«РОМАНТИКІВ» У ЧОРНОБИЛЬ НЕ ПУСТИЛИ. АЛЕ Й БЕЗ ЦЬОГО ВЕЛОТУР УДАВСЯ НА СЛАВУ

П’ятеро новоград-волинців — члени місцевого туристичного клубу «Романтик» — цими днями здійснили велотур до околиць Чорнобиля. Хоча безпосередньо на територію земель відчуження потрапити й не вдалося, емоцій та вражень від побаченого у велотуристів — хоч відбавляй. У поході взяли участь Євгеній Вікторович Прунькін, нинішній голова турклубу «Романтик», його син Євгеній Прунькін, Петро Лушненко, Сергій Савчук та Олександр Осовець. Для двох останніх така дальня подорож на велосипедах взагалі стала першою в житті. Повернувшись до Новограда-Волинського, Євгеній Прунькін (молодший) повідав кореспонденту «ЗІ» про семиденні пригоди тургрупи:
— Ідея поїхати в напрямку Чорнобиля — не спонтанна, побувати в тих краях ми збиралися років зо три. Але щоразу щось ставало на заваді, — починає розповідь Євгеній, — Чому саме цей маршрут? По-перше, про чорнобильську зону ходить стільки всіляких історій, що хотілося самому побачити, що там і як. По-друге, це — відносно недалеко. А значить — нескладно буде новачкам.
З Новограда-Волинського вирушили 25 серпня. Маршрут обирали так, щоб зачепити узбережжя Київського моря. Вранішньою електричкою дісталися Коростеня. Там, до речі, випадково зустріли туристів із Білорусі, які поверталися з Карпат. Від Коростеня також електричкою доїхали до Ірпеня (Київська область). Вже звідти рушили своїм ходом, понад Київським водосховищем. Далі — минули містечка Димер, Іванків. Потрапили на контрольно-пропускний пункт у селі Дитятки. За ним починалася тридцятикілометрова зона відчуження. На жаль, проїхати туди нам не дозволили. Тож, ми рушили вздовж кордону зони. Обігнули десь кілометрів із 60. А тоді – повернули назад, через Малин, Червоноармійськ. Додому повернулися надвечір 1 вересня. Щодня долали десь близько вісімдесяти кілометрів. А загалом проїхали на велосипедах понад 400 км.
— А в зону відчуження взагалі реально потрапити легальним шляхом?
— Так, на КПП щодо цього є детальна інформація. Своїм ходом, себто пішки чи на велосипедах, туди офіційно не дозволено. Проте можна подати заявку і будь-кого бажаючого включать до складу організованої групи, виділять провідника й транспорт. Можна день-два легально провести у Чорнобилі і навіть Прип’яті. Коштує така мандрівка від 300 до 400 гривень, включаючи харчування. Кажуть, що в самому місті Чорнобиль навіть ресторан нині діє, обслуговує тамтешніх працівників станції та туристів.
Одним із чергових по КПП в той день виявився житель Житомирщини. Як не як — земляк, розговорилися. Розповів, що останнім часом екскурсії до Чорнобиля набули популярності, особливо серед іноземців. Сюди їдуть німці, поляки. Можна замовити екскурсію на день, а хто хоче ще й у Прип’ять (закрите місто) — то й на два дні, із ночівлею. Тож, туристична індустрія тут налагоджується.
Шкода, що нас на велосипедах не пропустили, хоча ми й ладні були сплатити за екскурсію. Звичайно, можна було спробувати без дозволу проскочити. Але з велосипедами та всім спорядженням ми були надто примітними. Вирішили не ризикувати. Хоча з самого початку планували, що кінцевим пунктом нашої подорожі стане місто Прип’ять.
— Отже, рушили ви понад тридцятикілометровою зоною. Щось зустріли там особливе?
— Відчувається, що тут вже кілька десятиліть практично відсутня «людська рука». Повсюди — безліч грибів, ягід, у водоймах — повно риби. Підсмажили на вогні грибів, зварили юшки…
— …І ви все це їли, не боячись радіації?
— Так всі ж покази були в нормі! Ми мали з собою справжній дозиметр (вдалося дістати через знайомих на Хмельницькій АЕС). Попередньо опанували правила експлуатації цього приладу, ознайомилися із допустимими нормами (вони були зазначені як на самому дозиметрі, так і на інформаційному стенді біля згаданого КПП). Відзначу, що впродовж усього нашого шляху уздовж зони відчуження ми жодного разу не зареєстрували небезпечного підвищення рівня радіаційного фону.
— Із місцевим населенням довелося перетнутися?
— Звичайно, як же без цього. Зустрічали нас привітно. Із розмов з’ясували, що туристи для тих країв — не в диковинку. От тільки дивувалися люди, що наша тургрупа складається переважно із молодих хлопців. Для тамтешніх жителів було не звичним бачити, що молодь нині може бути ініціативною, захоплюватися, приміром, туризмом. У них же корінне населення — здебільшого літні люди. А молоді якщо й є, то в основному байдикують. Від хронічного безділля поспивалися…
Загалом села, що нам трапилися на шляху, — мало заселені. До слова, в одному із сіл ми нарахували з півсотні хат, а людей там живе всього півтора десятки осіб. У наступному — тільки дід із бабою проживають. Удвох на все село. Зате дороги між населеними пунктами — в гарному стані, повсюди асфальтовані. Можливо, цей асфальт лежить ще з тих часів, коли працювали ліквідатори аварії. Саме для них, мабуть, і робилися ці шляхи.
Ще звернули увагу, що в селах проведено природний газ. Але газові труби — з облізлою фарбою, не доглянуті. Певно, давно газифікація була. Може, ще й до аварії на ЧАЕС.
Вода в більшості колодязів — зелена, застояна. Воно й зрозуміло: людей майже немає, воду нікому вибирати. Тож, доводилося розраховувати на власні запаси.
— Подорож видалася важкою?
— Чесно кажучи, думав, буде важче. За всю дорогу наш транспорт лише двічі давав збій. Поломки, на щастя, були незначні — швидко полагодили. Тим більше, що все необхідне для ремонту велосипедів у польових умовах ми мали при собі.
Ночували у наметах. Як ставало холодно, — загорталися у спальні мішки. Їжу готували на вогні. Все робили колективно, по-дружньому, з охотою.
Загальна вага спорядження та харчів на кожного — десь по 30 кілограмів. З огляду на це, швидкість руху вибирали такою, щоб усім було зручно. За рекордами не гналися. Намагалися «запастися» враженнями, якомога більше всього роздивитися, сфотографуватися.
Цей велотур ми провели напередодні Всесвітнього дня туризму та присвятили людям, котрі здійснили вагомий особистий внесок у започаткування та розвиток туризму в Новограді-Волинському. Тут мова йде про засновника новоград-волинського туристичного клубу «Романтик» Овсія Лихолата та колишнього голову турклубу Володимира Гончарова.
— Що ж тепер у планах турклубу «Романтик»? Де ще маєте наміри побувати?
— До кінця року збираємося здійснити виїзд по району. Так би мовити, закрити цьогорічний туристичний сезон. А щодо наступного року, то розглядаємо два варіанти — велотур у Карпати або на Шацькі озера, до озера Світязь. Наразі єдина проблема — відсутність спонсорів. Якби була якась підтримка, тоді ніякі походи не страшні.