КОЗЕЛЬЩИНСЬКА БОГОРОДИЦЯ

Хтось із мудрих сказав: «У світі немає нічого неможливого, у що не можна було б повірити, і немає нічого, що не могло б статися». «Неможливою і фантастичною» називають наші прагматичні сучасники історію однієї з найбільших православних святинь України — Козельщинську ікону Богородиці.
Ось уже кілька століть поспіль для одних вона — красива легенда, для інших — прояв реальної дії надприродної Божої сили. Сучасна наука, якими б темпами вона не розвивалася і які дивовижні відкриття не дарувала людству, не може пояснити явище чудесного впливу на людину ікон. Багато з нас, вихованих у атеїстичному дусі, довгий час вважали всі оті розповіді вигадками церковнослужителів, зацікавлених у напливі до храмів великої кількості прочан. Однак, факти — річ уперта. А випадків зцілень біля образів — сотні тисяч. До таких див належить й ікона Козельщинської Божої Матері.
До кінця ХІХ століття про Козельщанський образ мало хто знав. Лише у 80 роках ХІХ століття він стає широко відомий не тільки на території Російської імперії, але й далеко за її межами. Трапилося це, коли ікона належала багатому графу Володимиру Івановичу Капністу, маєток якого знаходився у селі Козельщина Кобеляцького повіту. Козельщинський маєток подружжя отримало від багатого поміщика Павла Івановича Козельського.
За родинними переказами, від Козельського їм дісталася й ікона Богородиці. А звідки ж вона взялася у Козельського? Легенда гласить, що по материнській лінії Козельський був нащадком відомого козака Сіромахи, який за часів гетьмана Полуботка був військовим писарем. Далі існує ще дві версії щодо походження ікони. Згідно з однією, Сіромаха перейшов на службу до російської цариці, за що отримав од неї величезні земельні угіддя, і, навіть одружився з фрейліною імператриці, красунею італійкою. Та вона не довго прожила, і от начебто саме їй належала ікона.
У Капністів на початок 80 років ХІХ століття було троє дітей: старший син (років двадцяти) і дві доньки, які були вихованками Полтавського інституту шляхетних дівчат. Загальною улюбленицею була старша, Марія. Жвава, дотепна і розумна. Під час Масляної 1880 року граф Володимир Іванович отримав лист із інституту, у якому його повідомляли про хворобу доньки. Граф негайно вирушає у дорогу, і згодом виявив, що Марія жартома перестрибнула одразу через кілька сходинок і підвернула ногу, внаслідок чого трапився вивих. Лікар Мейєр завірив графа, що нічого серйозного не трапилося, і хвороба пройде.
Незважаючи на заспокійливий висновок, граф повіз доньку до Харківського хірурга Груббе. Той теж не виявив нічого серйозного і порадив гіпсову пов’язку. У доброму настрої Капністи повернулися до Козельщини. Але покращення не наступило, і вже на Великдень у графині Марії викривилися обидві ноги. Граф знову везе улюбленицю в Харків. Доктор Груббе зробив ще одну гіпсову пов’язку і порадив одвезти дівчинку на Кавказ, щоб там підкріпити її здоров’я мінеральними водами і цілющим повітрям.
Дорогою на Кавказ Марії ставало все гірше. Вона втрачала сили, ноги ставали нечутливими, згодом те ж саме сталося з руками. На Кавказі досвідчений лікар Іванов робив усе можливе і неможливе, щоб допомогти юній графині. Але з жахом зрозумів, що хвороба прогресує. Згодом ураження розповсюдилися по всьому тілу. Будь-який дотик, навіть різкий звук чи голосна розмова викликають страшенний біль у хребті. Консиліум лікарів визнав у дівчини захворювання спинного мозку. Граф Володимир Іванович повіз Марію до Москви. Тут її лікували всі тогочасні світила і одноголосно винесли вердикт: «медицина безсила».
Дивлячись на пекельні муки дитини, вбиті горем батьки вже готувалися до найгіршого.
Зневірена Марія сумувала, адже надія давно полишила її. А незліченні консультації та процедури тільки набридали. Мама порадила Марії, аби відволікти її, взяти ікону Богородиці і протерти на ній ризи. Марія взяла ікону і сльози рясно покотилися з очей. Вона так багато вистраждала! Тяжке каліцтво, горе батьків, безсилля медицини! А так хочеться знов бути такою, як колись — веселою, життєрадісною, енергійною!
Марія палко молилася, і раптом відчула страшенний біль, що пронизав хребет. На мить вона втратила свідомість. А коли прийшла до тями, зрозуміла — у неї вже нічого не болить, вона знову відчуває тіло! На крик дівчини негайно прибігли усі рідні. Софія Михайлівна, почувши від Марії про зцілення, подумала спершу, що дівчинка збожеволіла. Але Марія рухала ногами і руками, могла навіть самостійно піднятися.
Прийшов сімейний лікар, він зняв гіпс. Відтоді Марія почала кріпнути буквально на очах.
Граф Володимир Іванович, зустрічаючи дружину і доньку на Курському вокзалі Москви, не міг стримати радісних сліз. А потім — знову візити до лікарів. І мудрі ескулапи, які раніше вважали випадок безнадійним, не приховуючи подиву, одноголосно винесли новий вердикт: «Диво!».
Чутки про подію блискавично поширилися Москвою. Преса без угаву розповідала про дивовижне зцілення Марії Капніст. Москвичі і гості міста буквально штурмували квартиру, де зупинилися Капністи. Усі прагнули вклонитися святому образу. Глибоко віруючі говорили про Небесну благодать. Атеїсти (втім, їх було небагато) стверджували, що це — збіг обставин. Але байдужим подія не залишила нікого.
Коли в останніх числах березня Капністи повернулися до Козельщини, про це одразу ж стало відомо завдяки полтавській пресі. Натовпи богомольців почали йти до маєтку графа. Він, шануючи в народі такі гарячі почуття, спорудив каплицю, і 23 квітня 1881 року чудотворну ікону перенесли туди. Щодня, з раннього ранку і аж до глибокого вечора, люди йшли і йшли до неї. Священики один за одним постійно здійснювали служби. У скарбничку для збору коштів на спорудження храму надходили десятки тисяч карбованців. А на ім’я Капніста – численні грошові перекази та величезна кількість дорогоцінного церковного начиння.
Приходило і чимало листів із свідченнями про все нові і нові зцілення, які сталися після візиту в Козельщину. До ікони їхали з усіх усюд.
1881-1882 років у Козельщині стараннями Капністів на зібрані кошти спорудили і 1883 року освятили церкву Різдва Богородиці, куди перенесли ікону. А поруч збудували квартиру для причту, готель для паломників, лікарню та інші споруди. Потік богомольців не зменшувався, і граф добився дозволу у Синоду на реорганізуацію общини у Козельщанський Різдво-Богородичний монастир, який відкрили 17 лютого 1891 року. Протягом 1900-1906 років на монастирській горі з південного боку літнього храму споруджено новий мурований величний собор на честь Різдва Богородиці за проектом полтавського архітектора С.В.Носова. Ця унікальна споруда в середині має рідкісну особливість: тут немає жодної колони. Особливо вражав білий мармуровий іконостас. Колони і призматичні вставки на фризах і панелях були виконані із цінного високоякісного бразильського оніксу — різновиду коштовного агату. Виготовили його у Ростові, в майстерні знаменитого майстра Менціоне. Багатим був і живопис іконостасу, ікони, панікадила та інше. У коштовній ніші-сейфі зберігали чудотворну ікону.
До жовтневого перевороту 1917 р. Різдво-Богородична обитель була відомим осередком духовного життя та благодійництва. Але у 1929 році за наказом органів більшовицької влади монастир було закрито.
1990 року приміщення собору Різдва Богородиці колишнього однойменного монастиря повернули Козельщанській православній общині. Почалося його відродження. Повернули «з підпілля» образ Козельщанської Богоматері.
Пройшло чимало часу відтоді, як трапилося дивовижне зцілення юної графині Марії, та інтерес до Козельщанської Матінки-Заступниці не слабне. Нові і нові покоління прочан з усіх-усюд поспішають до Козельщини. Одні, щоб познайомитися з унікальною пам’яткою архітектури та історії, інші — щиро помолитися і попросити допомоги у Богородиці, зображеної на цьому образі.