ФЕЛЬДМАРШАЛ КУТУЗОВ І ЗВЯГЕЛЬ

За багатостолітню історію Звягеля військова і людська долі, у різні часи і на різний термін, приводили до нашого міста багато відомих людей. Серед цих людей окремо стоїть постать видатного полководця, генерала-фельдмаршала Михайла Іларіоновича Кутузова (Голєніщева-Кутузова), князя Смоленського — головнокомандувача армії у Вітчизняній війні 1812 р. Обидві долі приводили його до Новограда-Волинського.
В Енциклопедії історії України зазначено: «1805 року покликаний виконувати обов’язки головнокомандувача (об’єднаною і командувача Подільською — О.П.) армією (штаб — у Новограді-Волинському), споряджуваною до Баварії проти військ французького імператора Наполеона І Бонапарта».
Але штаб у Новограді-Волинському знаходився за часів, коли обов’язки командувача виконував генерал-ад’ютант, генерал-майор Ф.Ф.Вінценгероде. М.І.Кутузов у той час знаходився в Санкт-Петербурзі.
Полководцю довелося через Могильов, Новоград-Волинський, Львів (тоді австрійський Лемберг) у прискореному темпі наздоганяти свої війська на марші. Адже майже вся об’єднана армія під проводом барона фон Вінценгероде вже знаходилася в межах Австрійської імперії.
Нижчий за чином багатьох генералів армії Ф.Ф.Вінценгероде тільки за вісім років перейшов на російську службу. Згодом він був відомий крадіжкою у 1813 р. у Д.В.Давидова слави здобуття Дрездена.
Своєю поведінкою і нерозумними розпорядженнями він викликав загальне незадоволення у військах. Учасник тієї компанії О.П.Єрмолов писав: «Подобные распоряжения, на счастье, скоро прекращены были прибытием генерала Кутузова, и радость войск изобразить невозможно!»
Кампанія 1805 р. проти Наполеона була короткою, маневреною і дуже кровопролитною, втрати російських військ — більше 43% вбитими і пораненими.
Ця кампанія закінчилася поразкою австрійських і російських військ під проводом обох імператорів при Аустерліці 20 листопада 1805 р. У цій битві М.І.Кутузова спіткала особиста трагедія — загинув його зять — молодий флігель-ад’ютант, штабс-капітан Ф.Ф.Тізенгаузен.
Характерно, що за цю програну кампанію багато генералів і офіцерів отримали щедрі нагороди. Їх отримали ті, хто впродовж кампанії і особливо при Аустерліці у бою «с отличной храбростью поступали» і «оказали отличное мужество». Цікаво, що обидві російські армії і багато полків, які брали участь у кампанії, отримали назву міст і місцевостей України. На початок війни був навіть «Украинской мушкетерский полк», не кажучи про Галицький (Галичина з 1772 р. входила до складу Австрійської імперії).
Повернувшись із Австрії, армія у великій тісноті скупчилась біля кордону Галицької провінції Австрійської імперії. На цих квартирах вже знаходилися війська резервного корпусу І.І.Міхельсона. За ті часи на Волині О.П.Єрмолов писав: «…где отдохновение и покой, раскрыв таившиеся болезни, армию нашу уменьшила чрезвычайно…».
Такі умови передували найбільш тривалій появі М.І.Кутузова у нашому місті.
За указом імператора Олександра І від 5 лютого 1806 р. М.І.Кутузов був призначений командувачем військ 6-ї, 7-ї і 8-ї дивізій. Згідно з «Розкладом військ, призначених у підпорядкування М.І.Кутузову», — «главная квартира в Новограде-Волынском». 24 лютого 1806 р. М.І.Кутузов писав дружині з Дубно: «Ты знаешь, что есть расписание, по которому квартира мне в Новограде-Волынском, то есть, в деревне Уварова, это от Горошек вёрст пятьдесят, место прескудное, но всё равно».
Де вона розташовувалася? Відповідь у цитованому листі — «деревне Уварова». Це село мало назву Новий Звягель (район сучасних вулиць міста Леваневського і Фрунзе). А сам Уваров — ще один «вихованець» Суворова, на той час шеф (почесний командир — О.П.) кавалергардського полку генерал-лейтенант Федір Петрович Уваров (1773-1824 рр.), гарний знайомий родини Кутузових.
У серпні 1805 р. його дружина Марія (Маріанна) Федорівна (раніше кн. Любомирська, гр. Зубова), остання володарка Звягеля, зробила дарчий запис на свого третього чоловіка. Вона подарувала йому Ново-Звягельський, Орепівський і Ємільчинський ключі.
Доля зводила Кутузова і Уварова під час польської кампанії 1792 р., у Санкт-Петербурзі 1799-1801 рр., кампаніях проти Наполеона 1805 і 1812 рр., а у 1806 р. — у нашому місті. У поданні на нагородження за Аустерліц Ф.П.Уварова М.І.Кутузов писав: «Во время продолжавшегося сражения доказал свое мужество и расторопность кавалерийскому генералу потребную, и твердостью сохранил до конца сражения порядок...».
На той час місто було одним з чотирьох пунктів накопичення і розподілу рекрутських партій, які прибували на поповнення військ М.І.Кутузова. Але з отриманням нового розкладу вони були переведені у Заславль (Ізяслав).
О.П.Єрмолов писав, що з отриманням нового розкладу «мы, перетерпев от стеснения неудобство и большой недостаток, расположились наконец на большом пространстве». У березні 1806 р. через Звягель пройшло до нового місця дислокації 18 уславлених полків російської армії, з ночівлею після переправи у Новому Звягелі.
Разом з головною квартирою (штабом — О.П.) 14 березня того ж року на «квартиру» у Новоград-Волинський прибув один з найвідоміших полків російської армії — славетний Псковський мушкетерський, згодом піхотний полк. Його шефом з 1799 р. був сам М.І.Кутузов, з 1826 р. полк носив його ім’я, у 1856 р. за заслуги отримав М.І.Кутузова «вечным шефом».
Крім подій на кавказькій лінії, за 218 років існування полку (1700-1918 рр.) не було жодної кампанії, в якій би він не брав участі і не отримав за цю участь відзнаки. Упродовж кампанії 1805 р. безперервно, перебуваючи у бою, дякуючи організованості, мужності і стійкості всього особового складу, втрати полку вбитими і пораненими були майже вдвічі менші, ніж у середньому по армії.
За сім місяців перебування полку у нашому місті він добре відпочив, оправився від хвороб, поповнився і навчив рекрутів. Полк значно пожвавив життя у Новограді-Волинському. Мабуть, перебування полку добре посприяло і майбутньому росту населення міста, навіть і єврейського… Вже наступного року у Прусії в черговій кампанії проти Наполеона полк отримав за Фрідланд Георгієвський прапор.
Командиром Псковського мушкетерського полку у 1801-1808 рр. і водночас начальником бригади 7-ї дивізії був ще один «вихованець» Суворова і Кутузова, на той час генерал-майор Євген Іванович Марков (1769-1828 рр.). Під началом О.В.Суворова разом з М.І.Кутузовим штурмував Очаків і Ізмаїл, з ними і Ф.П.Уваровим громив у 1792 р. польські війська Ю.Понятовського і Т.Косцюшко.В поданні на нагородження за Аустерліц М.І.Кутузов писав: «Во время сражения, находясь перед линиею, особливою храбростию и мужеством ободрял подчиненных…».
Начальником артилерії 6-ї, 7-ї і 8-ї дивізій М.І.Кутузова був ще один «вихованець» Суворова, генерал-майор артилерії Дмитро Петрович Резвой (1769-1827 рр.). При Псковському мушкетерському полку знаходилась батарейна рота 2-го артилерійського полку, шефом якого був Д.П.Резвой. Ще дві роти цього полку дислокувалися в нашому повіті, у Полонному. Сам генерал знаходився при головній квартирі — у Новограді-Волинському.
Короткий відступ. Нині прізвище Резвой широко відоме в Україні. Адже прямі нащадки бойового генерала — Павло Дмитрович і його син Теодор — наодинці підкорили відповідно Індійський (у 67 років!) і Атлантичний океани на гребних човнах.
Їх батько і дід, праправнук бойового генерала, видатний геолог Дмитро Петрович Резвой, професор Львівського університету, теж був генералом. За Сталіна він мав чин горного генерала ІІІ рангу. Але читачам більш відомий… його особистий кінь — жеребець Хасхан — на ньому впродовж всього фільму «д’Артаньян і три мушкетери» скаче М.І.Боярський. Якщо прапрадід служив у нашому місті, то праправнук неодноразово у ньому бував. Ось так історія і сучасність ідуть поруч.
Перебування самого М.І.Кутузова у власній головній квартирі не було досить тривалим. У своєму відношенні міністру воєнних сухопутних сил С.К.Вязмітінову 19 травня 1806 року він писав: «Отъезжая из Новограда-Волынска по высочайшему повелению в Санкт-Петербург, поручил я генерал-лейтенанту Дохтурову…» Так на сцені історії міста з’являється постать ще одного бойового генерала, «вихованця» Суворова, генерал-лейтенанта Дмитра Сергійовича Дохтурова (1756-1816 рр.). На той час він був начальником 7-ї дивізії (штаб — у Дубно).
Найбільш частіше М.І.Кутузов з Новограда-Волинського і не тільки відлучався до свого маєтку Горошки (нині смт.Володарськ-Волинський). Цей маєток, як і Райгородок (нині Бердичівського р-ну), він отримав, як нагороду за польську кампанію 1792 р.
Постійне прагнення М.І.Кутузова попасти у Горошки було пов’язано зі скрутним фінансовим становищем видатного полководця. У серпні 1802 р. у своєму листі Олександру I він спробував звернути увагу імператора «на понесенные раны, на многочисленное семейство, на приближающуюся старость» і «довольно расстроенное» його «состояние от прохождения службы из одного в другое место». Але все було марно — 9 вересня того ж року, він був тимчасово звільнений з військової служби і замешкав без родини на Волині, у Горошках.
Опальному полководцю часто доводилось мешкати і в Житомирі, де він познайомився з багатьма заможними людьми Новограда-Волинського і повіту. До свого призначення головнокомандувачем Молдавської армії у 1810 р. М.І.Кутузов постійно позичав у них значні кошти і, звісно, їх віддавав. У переписці полководця з дружиною часто зустрічаються прізвища кредиторів — наших земляків. Крім того, опальний полководець займався продажем лісу, прядива, льону, поташу і тому брав участь у трьох щорічних ярмарках у Новограді-Волинському. Саме ці обставини людської долі М.І.Кутузова неодноразово приводили його до Новограда-Волинського і повіту з 1802 по 1810 роки, і саме тому він добре їх знав. Деякі артефакти, пов’язані з перебуванням полководця у нашому місті, зберігаються у музеї Новоград-Волинського ТМО у Е.О.Соломіна.
Про скрутне становище «Волинської опали» видатного полководця красномовно промовляють пронизливі рядки його листа дружині з Житомира у листопаді 1804 р.: «…Скучно работать и поправлять экономию, когда вижу, что состояние мое так расстроено, иногда, ей Богу, от отчаяния хочется все бросить и отдаться на волю Божию. Видя же себя уже в таких летах и здоровье, что другое имение не наживу, боюсь проводить дни старости в бедности и нужде, а все труды и опасности молодых лет, и раны, видеть потерянными; и эта скучная мысль отвлекает меня от всего и делает неспособным…». Але ніхто не знає власної долі! Звитяги 1812 року над турками й Наполеоном були попереду!
Про добре знання М.І.Кутузовим нашого міста і його округи свідчить ще одна історія. У книзі «Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область» вона описана так: «За його (М.І.Кутузова — О.П.) вказівкою на Уваровському заводі поблизу міста (Новограда-Волинського — О.П.) розпочалось виробництво ядер і картечі для російської армії». Насправді ці події відносяться до 1810 р., коли М.І.Кутузов, у черговий раз усунутий від командування військами, був литовським військовим губернатором. У лютому того року воєнний міністр Барклай-де-Толлі у своєму листі запитував у М.І.Кутузова, чи не знає він на теренах західних губерній заводів, власники яких «возьмут на себя» поставку артилерійських снарядів і гармат, у якій кількості та на яких умовах.
Цікавою і водночас показовою була перша відповідь М.І.Кутузова воєнному міністру у березні того ж року. Він писав до Санкт-Петербурга: «…для лучшего узнавания… списываюсь с известными мне в тамошних местах помещиками. В имении Федора Петровича Уварова близ Новоград-Волынска есть завод, который, ежели не крепостные пушки, то, по крайней мере, снаряды выливать может и поставка из реки Случь будет ему удобно». Показовим є те, що у чернетці зі слів «известными мне» до слів «удобно ему будет» — написано рукою самого М.І.Кутузова.
Мова у листі йде про чавуноливарний завод Уварова у с.Кропивня Ново-Звягельського ключа на р.Тня (права притока р.Случ). Завод був закладений ще у 1774 році Каспером Любомирським, генерал-поручиком російської армії, і мав на той час дві печі.
Звернувся М.І.Кутузов із відповідним листом і до волинського цивільного губернатора М.І.Комбурлея. У травні він отримав відовідь від волинського цивільного віце-губернатора П.М.Грохольського: «…оказалось, что имеющиеся в Новоград-Волынском и Овручском поветах заводы, отказались от поставок, и только управляющий имением генерал-майора Ф.П.Уварова согласился поставлять для военного ведомства ядра и картечь». Ось наскільки сильним залишався польський вплив на Волині. Зважаючи на російсько-турецьку війну 1806-1812 рр., скоріш за все, це оборонне замовлення було розміщене на Кропивнянському чавуноливарному заводі, але це питання потребує додаткового вивчення. Ось така історія «вказівки» М.І.Кутузова.
Безумовно, семимісячне перебування у нашому місті (у 1806 році) головної квартири (штабу) М.І.Кутузова, його самого і плеяди бойових генералів: Є.І.Маркова, Д.П.Резвого, Д.С.Дохтурова, а з кінця серпня — Ф.П.Уварова (у своєму маєтку), майбутніх — без винятку героїв Вітчизнянної війни 1812 року, Псковського мушкетерського полку, — короткий, але яскравий епізод історії міста у XIX ст. Адже то була велика епоха наполеонівських воєн, яка краєчком зачепила і наше місто!