«ПЕРЕКУЄМО» СЛУЧ НА ЦЕРЕМ…

Не беруся аналізувати про живність, що водиться в Церемі, але ось про Случ знову мушу нагадати, оскільки до редакції, а також особисто до мене, звертаються мешканці міста із закликом: «Рятуйте Случ!!!»
А рятувати її таки потрібно, бо такої вакханалії, котра діється останнім часом на річках міста і району, до цього не було. І на це є вагомі підстави.
Зустрічаю знайомого рибалку. Схвильовано той каже:
— Що робиться?
— А що таке? — питаю.
— Ось ви все пишете про браконьєрів, пишете, а толку ж ніякого. Случ-то загибається. Скоро, дивись, на Церем перетвориться.
— А в Церемі що — риба перевелася?
— Не те слово! Болото. А ви все пишете…
— Ми хоч пишемо, — відказую «переживальнику», — а ти ж палець у палець не вдарив, щоб тій Случі якось допомогти.
— Тобто?
— Воювати потрібно! Гуртом! Як це роблять рибалки в сусідніх областях. Чому, наприклад, хмельничани, як тільки побачать на своїх водоймищах нашого брата, тобто житомирянина, так і женуть його аж чим подалі? Бо знають, що то браконьєри приїхали!
— Так, не всі ж і браконьєри. Є нормальні хлопці.
— Є, не заперечую. Але ж прославилася Житомирщина своїми «ратними ділами»!..
Днями до редакції зайшов чоловік. Оголошення давати. Розговорилися. Про те, се. Потім той мову за рибалку завів.
— Оце який раз, — каже, — спінінгом на щуку виходжу і — нема! Хіба-що, якогось «карандашика» підчеплю.
— Прикро.
— Та ото ж! Щоб у цю пору — і не брало! Та хіба братиме…
— А куди ловити ходите?
— В основному вище дамби, що між «Лубчицею» і «Смолкою». Ось учора взагалі нікуди закинути не було.
— Чому так?
— Та сіті кругом. Дерев’яні човни, тракторець…
Ох, ці сітки… Як та болячка на тілі. Кажуть, що цього року од вищезгаданої дамби і до села Перемога сіті не витягалися од льодоходу. Ловлять, наче у власній водоймі.
У с. Курчиця теж не все гаразд. Минулого року місцеві браконьєри від заїжджих рибалок вимагали гроші «за місце». І це — на Случі! Нахабніють курчичани і досі. Одному-двох на риболовлю в ті місця ліпше не їхати. Не відіб’єтеся. Дехто з рибалок уже з собою мисливську рушницю бере. Для самозахисту. Дожилися…
Нещодавно ходили чутки, що на курчицьких ямах побували хлопаки з Житомира. Коропа ловили. На якісь краплі. Кажуть, брало по-божевільному! Краплі ті, до речі, заборонені в рибальстві. В Житомирі, Києві таких рибалок «ганяють», а ось у нас… А у нас, як завше, то вчасно не виявили порушників, то пального не було, то ще щось.
Коропа житомиряни, казали, вибили за два дні. Потім вони поїхали десь далі. Очевидно, шукати залишки цієї риби.
Браконьєри дедалі нахабніють. Ловлять серед білого дня. Всюди, де трапляється можливість. Навіть у багатолюдних місцях. Наприклад, тривалий час, майже день у день, навпроти фортеці браконьєри ставили сіті. Багаття, юшка, шашличок, музичка… Номер авто (червоний «Фольксваген-Пасат»), що «стирчало» по той бік річки, записали мешканці міста і принесли до редакції. Далі ми звернулися до працівників міліції. Правоохоронці запевнили, що розберуться. Однак «розбирання» затяглося на невизначений термін…
Лісівники в районі с. Івашківка рубають лісосмугу(матеріал про їхню діяльність у цій місцині у «ЗІ» буде трохи згодом). Лісоруби живуть у вагончику поблизу Случі. Так ось ці лісоруби-«іхтіандри» ціле літо і осінь на сітки ловлять рибу в річці. Та до того вже знахабніли, що сітки після «рибальства» розвішують сушитися на кущах чи зрубаних деревах, а два гумових човна навіть і не ховають! Складається таке враження, наче ці «зачищувачі» лісів та річок мають спеціальний дозвіл на вилов риби...
Багато хто останніми місяцями скаржився на браконьєрів. Це — рибалки з районів пивзаводу, м’ясокомбінату, «Смолки» тощо. А у так званій Грабині (район об’їзної дороги) цього року браконьєри взагалі влаштували наче змагання по вилову риби! На зауваження нормальних рибалок нахаби не реагували.
Тими днями рибалки поміж себе говорили на кшталт такого:
— Ну що, в Грабину поїдемо?
— Ні, тільки не туди.
— А чого?
— Так там же річка в клітинку…
Ні для кого вже не секрет, що кількість риби в річках щороку катастрофічно зменшується. Тепер зловити одного лящика чи сомика — велике щастя! А бичок, котрий постійно надокучував ловити якусь більшу рибину, — став рідкістю! Уявляєте, бичок — рідкість!!! Доловилися…
Тому виникає одвічне питання: що робити? Як зупинити вакханалію на річках? Нормальні рибалки вже давно сподіваються на суворі штрафи для браконьєрів. Наприклад такі, які зараз отримують водії-порушники. Може б уже це зупинило браконьєрів. Якщо не всіх, то хоча б переважну їх частину.
Разом з тим викликає неабиякий подив той факт, що водоймища справді гинуть, а ось обласний рибнагляд районним рибінспекторам на місяць виділяє всього 30-40 літрів бензину. І це на обслуговування трьох районів! Хіба не дивно? І знову виникає питання: а куди йдуть кошти, отримані за штрафи, які сплачують порушники рибної ловлі? Загадка!..
А днями нам стало відомо, що на цих три райони лишився… один рибінспектор! Решта, начебто, розбіглася.
Знайшов того одного, «останнього з могікан», на ймення Володимир Лавренюк.
— Це правда, що ви лишилися самі на три райони? — запитую в нього.
— Так, — відказує пан Володимир. — Але в рейди часом беру громадських рибінспекторів.
— І що вони з того мають?
— А нічого! То люди, яким болить доля водоймищ.
— З якої причини розбіглася ваша команда?
— Швидше за все, через невисоку зарплатню. А в кожного ж — сім’я, треба якось виживати.
— Коли докомплектуєте групу?
— Наразі це питання начальство вирішує.
— На річках — хаос. Браконьєри бушують. Сітки на Лубчиці, сітки на Перемозі. Сітки, сітки, сітки…
— Не продавали б на базарах сітки, не було б проблем! Я за місяць у середньому складаю п’ятнадцять-шістнадцять протоколів.
— Ви вважаєте, що це багато?
— Думаю, що немало.
— Пане Володимире, але питання щодо браконьєрства лишається відкритим.
— Його навряд чи коли хто закриє! Браконьєри були і будуть! А щоб їх було менше, потрібні суворіші закони. Але ми працюємо. Наприклад, на «Лубчиці» не раз складали протоколи на «сіткарів». Різали сітки і в районі Івашківки.
— Часом, не лісорубам?
— І їм також.
— Але їхні гумові човни й досі лежать неподалік берега.
— Вони ще раки ловлять. Зараз це дозволяється. Звісно, коли на кожного припадає не більше п’яти раколовок.
— Що скажете про Курчицю?
— Складний район. Але й там часто буваємо. Ось недавно нам звідти подзвонили рибалки і повідомили, що браконьєри готуються зривати вибухівкою яму на Кривій. Ми одразу приїхали на виклик. Проте, ями ніхто не рвав, а ось сітки на воді були. Винуватців затримали, склали протоколи.
— Що за хлопаки були?
— З Городниці.
— Ви складаєте на порушників протоколи, суд накладає на них штрафи, а проявів браконьєрства на річках, на жаль, не меншає. Разом з тим, на вашу адресу лунають постійні скарги, мовляв, не допрацьовують…
— До речі, — перебиваючи, зауважує пан Володимир, — я на цій роботі угробив двигун власної машини, а щоб відремонтувати його, потрібно викласти дві з половиною тисяч гривень. А ви кажете, що не допрацьовуємо. Якби ще пального давали більше, то й результат був би кращим, але його нема. Криза.
— Наскільки я пам’ятаю, то у вашого обласного начальства проблема з пальним була і до кризи. Та Бог з ним. А ви не пробували по допомогу звернутися до місцевої влади?
— Пробували. Але в пальному нам відмовили.
— Чому?
— Криза…
Ось така вийшла у нас розмова, судячи з якої, чекати на найближче поліпшення ситуації на наших водоймищах не варто. Але її, ту ситуацію, гадаю, покращити можна, якщо своє плече підставлять міська та районна влада, всі, кому не байдужа доля наших річок. А робити все-таки щось потрібно. Адже рибні запаси і справді безощадно зникають. А зникне водна живність — зникнуть і водойми. Цього хочемо?
Разом з тим, чекаємо від наших читачів відгуків на дану проблему, а також своїх пропозицій.