«БУДЬ ЛЮДИНОЮ! НЕ СМІТИ!»

Таке звернення невідомо до кого мені довелося кілька разів прочитати на кінцевих зупинках автобусних маршрутів №3, 4, 14, 9.
В очікуванні рейсових автобусів (розклад руху чомусь не вивішений) був час оглянутись і помислити про сенс і призначення такого звернення.
Той, хто придумав це звернення та для його збереження прикріпив його на значну висоту, мабуть, хотів зробити якнайкраще.
Але, як виклик, це звернення бути людиною перетворилось у нереалізовану ідею.


Хтось у свій час будував ці павільйони на кінцевих зупинках, але не визначив господаря, який би періодично слідкував за утриманням, прибиранням. В наслідок чого — павільйони облізлі, давно небілені із розписаними (місцевими талантами) стінами, з напівзруйнованими або взагалі відсутніми лавочками, і спресованого часом дрібного сміття, листя, щедро «здобреного» тими, кого «прихватило» в зоні відсутності туалетів, судячи по стійкості запахів — термін достатній, щоб павільйони за призначенням перетворились у туалети. Постійні вітри щиро поповнюють намети сміттям в затишні кутки павільйонів, де забули встановити урни для сміття для тих, хто іще залишається людиною.
Якщо в центральній частині міста зупинки обслуговуються приватними підприємцями, то на кінцевих немає ні приватних, ні комунальних служб.
У свій час у місті було створене комунальне підприємство «Міськкомунсервіс», у пресі надруковані його обов’язки, закріплені зони обслуговування, але життя визначило, що нова служба без належного фінансування, виробничої бази, навіть без закріпленої для складування піщано-сольової суміші території, яка сама «сидить» у захаращених кутках, торішніх бур’янах, неспроможна забезпечити належне утримання місць загального користування.
Тому і стоять кінцеві зупинки поза зоною комунальних служб, посеред торішніх у ріст людини бур’янів, спресованого наметеного сміття. Немає кому скосити і згребти бур’яни, сміття, навіть під табличками.
Коли я їхала з однієї кінцевої зупинки на іншу, — на собі випробувала те, про що говорять і пасажири, і власники маршрутів, в тому числі і про стан доріг. У районі «Дружби» новий автобус так трусило, шмагало з боку на бік, що все скрипіло, тріщало і лише одна думка була — щоб автобус не розсипався на шматки, а почуття не йдуть ні в які порівняння із почуттями від промислового вібромайданчика, або «пральної дошки» на випробувальних полігонах. І так щодня, рейс за рейсом перевізники випробовуються, в першу чергу, безвідповідальністю, безгосподарністю відповідальних за життєзабезпечення служб.
Іще на згадці часи знищення одного з кращих в області АТП, коли з нас було зроблено заручників через майже повне припинення руху автобусів по місту, в села району. Невже комусь вигідно зробити таке знову?
Приватні перевізники, які майже на ентузіазмі здійснюють пасажирські перевезення, не отримуючи дотацій, проте вчасно сплачуючи податки, стали об’єктом чисельних скарг населення, бо є на кого скаржитись.
Чому немає відповідальних за стан автошляхів на маршрутах, чому до зими не відремонтоване асфальтове покриття доріг, чому як вінець безгосподарності на посадочному майданчику біля павільйону «Дружба» в розбитому асфальті стоїть озеро води, через яке посадку пасажирів вимушені проводити на перехресті. То куди ж витрачені чималі кошти транспортних зборів?
Щоб зрозуміти всі проблеми, скарги громадян щодо пасажирських перевезень, пропоную відповідальним за життєзабезпечення міста особам проїхати усіма маршрутами до кінцевих зупинок і випробувати на собі їх якість і проблеми, після чого зробити висновки — кого стосуються заклики «бути людьми».