ПОМИНАЛЬНА СУБОТА

Восьмого листопада православ’я відзначає День святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік по Різдву Христовому). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот, і отримала назву Димитрівської. Церква Христова молиться за померлих, особливо в перші дні після смерті фізичного тіла, та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за своїх близьких на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього переставлення.
Третій день після смерті в православ’ї є канонічним днем поховання спочилого і водночас днем, коли церква творить його поминання. Поминання третього дня здійснюється з декількох причин. По-перше, третій день є днем воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а отже, ми молимося Йому, аби Він воскресив і померлого для блаженного вічного життя. По-друге, поминання в цей день здійснюється на честь Пресвятої Трійці (Отця, Сина і Духа Святого), в ім’я якої був хрещений покійний. Також поминання третього дня свідчить перед Богом, що небіжчик зберіг до успіння своєї плоті три великі чесноти: віру, надію й любов, від яких залежить спасіння людини.
Є й інші версії, серед яких потрійна природа людини (дух, душа й тіло), також і те, що на третій день душа остаточно відривається від земного буття, повністю переходячи (переставляючись) у тонко-фізичний світ. Третього дня після виходу з тіла, як передає нам святий Макарій Олександрійський, душа людини (точніше, дух, який має душу — розум, волю та емоції — і живе в тонкому вже, ефірному тілі) проходить так звані митарства (випробування). Цих митарств, згідно із видінням Григорія, є двадцять. Митарства або судилища, — це етапи, які долає людина в сфері невидимого простору. Це шлях від земного, фізичного плану буття до неба духовного. Проходячи цю дорогу, душа викривається у тому чи іншому різновиді гріха.
На дев’ятий день православна церква здійснює поминання померлого на честь дев’яти чинів ангельських, котрі, як слуги Царя Небесного, молять Бога про помилування новопреставленого. Також у цей день церква благає Господа, щоб зачислив померлого до лику угодників Божих (їх також є дев’ять), аби досягти і тому слави ангельської. Згідно зi святим Макарієм, з третього по дев’ятий день (зауважу, що тут часові виміри змінюють свою природу, адже ми розуміємо, що в тонкому світі поняття матерії, простору й часу не відповідають значенням земного, грубо-фізичного світу, тому числа тут радше символічні) душа людини оглядає місця світлі, «обителі ангельські».
Чому церква поминає спочилого на сороковий день? Згідно з ученням Симеона Солунського, заупокійні сорокоусти (поминання новопреставленого протягом усіх сорока днів. — Авт.) здійснюються на спомин вознесіння Христового, яке сталося на сороковий день після воскресіння. Щоб і померлий вознісся назустріч Господу на повітрі духовному, був прийнятий в небо небес, і так завжди перебував із Богом. Згідно зi святим Макарієм, з дев’ятого по сороковий день («сорок» — це число всебічного випробування, чотири помножене на десять, де «чотири» — це «з усіх чотирьох сторін»; «десять» — символ волі Божої, вираженої в десяти Його заповідях) душа випробує місця «темряви зовнішньої», духовне піднебесся, місцини перебування нерозкаяних грішників — демонів. На сороковий же день знову підноситься до Господа, де й визначається згідно з законом спорідненості (споріднене шукає спорідненого) щодо свого перебування. Тому церква й здійснює поминання померлих у цей день.
А в роковини смерті спочилого рідні й друзі моляться за нього, виражаючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, але переходу, нового народження для вічного буття. Днем переставлення людини праведної (яка шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі — в Його вченні милосердя, смирення й любові, — і йшла цією дорогою праведності, що веде у життя вічне) в інші умови існування, де немає місця земним хворобам, стражданням та смуткові.
Окрім цих днів, встановлені ще особливі дні для урочистого всезагального поминання померлих. Це: субота м’ясопусна, а також суботи другої, третьої та четвертої седмиць Великого посту, Проводи (так званий «навський великдень»), субота перед днем святої П’ятидесятниці (Троїцька поминальна). Крім цього, визначено поминати «православних воїнів, котрі за віру і батьківщину життя на полі бою поклали» в суботу перед днем великомученика Димитрія Солунського (Димитрівська поминальна), та в день Усікновення глави Івана Хрестителя. З часом Димитрівська субота стала всезагальною батьківською поминальною, тому в цей день православні християни звершують пам’ять усіх своїх спочилих родичів так само, як і в інші «родительські» поминання.