ВІДЧАЙ

Єгор мав буйний характер і неабияку пристрасть до спиртного. Після випивки звірів і зривав злість на найближчих. Нещадно лупцював Марію, дружину, не шкодував і дітей, Семена і Дениса: постійно погрожував ножем, у будь-який час міг усіх повиганяти на вулицю.
Боячись розправи, хлопці часто ночували в друзів.
Найбільше перепадало молодшому — Денису. Він не міг стриматися, бачачи, як вітчим знущається над матір’ю. Але що він міг зробити дорослому чоловікові? Старший, Семен, переїхав до своєї дівчини.
Односельці жаліли цю сім’ю. Але нічого не могли вдіяти. Денис також не приховував од друзів страшної правди. Він тікав з дому, проте і боявся лишати матір одну. До глибокої ночі хлопець ходив навколо хати, вичікуючи, поки вгамується вітчим, ляже спати, і вже потім тихенько пробирався у свою кімнату.
А останнім часом Єгор зробився більш агресивним. Постійно ходив із ножем і навіть вночі клав його собі під подушку.
Цим вечором Єгор знову «дзвенів пляшками». Коли дійшов до потрібної кондиції, почервонілими очима почав шукати звичну жертву — Дениса. Побачивши того біля телевізора, зрадів.
— Ти тут, собаченя! Ану-но йди до батька, щось дам… — вітчим почав розмахувати кулаками.
— Зачепиш мене — пошкодуєш! — спересердя викрикнув неповнолітній.
— Що-о??! — вирячився Єгор. — Ану пішов геть з мого дому, вишкварок такий!
Хлопець був змушений піти. Він довго блукав селом, сподіваючись, що вітчим скоро засне. Близько третьої ночі він на дорозі побачив свою матір.
— Мамо, що ти тут робиш? Невже він знову тебе вигнав?
— Так, сину, — втомлено мовила мати, — вигнав і назад не пускає. Ось іще один синець під оком поставив.
— Пішли додому, — в душі хлопця наростала неабияка злоба. — Я перший зайду, розвідаю, що там і як.
— Може, нехай засне?
— А якщо до ранку лазитиме?
— То що ти йому зробиш, бегемотові?
— Пішли!
— Ну, ходімо.
Денис постукав у двері. Як не дивно, але Єгор тут-таки відчинив, пропустив усередину.
Денис трохи посидів у своїй кімнаті, потім зайшов до вітчима.
— А-а, з’явився недоросток, — ошкірився Єгор. — Зараз із тебе котлету робитиму, а потім і до твоєї мамані дістануся!
— Коли ти вже вгамуєшся? — напружився Денис.
Вітчим зареготав. Відтак мовив:
— Ще огризатимешся, виплодок? — І він несподівано взяв із ящика столу величезний ніж. Просто посунув на хлопця. — Зараз я тебе!..
— Зупинися.
— Вже пізно!
— Зупинися, кажу.
— Я тебе зараз спиню!
Денис якось спромігся вибити ніж із рук Єгора, хоча й порізав собі долоню. Ніж упав на підлогу.
Вітчим розвернувся і, похитуючись, поплівся до ліжка.
Денис схопив ножа і, підскочивши, викрикнув:
— Це тобі, гадино, за все!
Вклавши всю свою ненависть в удар, хлопець чотири рази встромив лезо в груди кривдника.
Єгор упав на підлогу. Намагався рани, з яких бризкала кров, закрити руками. А незабаром він затих.
Денис викликав «швидку»:
— Я вбив людину…
Марія, не дочекавшись сина, вбігла до хати і одразу все збагнула.
— Що ж ти наробив? — вона ще намагалася допомогти Єгору, але вже було пізно. — Що ж ти наробив, сину?
— Мамо, я захищався, — відказав Денис. — Або він мене зарізав би.
— Що ж тепер буде?
— Що буде, те й буде. Треба подзвонити в міліцію.
— Тебе ж заберуть. Як же я без тебе?
— Може, не заберуть.
Під час слідства Денис постійно твердив, що знаходивсь у стані необхідної оборони. Проте все свідчило про інше: хлопець міг піти, одначе не зробив цього, навпаки, наніс удари, коли Єгор уже не мав для нього реальної небезпеки…
Ніхто не чекав подібного від доброго, чуйного хлопця, котрий завжди був готовий прийти на допомогу. Можливо, при призначенні покарання, суд врахує особу обвинуваченого, його неповноліття, а також те, що приводом до скоєння злочину стала тривала протиправна поведінка Єгора.