«СТРІЛКА»

Зав’язка цієї історії почалася ще сім років тому. Саме тоді за рекомендацією в одне із столичних товариств із обмеженою відповідальністю головним бухгалтером влаштувався Григорій Мелеш. Випускник вузу, відмінник, далекий родич дружини директора.
Григорій Мелеш одразу з головою поринув у роботу. Виконував функції не тільки головного бухгалтера, а й економіста, особисто розробив бізнес-план. Справи фірми пішли вгору.
Підприємство займалося торгівлею будівельних матеріалів. Однак не тільки. Було в них кілька бригад, котрі проводили ряд будівельних робіт. З появою нового бухгалтера у великій кількості пішов «чорний нал». Через фірму, за незначну долю, відмивали гроші всі, хто їх потребував. Ніби за виконаний ремонт, за доставлені будматеріали, транспортні послуги тощо.
Таке могло тривати вічно, якби не старий бухгалтер, котрий вважав, що його звільнили незаслужено. Він-то і навів компетентні органи на махінаторів. Офіс опечатали, матеріально відповідальних осіб допитали, відпустили на підписку про невиїзд, рахунки арештували.
— Григорію, не губи, візьми все на себе, — на колінах умовляв молодого співпрацівника Коруговський, директор фірми. — Все одно посадять. І якщо у зговорі, то більше дадуть. Не ображу. Половину, що на кишені, можеш собі залишити.
Григорій Мелеш і сам це розумів. Ніхто толком не скаже, яка сума «чорних» грошей на той час потрапила до рук бухгалтера. За матеріалами справи фігурувало до 124 тисяч доларів. Проте, не виключено, що їх може бути більше. Тому на слідстві Мелеш усю вину взяв на себе. На чотири роки влаштувався на нарах. Грошей господарю не віддав.
«Не будь падлою, скажи, де бабки», — писав «маляву» на зону колишній директор.
«Якщо я почну говорити, — відписував Григорій, — то ти сядеш. Вийду — розберемося».
Так ув’язнений забезпечив собі пристойне життя за гратами. Завдяки колишньому босу, його пригодовували, не ображали. Звільнитися умовно-достроково не вийшло. Відсидів увесь строк. Точну дату звільнення не назвав. Вийшов і… зник.

Два роки Коруговський шукав Мелеша. У Григорія родичів не було. Батька не знав. Мати померла ще до того, як сина посадили. Квартира державна. Був у Мелеша будинок у селі, що лишився од бабусі, але втікач там не з’являвся. Всі подумали, що бухгалтер подався за кордон. Насторожилися і в правоохоронних органах. Григорій навіть не відмітився про прибуття, як того вимагає законодавство.
Проте в одному із сіл району появився Григорій Мелеш. Звідки він узявся і чому саме в цьому селі, — ніхто достеменно сказати не міг. Насамперед новий житель придбав добротний будинок, побудував магазин, завіз товар. За короткий час відкрив у районі ще чотири торгові точки.
Будинок перебудував. Привів жінку. Взяв із місцевих, вчительку. Відношення не оформлювали, але жили сім’єю. Заводити дітей не поспішали.
А ось Денис Губенко славивсь у селі особистістю неординарною. На голову скаржився. Особливо, коли затуманить її якоюсь міцною дурничкою. Руки мав, як кувалди, м’язи залізні. Ось і молотив з п’яну всіх підряд, незважаючи на ранги. Лишається дивуватися, чому він досі не за гратами. Поважав лише комерсанта Мелеша тому, що той міг і самогоном, просто так, без зобов’язань, пригостити і дати підробити. Розраховувався знову ж таки горілкою, що обох цілком влаштовувало.
Трудився Губенко конюхом у рідному господарстві разом з приятелем Леонідом Харкушко. Приятелювали з дитинства, разом і школу кинули, разом пили гірку.

Колишні напарники — бухгалтер Мелеш і директор Коруговський — зустрілися цілком випадково, коли останній уже поховав надію відшукати втікача. Обидва продовжували ліцензію, обом судилося в один день з’явитися за необхідними паперами у виконком. Коруговського ледь параліч не вхопив.
— Стій, сволото! — опам’ятався директор, але бухгалтер вже запускав двигун.
Вичислити нахабу було не складно. У приміське село Коруговський поїхав особисто. Тільки його не пустили навіть за хвіртку, натравили собак, ледь п’ятами накивав.
— Готуйся, бабки будемо повертати, — директор викликав для розмови племінника Семена. — Придумай, як ліпше це зробити, і один не сунься.
— Зробимо все в найкращому вигляді! Друга покличу на поміч.
— Я потрібен?
— Нє-а. Самі впораємося.
Отримавши необхідні інструкції, круту іномарку підвищеної прохідності, колишній злісний хуліган покликав Єгора, бувалого грабіжника, в підручні. Стимул був. За успішне виконання дядько обіцяв по п’ять тисяч баксів на брата.
Увечері джип заїхав у незнайоме село. Будинок утікача знайшли швидко — Коруговський детально описав.
Комерсант не спав. Завтра потрібно було розвести на замовлення зерно. І його, перед тим, як реалізувати, необхідно розфасувати по мішках і зважити. Чим він, власне, і займався в компанії Губенка і Харкушка.
Пізні гості авто залишили неподалік. До будинку підібрались тихо. Обережно перелізли через паркан.
Губенко в цей час одійшов до вітру. В сараї копошилися двоє.
— Бог у поміч! — голосно сказали незнайомі люди. — Мелешем кого звуть?
— Нема таких, — злякався Григорій.
Воно і зрозуміло. Незнайомці заявилися не з порожніми руками. В одного — пістолет. Другий озброївся ломакою.
— Брешеш, значить, — сказав Семен. — Ти ним і є. Єгорчик, поговори з ним.
Єгору тільки дай з кимось «поспілкуватися»! Кілька разів гепнув господаря дрючком по спині.
Боляче, але що вдієш, коли ствол на тебе направлений. Але тут з туалету повертався Губенко. Йому якось зразу не сподобалася підозріла метушня у дворі. Підкрався. Так і є: чужаки б’ють його благодійника. Так можна і без спонсора лишитися. Неподобство!
Семен і очуматися не встиг, як отримав сильний удар у вухо. Слідом ще один — у висок. Так і «скопитився» під парканом. А Єгор устиг замахнутися своєю палкою, навіть ударив по стегну. Для Губенка це — як долонею по сідницях. Зате у відповідь — кулаком у перенісся. Від такого швидко не відходять. Та Губенко й не дав. Схопив зухвальця за волосся і кілька разів «приклав» головою об ковадло. По тій частині, де гострий кінець. Так і пробив голову.
Тим часом прийшов до тями Семен. На нього накинулися троє. Били знову по голові. В гарячці і не згадали, у кого в руках опинилася палиця. І цьому розтрощили голову.
«Веселий» вечір. У дворі два трупа. Що робити? Провірили кишені. Гроші, котрі знайшли, Мелеш віддав односельцям. Покрутив у руках ключі від авто — десь повинна бути машина.
Джип знайшовся швидко. Підігнавши його до двору, комерсант наказав вантажити трупи. З гаража прихопив каністру з бензином, у салон вкинув закривавлену палицю.
Довго їхати не довелося, авто заглохло, ледве минувши останній будинок. Не відключили якусь хитромудру протиугонну систему.
— Ну й біс з ним! — вилаявся Мелеш. — Тут спалимо.
Іномарку облили бензином. Підпалили. А відтак поспішили зникнути.
На одній із станцій діагностики вдалося з’ясувати, що джип з такими-то номерами належав підприємцю Коруговському. Побесідувавши з ним, правоохоронці встановили потерпілих, котрі згоріли в авто. А згодом оперативники вийшли і на тих, хто скоїв даний злочин. Проти них було порушено кримінальну справу. Наразі слідство триває.