тому й почав більше випивати, до запоїв. Став злим, неврівноваженим. Частіше піднімав руку на дружину. Він не любив пити наодинці, — тож примушував Ольгу вживати спиртне разом з ним.
Спочатку дружина під різними приводами відмовлялася, але згодом і сама почала заглядати до чарки. Поступово втяглася і вже без оковитої не могла обійтися. За сином не дивилася. Дитина ходила недоглянута, голодна.
Через деякий час Андрій втратив роботу. На горілку бракувало грошей, і він свою злість зганяв на Ользі.
Незабаром подружжя розвелося.
Проте Ольга не намагалася щось змінити у своєму житті. Почала пити з друзями, сусідами, навіть із незнайомими людьми. Тому їй також запропонували звільнитися з роботи. Але жінка не падала духом. Знайшла собі нового чоловіка. Петро був наполегливим і працьовитим, а те, що полюбляв випити, для Ольги не мало ніякого значення.
Згодом у них народився син. Та й на нього Ольга також не зважала. Обидва хлопчики росли разом. Старший допомагав молодшому. Мабуть, дякуючи цьому, той і зміг вижити при батьках-п’яничках.
За несплату в будинку відрізали світло, а потім за борги позбавили і інших побутових зручностей.
Якось випадково Ольга дізналася про смерть колишнього чоловіка. Швиденько оформила документи на отримання допомоги по втраті годувальника. За ці гроші і жила сім’я.
Одного дня Петро кинув роботу. Жебракував. Додому приповзав на чотирьох. Ольгу дратувало, що чоловік п’є без неї.
— Ти сидиш на моїй шиї разом з дітьми! — дорікала співмешканцю. — Влаштуйся на роботу! Чи хоч на якісь підробітки.
— Не дочекаєшся! — відгримував Петро. — Сама он іще нівроку! Іди працюй! Тебе народжувати ніхто не примушував! Ось і паши, щоб своїх спиногризів прогодувати! А я якось проживу.
Діти пішли до школи. Але в занехаяному будинку бракувало місця, де б вони могли спокійно робити домашнє завдання. Восени і взимку в оселі було холодно. Ввечері — темно (світло ж відрізали). Діти мерзли. Заважали також постійні сварки батьків. Через те хлопчики вчилися погано.
Нерідко подружжю дорікали вчителі. Але на це у тих були свої аргументи:
— Ми вам віддали своїх дітей, ось і працюйте! За це вам гроші платять!
Якось увечері Ольга пішла до знайомої, котра мешкала на околиці села. Тут завжди збиралися любителі попиячити.
«Заливаючи горе», Ольга поскаржилася подрузі на Петра.
Та вирішила «поспівчувати»:
— Я толком не знаю, — сказала приятелька, — але люди кажуть, що твій старий хрич почав до молодої заглядати. Ти ж знаєш Машку?
— Ну, знаю. І що?
— Ну, як що? Вона до чоловіків дуже охоча і жодному не відмовить. Так що, дивись, уведе твого старичка.
— Та кому потрібен той дурень і алкаш?! — засумнівалась Ольга.
Однак слова подруги міцно засіли в її голові. Коли б жінці, до котрої почав заглядати співмешканець, було років сорок чи більше, — не так образливо. А тут тридцятирічна молодичка!..
Прийшовши додому, Ольга вирішила дочекатися Петра, мовляв, нехай розповість, де і з ким був.
Співмешканець повернувся майже тверезим і на грізні слова роздратованої Ольги відказав так:
— Ти що, дурепо, з глузду з’їхала?! Які молодухи? Я в друзів був. Пивка попили. Можеш спитати.
Проте говорять: «П’яна жінка — дурна жінка». Ольга зарепетувала дужче.
Петро спробував її зупинити:
— А ти сама хіба квіточки у подруги нюхаєш? Чи там хрестиком вишиваєш? Сама наквасилася десь і тепер щось маєш до мене. Я — чоловік, мені пити положено! Але коли жінка не просихає, — це вже занадто!
Останні слова настільки розлютили Ольгу, що вона, довго не думаючи, схопила кухонний ніж і засадила його в руку Петру. Наступний удар був у шию. Він виявився смертельним.
Калюжа крові і конвульсії тіла вмить протверезили Ольгу. Її галас почуло все село. А за кілька хвилин до її будинку позбігалися сусіди.
Після арешту Ольга виправдовувала себе. Мовляв, це співмешканець довів її до такого стану, через який вона вже нічого не пам’ятала і свої дії не контролювала.
Однак її долю тепер вирішуватиме суд. А ось двоє дітей, які так і не відчули батьківської ласки і сімейного тепла, залишаться сиротами при живій матері. Коли виростуть вони, і як складеться їхня доля, — зараз важко гадати…