ПРАЗНИК ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦI

Празники в честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників — це показати нам велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її вшанування і наслідування. Найбільші Богородичні празники, такі як: Різдво й Успіння, говорять нам про перші та останні хвилини її життя на землі. Одинокий празник, котрий нам висвітлює дитинство Пресвятої Богоматері — це празник Введення в храм, який святкуємо 4 грудня. В наших Богослужіннях він має назву: «Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Празник Введення хоче нам відкрити деякі таємниці з дитячих років Пречистої Діви Марії, її виховання у святині та її приготування до найвищої гідності: бути Матір'ю Божого Сина. Роздумуючи над цим празником, звернімо нашу увагу на три речі: на його історію, його особливості Богослужіння та його духовне значення для нас.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Свята Євангелія нічого не говорить нам про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Цей празник, як і празник Різдва й Успіння Божої Матері, заснований на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах, передусім Протоєвангелії Якова і Псевдо-Євангелії Матвея «Про Різдво Пречистої Діви Марії». З цих джерел довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії св.Яким і Анна будучи бездітними, дали обіцянку, якщо в них народиться дитина, то віддадуть Її на службу Богу у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин із св.Йосифом.
ОСОБЛИВОСТІ БОГОСЛУЖІННЯ ПРАЗНИКА
Богослужіння цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гімни цього дня дуже поетичні. Ця глибоко догматична поезія у прегарних порівняннях і символах оспівує Богоматеринство, Дівицтво, Святість і Заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться Вона тут, як Божий храм. Ось деякі порівняння зі стихир і канону празника: «Ти храм Божий», «храм освячений», «храм, що має вмістити Сина Божого», «храм живий святої слави Христа Бога нашого», «Боговмістимий храм», «храм і палата, і живе небо».
В особливий спосіб прославляється тут її Дівицтво, Непорочність і Богоматеринство. Марія — це «непорочна голубка», «престіл святий», «Дівиця непорочна», «Богоневісна Мати Творця», «Мати Слова життя», «Невіста Бога Всецаря», «Єдина між жінками благословенна», «Чиста Приснодіва», «жива світлиця Божа», «кивот святий, золота кадильниця, свічник і трапеза».
Пресвята Богородиця входячи в храм, хоча роками дуже молода, але була зріла духом: «Трилітня тілом — сказано у третій пісні канона — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста». Вона є сповненням пророцтв Старого Заповіту і слави Нового Заповіту: «Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення, Діво Мати Божа. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся, Твоїми молитвами спасаємося».
Її входом радіє храм Господній, радіють ангели й люди: «Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, повна ласки, Господь з Тобою, Ти маєш велику милість» (Стихира вечірні).
З нагоди небуденного торжества в честь Богоматері свята Церква кличе всіх вірних до святкового ликування: «Прийдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії — Єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість».
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА
Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам найперше про радісну жертву св. Якима й Анни. Вони, свою в Бога вимолену донечку, самі приводять до храму на службу Богу. На каноні утрені празника у 8-ій пісні читаємо: «Анна колись приводячи Пречистий Храм (це є Марію) у дім Божий, голосно промовила і з вірою сказала до священика: «Прийми сьогодні, дитину Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа».
Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на Службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як св. Яким і Анна, так і Марія є для нас прегарним образом радісної жертви і служби Богові.
Може ще ніколи ціла Христова Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріалізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, котрі за прикладом св. Анни були б готові сказати нашій Церкві: «Прийми дитину, Богом мені дану».
Ознакою глибокої релігійності якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери, монахи й монахині. Нічого не поможуть нам, навіть, найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, котрі в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі Тайни й голосили б Боже слово. Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький каже: «Зрозумійте, що народові треба до спасіння ревних і святих священиків». Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.
Де шукати розв'язки цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священничого й монашого стану – це добрий християнський дім. «Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія». А св. Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Каже статистика, що 50 відсотків духовних покликань відбувається між шостим і 14-им роком життя, це є в тому часі, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.
Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви — це дуже важливий чинник у плеканні покликань. Без духа жертви нема любові ідеалів, бо жертва — це мова любові. Тому батьки повинні прямо від колиски виховувати своїх дітей до жертви й посвяти.
Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б духа жертви в родині та ідеал духовного покликання. Зате багато в нас батьків, котрі в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.
Майбутнє нашої Церкви й народу в дуже великій мірі залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам необхідні батьки, які за прикладом св. Якима й Анни радо благословили б своїх дітей на досконалу жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам необхідна духовна молодь, що за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богу, Церкві й народу. І тільки тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.