СТРАШНО БУЛО ПОТІМ

Пізнім вечором слідчу Ольгу Холину у складі групи викликали по дзвінку. Був виявлений труп жінки з ножовим пораненням.
Поїхала працівниця міліції на своєму авто. Коли вона закінчила огляд, на ньому ж поверталася до відділку. І десь на півдорозі Ольга Холина помітила чоловіка, котрий крокував тротуаром. Насторожилася. Чоловік був дуже схожий на того злочинця, котрого описали свідки: зріст, одяг. До цього часу в ході проведених заходів удалося з’ясувати, що бандит украв з місця злочину ювелірні вироби.
Ольга Холина проїхала трохи вперед, викликала підкріплення. Відтак, розвернула авто, зупинилася. Вийшовши з легковика, пішла назустріч незнайомцю. Думала лише про одне: це, мабуть, саме той убивця, котрий вкоротив життя невинній жінці. Тому страху не було.
Чоловік, очевидно, не чекав ніякої каверзи: звичайне авто, не службове, молода жінка (Ольга була без форми). Проте, коли вона наблизилася, той насторожився.
— Така гарна дівчина, — напружено посміхнувся чоловік, — і одна в такий пізній час. Не боїтеся?
Ольга також усміхнулася.
— Вас?
Чолов’яга здвигнув плечима.
— Не зрозумів.
— Боятися вас?
— А що, — сказав він, — народ тепер всякий.
— Ви теж з категорії «всяких»?
— Хтозна.
— Тобто?
— Ви шукаєте пригод?
— Хм…
Ольга замішалася. Не знала, що відповісти. Але ж потрібно якось відтягти час. Доки під’їдуть хлопці з відділку. Нарешті знайшлася:
— У мене щось із двигуном. Не подивитесь?
— Я поспішаю.
Ольга усміхнулась:
— Сім’я чекає?
Він, хмикнувши, мовив:
— Не чекає. Але я мушу йти.
— І не допоможете жінці? Ніч усе-таки.
Незнайомець поглянув праворуч-ліворуч. Погодився:
— Добре, пішли. Але, — прищурився він, — що я за це матиму?
Ольга награно відказала:
— Я — жінка самотня.
— Натяк зрозумів!
Вони підійшли до авто.
Ольга власноруч відкрила капот.
Він поцікавився:
— А що барахлить-то?
— Не знаю. Зупиняється чогось.
— Зараз подивимося.
Коли чоловік нагнувся над двигуном, раптом з його внутрішньої кишені випав целофановий пакетик. Світло фар освітлило в пакунку ювелірні вироби.
Чолов’яга рвучко схопив дорогі речі і засунув їх у бічну кишеню куртки. Відійшов убік. Стурбовано проказав:
— Вибачте, але я на машинах не розуміюся. І мені час.
Ольга заступила йому дорогу. Змінила тон:
— Стій!
— Що таке? — незнайомець виструнчився. — Відійди! Що тобі треба? Ти хто?
Ольга:
— Старший лейтенант міліції.
Злочинець притьма відскочив назад.
Працівниця міліції з осміхом проказала:
— Ви злякалися жінки?
— Що вам треба?
Ольга не відповіла. Ступила на крок вперед, до чоловіка.
Той знову відстрибнув назад і невідь звідки вихопив ніж.
— Не підходь! — гарикнув чолов’яга.
— А то що?
— Вб’ю!
Мить — і молода міліціянтка спритно вибила ніж з рук злочинця.
Чоловік розгубився, остовпів.
Цим і скористалася Ольга. Скрутила зловмисника.
Саме в цей момент під’їхало підкріплення.
Коли на руках затриманого замкнулися кайданки, старший опергрупи, котрий прибув на допомогу своїй співпрацівниці, здивовано сказав:
— Ну ти даєш, Ольго! Такого геракла завалила! І тобі не було страшно?
Молода слідча усміхнено відказала:
— Я злякалась уже потім, коли його скрутила.
— Гаразд, супермен! Поїхали.
Потім начальник відділу про цей випадок сказав так:
— Вчинок Ольги Холиної інакше як подвигом не назвеш: одна на темній вулиці не злякалася затримати злочинця. Та ще й ніж вибила, коли злочинець кинувся на неї. Ви бачили б той ніж — тесак натуральний! А якщо чесно, то роботу слідчого важко назвати жіночою, часом молоді жінки виїжджають на труп. Хіба це легко? Тут характер потрібно мати відповідний: стійкий, смілий, чоловічий. У Ольги, до речі, ці якості є. Вона у звичайному житті спокійна і врівноважена. Та коли справа стосується роботи, — тут їй стійкості не займати. Проте, я все одно був вражений її вчинком, адже була реальна небезпека для її життя.
Зараз обвинувачений у вбивстві знаходиться під арештом, по справі проводяться слідчі дії. Щоправда, Ольга цю справу більше не веде, тепер вона — свідок. Зате, ймовірно, її чекає заслужена нагорода.