ЖИТIЄ СВЯТИХ 40 МУЧЕНИКIВ СЕВАСТIЙСЬКИХ

22 березня Свята Православна Церква вшановує пам'ять святих сорока мучеників Севастійських. Для духовного читання подаємо житіє цих святих страстотерпців, записане святителем Димитрієм (Ростовським).
Це було за царювання нечестивого імператора Лікінія, жорстокого переслідувача християн, який наказав, щоб усі воїни імператорських полків складали жертви ідолам. Агріколай, воєначальник вірменського міста Севастія, також затятий поборник ідолослужіння, ревно взявся виконувати наказ кесаря.
У ті часи християнська віра поширилась настільки, що і в лавах імператорських полків були християни, а серед них — сорок звитяжців з Каппадокії. Вирізнялися вони стійкістю, мужністю й непереможністю у справах ратних, а Киріон, Кандід і Домн — ще й знанням Божественного писання.
Прикликав їх до себе Агріколай і заявив:
— Як у битвах були ви всі стійкими й хоробрими, тож і нині будьте такими: принесіть з доброї волі жертву богам, аби не піддатися мукам.
Воїни відповіли на це:
— Коли ми, як ти сам про це свідчиш, мужньо билися за царя земного, то, поставши за Царя Небесного, ми здолаємо твою злість.
Агріколай мовив, що в них є дві можливості: принести язицьким богам жертву і отримати за це великі почесті, або ж, у випадку непокори, на них, позбавлених військового звання, чекає безчестя. Кинувши до темниці, він дав їм на роздуми термін до ранку.
Увійшовши до холодної, воїни схилили коліна й почали співати псалом 90:
— Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться...
Потім вони склали молитву, за нею знову проспівали псалом. Керував співом святий Киріон. А опівночі вони почули голос Господа, Який явився до них.
— Хороший початок волевиявлення вашого, а хто витерпить до кінця, той спасенний буде.
Ці слова Господа чули усі, і охопив їх жах, який потім перемінився на неземну радість.
Після молитви вони знову сподобилися підбадьорення звище, почувши о шостій годині ранку голос Господа, Який з'явився до них: «Хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе». І закликав їх Господь дерзати й не боятися мук короткочасних — вони пройдуть скоро, а постраждалих чекають вінці.
Наступного ранку святі ратоборці знову безстрашно заявили нечестивим суддям:
— Робіть з нами, що хочете, ми — християни і вклонятися ідолам не будемо.
Святу чотиридесятницю зв’язали і відвели до озера поблизу Севастії.
Була зима, знявся сильний вітер, і вдарив мороз, а сорок оголених святих воїнів стояли в озері. Довкола чатувала сторожа. А щоб звабити святих воїнів, поблизу озера мучителі влаштували лазню, яка обіцяла тепло й допомогу кожному, хто, знемагаючи від морозу, згодився б вклонитися ідолам. І о першій годині ночі, коли, здавалося, мороз дійшов краю, один із сорока вибіг з води і кинувся до лазні. Але ледве став на поріг, тільки-но відчув тепло, як розтанув і впав мертвим.
Святі заспівали хвалу Господу, а один сторож роздумував, що ж воно таке сталося: людина, мов той віск, розтопилася від тепла, але роздуми його урвало світло, що засяяло з неба о третій годині ночі. Воно розтопило кригу, зігріло воду. Стражник глянув угору і побачив пресвітлі вінці, що сходили на голови святих. Їх було тридцять дев'ять. І тоді збагнув він, що той, хто побіг до лазні, не удостоєний мученицького вінця. Тоді він розбудив сторожу, а сам, скинувши весь одяг, нагий побіг у воду з криком: «І я християнин!» Приєднавшись до гурту, він підніс свій голос до Бога, прохаючи зарахувати і його до сонму мучеників, дозволити постраждати з ними і, пройшов­ши випробування, стати гідним Його.
Отак відновилося число мучеників, місце того, хто зневірився, зайняв тюрем­ний охоронець, так само як Савл, котрий гнав Церкву, став апостолом Павлом, а місце зрадника Юди зайняв Матфей.
Святий Киріон мовив: «Хто Бог великий, як Бог наш?! Ти єси Бог, що твориш чудеса».
На ранок, коли мучителі побачили сорок святих живими й неушкодженими, а між ними ще й тюремного охоронця, гнівом запалали серця їхні. І повели зв'язаних святих до міста, де судді наказали перебити їм молотами гомілки.
Коли почалася ця дика нелюдська кара над святими, мати наймолодшого з них — Мелітона, побоюючись, щоб її син не злякався і не знеміг під час мук, стала обіч, з любов'ю дивлячись на нього, і втішала словами:
— Сину мій солодкий! Потерпи ще трохи і будеш досконалим, не бійся, чадо, Христос допомагає тобі.
Святі мученики, пересилюючи страшний біль від переламаних гомілок, продовжували співати псалми: «Душа наша, як пташка, вирвалася з сітки тих, що ловили. Сітка розірвалась, і ми спаслися».
І, вимовивши «амінь», вони віддали душі свої Богу, і тільки один Мелітон, якого все ще втішала мати, ледь дихав. Слуги, склавши на колісниці тіла загиблих, повезли їх на спалення, залишивши тіло Мелітона в надії, що буде жити.
Але благочестива мати, побачивши конаючого сина, взяла його на плечі і пішла услід за колісницями. А як помер він на руках матері, то вона власними руками поклала тіло сина до тіл його сподвижників.
Коли відпалало вогнище, ненаситні кати вкинули кістки мучеників до річки, аби не поклонялися їм християни. Але на третій день воїни з'явилися уві сні єпископові Севастії блаженному Петру і попросили дістати їхні останки з ріки, що він і зробив, поховавши рештки тіл героїв у чесному місці.
Імена ж їхні залишилися нащадкам: Киріон, Кандід, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євник, Валент, Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоан, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггій, Аетій, Флавій, Акакій, Екдит, Лісімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Домитіан, Гай, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон та Аглай.