ЗВЯГЕЛЬ І ЗВЯГЕЛЬСЬКІ КОЗАКИ — ПОДІЇ 1648 РОКУ

ДО 360-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ НА ЗВЯГЕЛЬЩИНІ
Чому національно-визвольні змагання 1648-1658 років мають таке велике значення — цими подіями завершився багатосторічний процес формування української нації. «Здетонована» звитягами під Жовтими Водами і Корсуню геть уся Україна «вибухнула» повстанням такої стихійної сили, що вже не тільки поляки, але й навіть Б.Хмельницький з реєстрованою козацькою старшиною не могли його зупинити. Але, якщо з порядку може виникнути тільки безпорядок, то сам порядок виникає саме з хаосу.
360 років тому, літо 1648 р. стало моментом найвищого підйому народного повстання. Усе, що ми знали до цього про події того літа на Звягельщені — то з публікації нашого першого краєзнавця В.І.Переговського у 1867 р. (тоді наш повітовий суддя, потім професор історії Комерційного інституту у Києві): «Під час війн Б.Хмельницького і Звягель випробував жахів цієї війни, від козаків, татар і поляків. Загони відомого своєю жорстокістю М.Кривоноса, який був «грозою» поляків і жидів, літом 1648 р. з ним на чолі напали на Полонне, взяли його і зробили страшне кровопролиття, тільки євреїв загинуло до 10 тисяч. Звідти козаки кинулися на Звягель, захопили його та спустошили, спалили костел і передушили жидів». («Волынские Губернские Ведомости» №40 від 04.04.1867 р.).
Що трапилось насправді — ніяких козаків М.Кривоноса не було, костел у 1648 р. ніхто не палив (це зробили поляки рік по тому, під час штурму). А ось чи «передушили» жидів — у цьому сумніву немає, з 19 ринкових домів — 7 були єврейськими (для них існував один спосіб спасіння — вихреститися).
Хто, якщо не козаки М.Кривоноса, здобули Звягель у липні 1648 р., адже полковник Топига, який перед цим здобув Коростишів і Житомир, рухався в іншому напрямку? Здобули його місцеві повстанці, у ті часи усіх повстанців називали однаково — звісно, «козаки». У середині липня 1648 р. на терені Яруня і Малого Молодькова вибухнула збройна (зверніть увагу) збродня (повстання). Козаки, тобто повстанці, спалили шляхетські і жидівські будівлі, здобувши Звягель, добре «прошарпали» замок і костел, спалили рахункові книги та інші документи (чи не в цьому, бува, секрет зниклої грамоти про надання місту Магдебурзького права?). Але замок вони не штурмували — він був пустий, без залоги — де ж вона поділась? У інших містах і містечках оборонці просто втекли після звістки про взяття міста Полонного та його «зачистку» 22 липня. З нашим Звягелем сюжет цікавіший — ось як описує під 1886 р. краєзнавець Л.Рокоссовський рідну Юрковщину: «На полях села — багаточисельні кургани з кам’яними хрестами, свідки нещасливої для польської зброї битви у 1648 р. з козаками на чолі з М.Кривоносом». Вочевидь, залога вийшла придушити «хлопське свавілля» та разом з шляхтою попала в засідку. Ці кургани з хрестами взагалі найбільша загадка в історії подій липня 1648 р., вони простояли аж до 1962 р., коли їх знесли. Колишній голова колгоспу, нині покійний Ф.Никитюк, показав автору з, теж нині покійним В.А.Роюком, куди в зрошувальний канал було скинуто два останніх хрести — але нам знайти їх не пощастило. Та повернемося, постає питання — чому в усіх цих відомостях присутній саме М.Кривонос — «наднова зірка» на небосхилі козацької слави, яка яскраво засяяла лише у травні 1648 р. і згасла у середині листопада цього ж року, та так засяяла, що пам’ять про нього живе у віках? Невже справа тільки в жаху, який він наводив?
Справа в тому, що поки Б.Хмельницький у Чигирині займався влаштуванням своїх хатніх та особистих справ, у першу чергу одруженням з давньою коханкою Чаплинською, усім повстанням на Правобережній Україні керував саме М.Кривонос. І саме він та його полковники займались відмобілізуванням неорганізованих повстанців до козацького війська, утворюючи свої самостійні відділи. Існувала інституція спеціально висланих, до яких, як показали подальші події, відносився і Михайло Тиша (Тишик, Тишко), наш місцевий кушнір. Помітна організація: козаки (повстанці) були озброєні, крім, звісно, вил та сокир, — ще й вогнепальною зброєю. Звідки вона взялася? Її захопили у шляхетських маєтках, а також особиста зброя місцевих ремісників, хоч вона коштувала дорого, але вони її повинні вже тоді мати для захисту замку (інших шляхів не було). Тому стають зрозумілими і подальші події — після здобуття Звягеля дуже швидко був сформований боєздатний козацький ватаг, на чолі якого став М.Тиша, ватаг мав і озброєння і коней. Чи було то завдання самого М.Кривоноса, чи когось з наближених до нього з козацької старшини (це міг бути Іван Гиря, білоцерківський полковник), але ватаг звягельських козаків швидко виступив у рейд, у напрямку на Луцьк, «лупити» Західну Волинь.
У 1651 р. після нещасливої для козацької зброї битви під Берестечком суди були забиті скаргами на козацьке «шарпання» і вимогами про компенсацію матеріальну і моральну. Один з парадоксів тієї війни — для українців вона була національно-визвольною, Реч Посполита (тодішня Польсько-Литовська федеративна феодальна республіка на чолі з виборним королем) вважала її війною «домовою», тобто громадянською, так вважають і сучасні поляки. Дякуючи цим позовам, деякі з них збереглися, ми можемо спостерігати за бойовим шляхом ватага наших козаків. До речі, ця «шарпанина» міст і містечок, точніше ставлення до нього, дуже яскраво характеризує відносини між Хмельницьким і Кривоносом — коли Б.Хмельницький заборонив М.Кривоносу робити «шарпанину і лупанину», він відповів йому у листі: «Ти нам (тобто козакам — О.П.) не присяглий гетьман... і тебе слухати не буду».
Рухаючись на Луцьк, вони обійшли Корець, де сиділа залога Самуїла Корецького, Гощу, де також сиділа залога православного Адама Киселя і здобули для початку місто Рівне, після Рівного наступила черга Клевані, але «...якийсь Тишик, пулковник Звягельський з гультяйством до міста Клевані добровольно впущчоний». Впустили його клеванські міщани, які відразу покозачились, чому — а Клевань просто відчинявся — у 1632 році князь Чарторийський віддав Клевань єзуїтам, які зробили в ньому колегію (про тогочасне ставлення до єзуїтів див «ЗІ» №22 від 30.05.08 року). Козаки обмежилися конфіскацією гармат, рушниць, і, звісно, золота та срібла, вирушив до Олики, маєтності Литовського канцлера А. Радзивила, одруженого на онуці Олександра Острозького — Христині Любомирській. Добре укріплена, вона тим не менш була здобута 29 серпня 1648 року. Ватаг, захопивши багато зброї, коней, дуже виріс за рахунок новобранців — місцевих «покозачених» мешканців. На підході до Луцька наш звягельський козацький ватаг досить легко розгромив 11 сотень кінноти посполитого рушення (тобто шляхетського ополчення) Волинського воєводства, які вийшли з Луцька їм назустріч, зненацька напали на Луцьк, відразу захопили передмістя, цим викликали паніку у самому місті. Частина мешканців (поляків і євреїв) утекла, частина укрилась у замку — тому наші звягельські козаки досить легко здобули усе місто (крім замку).
Добряче «пошарпавши» Луцьк, вочевидь виконавши завдання, — розширення бази повстання (покозачення нових теренів) і відвертання Посполитого рушення Волинського воєводства, навантажені здобиччю (похід проходив по спустошеному ще не війною краю, цим маршрутом татари пройшли лише у 1650 році), добре озброївшись, захопивши багато коней, наш козацький ватаг повернувся до Звягеля. Тим більше, що на Західній Україні почалася епідемія чуми, від якої помер і сам М.Кривонос. У рейд йшла «сотня», а повернувся «полк». Звісно, на полк був призначений командир — запоріжський козак (низовець) полковник Іван Донецьк, Михайло Тиша став сотником. У той же час на зимівлю до Звягеля прийшли окремі сотні Лубенського і Чернігівського полків. Чисельність козацького гарнізону склала 4 тисячі козаків. Очолив гарнізон гетьманський намісник (мабуть на Волині) полковник Герасько Яцкевич. Розташування міста на кордоні між Волинським і Київськими воєводствами (до складу останнього Звягель увійшов у 1520 році), наявність сильної козацької залоги зробили Звягель у той час центром розгортання національно-визвольних змагань на Волині, особливо в її центральній і північній частинах. Важливим було і розташування міста з точки зору оборони терену. Це показали подальші події 1649 р. і аж 1693 р., коли Звягель став штаб-квартирою польського регіментаря Дружкевича, який бажав відтіснити козацькі полки з Правобережної України, в першу чергу С.Палія. Але то вже інша історія.
Такі були буремні події 1648 р., пов’язані із Звягелем і звягельськими козаками.