ЯК ТИ, ВОВЧЕ, НЕ КРУТИСЬ, А ХВІСТ ВСЕ ОДНО ЗЗАДУ БУДЕ

Зібрання мисливців району, що відбулось 1 серпня у великому залі Будинку рад у Новограді-Волинському, видалося унікальним.
По-перше, раніше вони в такій кількості не збирались — зал на 280 місць був майже заповнений. По-друге, присутні тут зібрались на запрошення голови райдержадміністрації М.О.Іванюка, — що теж раніше ніколи не практикувалось. По-третє, причиною скликання їх послужило кілька звернень і скарг членів районної організації УТМР «Українського товариства мисливців і рибалок», на обліку яких 639 чоловік, на свого голову М’ясківського С.М. Що теж за більше як 80-літню історію існування товариства — подія доволі нечаста. По-четверте — учасників зібрання зустрів на дверях великого залу невеликий плакат, де при допомозі комп’ютера був набраний текст: «Руки геть від УТМР» з карикатурою на піратів. Чого теж ніколи ще не було. Що ж, — демократія наяву, в дії.
З цієї позиції і відкрив голова держадміністрації цю зустріч із узаконено озброєним людом району фразою: «Тут не потрібно таких листівок. У нас тут не протистояння, а має відбутися конструктивний діалог і роз’яснення законодавчої бази у справі мисливства».
Суть скарг, звернень і виступів у залі окремих мисливців зводилась, в основному, до того, як у тій примовці: «Чим у вас, хлопці, обтираються? — Та батько — рукавом, мати — подолом, а ми так на печі обсихаємо».
Так як у тій хаті, де нема ні навіть рушника, ні одежі хлопцям — так і в районній організації УТМР не вистачає ні ліцензій на відстріл копитних мисливських звірів, ні, навіть, відстрілочних карточок на зайця. Хоча останні, правда, видаються всім бажаючим, та ще на пернату дичину — всім без винятку.
Хоч на цьому ті «бідні хлопці» відведуть душу, задовольнять свої древні дрімаючі інстинкти полювальника та з насолодою поспілкуються з друзями і природою — («а каково на утренней зорьке выйти на тягу вальдшнепа, послушать звенящую тишину, замереть от розовеющего тумана над болотом на опушке дивного леса — ведомо кому?»). Це трохи лірики.
А проза життя суворіша. Ніхто б не відмовився від задоволення, тим більше в нинішні часи, принести з полювання додому шмат доброго м’яса косулі чи дикої свині, що теж не гірше. Та це щастя рідко кому випадає. Причина проста — ліміти на відстріл дичини. Щорічно районній організації УТМР виділяється всього 10-20 ліцензій на копитних — у середньому по 8 шт. на кабана (свиню) і косулю. Так і на поточний рік. І з цього починаються чвари, скарги. А хто зуміє розділити одну ліцензію на свиню, скажімо, між 60-ма мисливцями? Та ще коли на ту ж свиню «зверху» присилаються варяги? От і сипались скарги, що «своїм людям тільки все», «прокуратура прикриває», «власна вотчина» тощо.
Варто зазначити, що в державному підприємстві «Городницький лісгосп» картина з ліцензіями іще дивніша — тут їх на цей рік на дику свиню — аж 4 (!), косулю — 9. І все. (Дещо інша картина в Новоград-Волинському спеціалізованому лісомисливському господарстві — їм виділений ліміт набагато більший. На те вони і спеціалізовані — відтворення, утримання, охорону і використання тваринного світу).
Та от питання. У свині паспорта з припискою нема, і вона не огороджена у нас. І як той дух, котрий «реет, где ему угодно» («Spirits flat ubi vult» — лат.), вона риє, де хоче. Були б у неї крила — вона б і сонце порила. І тут інша низка скарг до адміністрацій всіх порядків — на свиней і на бездіяльність мисливців — дикі свині переривають начисто городи людей, а «управи на них нема» (Окрім цього, цікава ситуація декілька років тому була в урочищі «Теребовля» малоцвілянських лісів АПК. На приблизно десяти гектарах 30-річних посадок сосни масово, що вкрай рідко у нас буває, «прокинулись» рижики — найцінніші гриби. Їх збирали всі, хто знав це, мало не мішками. Та одного ранку охочі знову прибули туди і … Остовпіли: кожне міжряддя всього соснового масиву від початку і до кінця було акуратно, мов плантажним плугом, зрите дикими свиньми. І рижики щезли.).
Парадокс: скарги від мисливців і скарги на мисливців та свиней, що їх уже більше, як мисливців.
Звертаємось до Закону України «… про полювання» ст.16: «Полювання на парнокопитних тварин, …здійснюється відповідно до лімітів, що затверджуються на мисливський сезон на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь...»
Користувачі мисливських угідь — районне УТМР чи той же Городницький ДЛГ — теж свої пропозиції не зі стелі беруть і не просять скільки хочуть. Раз на 5 або 10 років згідно ст.28 зазначеного Закону, аналогічно лісовому господарству, проводиться т.зв. упорядження мисливських господарств, угідь. Під час цієї роботи таксаторами визначається щільність (кількісний і видовий склад) дичини, дається оцінка угідь, розробляються рекомендації на 5-10 років проведення заходів по охороні, збереженню і відтворенню дичини і поліпшенню середовища їх перебування.
От тоді, коли працювали таксатори, користувачам мисливських угідь і потрібно було ретельніше і детальніше співпрацювати з ними по питаннях обліку дичини, норм відстрілу і т.п. І, можливо, не було б сьогодні кругових скарг, збитків на городах і т.п.
Інша проблема, що була піднята на зібранні мисливців, — розподіл мисливських угідь між користувачами та визначення меж між ними і узаконення їх. Згідно із законодавством кожному користувачеві надається від 3 тис. га угідь до 35% від загальної площі угідь району рішенням обласної ради за поданням місцевих органів виконавчої влади. Загальна площа району — 210 тис. га (цифри округлюються для спрощення викладок). 110 населених пунктів із дорогами району, з 200-метровою «зоною безпеки» навколо них складають в сумі площу біля 15 тис. га. Якщо умовно сприйняти решту території району як мисливські угіддя, — їх буде десь 190-195 тис. га. 35% — це приблизно 68 тис. га. Тобто, кожен користувач має право претендувати на площу угідь від 3 до 68 тис. га.
На даний час три користувачі мисливських угідь мають: УТМР — 101 тис. га, Новоград-Волинський ДЛМГ — 29 тис. га і Городницький ДЛГ — 37 тис. га угідь кожен. Претендентами на користування угіддями виступають товариство мисливців «Сокіл» (320 стволів, створене 2002 р.), військовий лісгосп, Федорівське і Токарівське приватні товариства (які ще у зародковому стані).
УТМР — це 26 первинних осередків, які на підставі свого статуту мають право укласти і укладають з радою районної організації договори суборенди мисливських угідь та мають право (за рішенням ради) вийти зі складу організації. Один з осередків УТМР сьогодні — це колишнє товариство мисливців-військовиків «Динамо», яке з 2007 року знаходиться в складі УТМР, але яке не забуває своє славне військове минуле і ностальгує за власними угіддями на полігоні (10 тис. га). (На даний час згідно з матеріалами мисливство впорядкування 1994 р. райТМР використовує 86 тис. га польових угідь, 14 тис. га лісів лісгоспу АПК, біля 1 тис. га водних ресурсів).
Такі складові функціонування райТМР та ще якісь, вочевидь, невідомі підводні течії цього процесу і обумовили ту обстановку, що склалась у колективі і на зібранні мисливців. Бо з чого б там лунали заклики «зберегти УТМР», вивішувались вищезгадані листівки і т.п.
Конструктивних виступів мисливців було на зібранні не густо, та відмітити, очевидно, потрібно пропозицію заступника голови товариства «Сокіл»: «Зібрати «круглий стіл», погодити площі, ще раз законодавство вивчити» — цілком слушна думка. Тим більше, що були закиди голові райТМР: «Аншлагів заборони багато скрізь, а самі там полюють». Пропозиції «переобрати голову».
Координаційна рада представників влади та всіх користувачів угідь (чи т.зв. «круглий стіл»), дійсно, могла б внести ясність у ряд питань і проблем. При тій умові тільки, що вони всі уже існують і де-факто, і де-юре. Та цей процес ще не всіма завершено, а дух міжусобиць, розбрату уже витає. Як сказав один з виступаючих — «Ми всі раніше на полюванні були як брати, ділились кусочком хліба, а зараз як вовки дивимось один на одного».
В ідеалі, можливо, краще було б утворення єдиного мисливського господарства в районі, області та країні в цілому. Тоді б і «вовками не дивились», і меж не потрібно було би визначати, і інші проблеми не постали би. Бо ж правду говорять: де дві кухарки, — там свято собакам.
Та в країні повним ходом іде процес політико-економічного переоблаштування, процеси приватизації. І хоча й статтею 3 вищезгадуваного Закону про мисливство задекларовано, що «мисливські тварини… у стані природної волі… є об’єктом права власності українського народу», та наступна №5 стаття не залишає ніяких сумнівів щодо майбутнього тих «мисливських тварин». Кабміну України, згідно з цією статтею, делеговано повноваження поруч із забезпеченням реалізації державної політики в галузі мисливства — «передачу мисливських тварин, які перебувають у державній власності, у комунальну власність та приватну власність юридичних і фізичних осіб». Що Кабміном успішно і впроваджується в життя. Прецеденти уже є і в нашій області в кількох районах, що підтвердив присутній на засіданні голова обласної організації УТМР П.В.Лайчук. Зазначив він також, що курс на приватизацію мисливських угідь тримає і облрада Житомирщини.
Виходить, що даремно «вовки» косяться один на одного і ганяються за своїми хвостами. Належить хвосту бути ззаду, а мисливським угіддям — приватними, тому й бути.
Проте законом обумовлена і комунальна власність у цій справі. Все розставить по своїх місцях час.
…А свині тим часом знову пішли по городах, по грядках картоплі. Не знають, нахаби, що свині в городі одна честь — поліно. Або ж куля Якана.