Я ВИБРАЛА ДОЛЮ СОБІ САМА

У ці чудові дні золотої осені наша шановна колега Боян Ахтанівна Іванюк зустріла свій гарний ювілей. Сьогодні хочеться від імені усіх колег по роботі, студентської молоді промислово-економічного технікуму сердечно привітати цю світлу людину, талановитого педагога й мудрого наставника молоді, яка не просто вчить, а плекає своїх вихованців, щедро вкладає в них свою велику душу, бо хоче, щоб зростала в Україні розумна, патріотична молодь. Свою закоханість в Україну, у народну пісню, у традиції і звичаї нашого народу передає молоді ця дивовижна жінка з поетичним іменем — Боян.
Колискою її дитинства і молодості є місто Петропавловськ у Казахстані. Народилася у сім’ї, де панувала атмосфера любові і поваги один до одного, де цінувалися насамперед праця, порядність, чесність. Батько — працівник міліції, учасник Великої Вітчизняної війни, мати багато років трудилася на заводі, орденоносець (нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора), її ім’я заслужено занесено на Золоту дошку пошани міста Петропавловська. Тому всі четверо дітей, зростаючи серед чесних, працьовитих, скромних, високих серцем і душею людей, виросли справжніми людьми, гідними своїх батьків.
Наша колега — велика трудівниця, ніжна і любляча дружина, мама, бабуся. Шляхетна, гарна серцем і душею, справді добрий геній для своєї родини.
Життєва дорога Боян Ахтанівни ніколи не стелилася барвистим килимом, нелегко здобувалися перемоги і намічені висоти.
«Я багато пережила у житті, бо ніхто не промітав стежки переді мною та не стелив їх квітами. Інколи були і важкі внутрішні сльози, але важливо не здаватися і йти, не поступатися, не розгублюватися. І все буде!» — таке життєве кредо нашої колеги.
Бо дуже нелегка вчительська праця. Вона вимагає від людини всього її життя, великого напруження і великої пристрасті. Саме такою пристрастю, самовідданістю позначена праця Боян Ахтанівни. Ніколи не байдужа до того, що робить і що говорить. Вміє запалювати серця, вміє вести за собою, вміє дати єдино правильний напрям у пошуках, зміцнити віру, розвіяти сумніви, порадити і розрадити. І робить це щиро, вчасно, мудро і тактовно.
Ставши на освітянську ниву, ніколи з неї не звертала. Тридцять років віддає своє серце дітям. А воно велике, вчительське серце багате і щедре на любов до дітей, до життя.
Віримо, що попереду у Боян Ахтанівни ще багато-багато найкращих уроків.
Бажаємо, дорога колего, щоб роки не торкались твоєї душі, такої щедрої на любов, доброту, сердечність.
Нехай ніколи не в’януть квіти твоєї осені, нехай у душі ніколи не згасає трепетне горіння, бо доки любимо, доти й живемо!