НАШ ТЕХНІКУМ КРАЩИЙ ЗА ВСІХ

Сьогодні поєднувати навчання, відпочинок та розваги чомусь стає дедалі важче для нас. Можливо, так лише на першому курсі. Та поки що серед книг та конспектів нам не завжди вдається знаходити час для того, щоб відвести душу і навіть дати відпочити сумлінно. Заліки, лабораторні, ранкові лекції крізь сон та семінари крізь страх — це те, чим ми живемо навчаючись. І як би добре ми не готувалися до пар, навіть найстаранніші іноді бігають за валер’янкою до нашої медсестри. Все ж, навіть така «жертовна» наука згодиться нам для нашого життя, нашої професії. Але робота — не єдине, чим ми повинні жити, і далеко не найголовніше. Бо вільний стан душі, відчуття краси життя — це приходить не тільки з працею, навіть якщо хтось її дуже любить. Потрібно ще мати змогу розслабитись, відірватись — ми, молоде покоління, ніколи не зможемо без цього, без дурощів та пригод на свої голови, як би не протестували на рахунок цього викладачі та батьки.
Ми — молоді, юні, і від вітру в голові та жаги якогось адреналіну нам не позбавитись, бо без цього не були б ми тією молоддю, котра є зараз, не мали б інтересу до світу настільки сильного, як є, крім того, іноді наші помилки, що допускаємо ми їх зараз, створюють досвід у майбутньому. Та й навчання і робота неможливі без відпочинку, яким би безглуздим він не був.
Але, звісно, не все так трагічно, як можна було б подумати. Тримати рівновагу між важким навчанням та «легким життям» — справа не з простих, але з потрібних. І якось вона нам та й вдається. Навіть за допомогою наших викладачів НВПЕТ, вони невтомно підтримують усі пікантні ідеї студентства щодо розваг, дозвілля та й самого навчального процесу.
Гадаю, усі зараз знають сучасну розшифровку терміну «студент»: «сонное, теоретически умное дитя, естественно нежелающее трудиться». Можливо, згодні з цим і не всі, але правда у цьому якась є. У кого ж із нас ще не закривались на парах очі, хто ж у нас не відкладав на ранок домашнє завдання, покладаючись на свій теоретичний розум, який «може й допомогти» вивчити лекцію за 15 хвилин до семінару? Ця сторона монети, як не як — це не тільки втома, тремтіння перед атестацією, до якої «не дуже добре» підготувався — а це також створює смішні казуси та веселий, трохи чорний гумор один над одним. Наприклад, ти стоїш, мелеш якусь дурню про те, що твій кіт нагадив на конспект як раз на тій сторінці, де була вчорашня лекція, а вся група показує при цьому усі свої 28 зубів, хтось уже навіть кусає власну руку, аби на заржати в повен голос. І таких гумористів у нас — цілий технікум! Причому, як серед студентів, так і серед викладачів. З їх допомогою пари перетворюються з нудного навчального процесу на цікавий та навіть смішний урок, відпочинок з усіма тими формулами, законами, датами, які раптово стають легкодоступними, зрозумілими, і швидко запам’ятовуються. Так, тільки наші викладачі уміють давати такого жару!..
Серед них є і серйозні, і з гумором, і суворі, і лагідні. Але у кожному з них є щось особливе, своєрідне, до чого поступово звикаєш і починаєш любити. Вони навчають нас, виховують, вчать жити, цікавляться нами, готують для нас різноманітні заходи й концерти не гірше нас самих! Взяти хоча б один з них, наприклад, те дійство, що відбулося до Дня Тетяни: ми навіть не очікували, а наші фізики, математики, історики, літератори, хіміки — всі раптом перевтілилися в комічних героїв, аби розсмішити своїх «підопічних», розрядити обстановку напруженого навчання, та ще й показати, що в жилах їхніх і досі тече кров колишніх студентів, пародіюючи нас та згадуючи власний вітер у голові.
Наші пари також різноманітні — лекції з напів­сплячими студентами чергуються не лише з напруженими атестаціями, але і з цікавими лабораторними, де ми дивуємось законам природи на практиці, з відкритими уроками. Як-от це було кілька днів тому на хімії: знову валер’янка, почервонілі обличчя, матеріал, що «відскакує від зубів», як кажуть, телебачення — так, ми хвилюємось перед такими заходами. Але вони проявляють нашу стійкість, тренують впевненість, тягу до навчання, яка, як виявляється, у нас все-таки є. Ми стаємо самостійними і починаємо усвідомлювати, що вже майже дорослі.
У наш рідний НВПЕТ не тільки завалює нас їжею для розуму, але й готує нас до великої дороги у велике життя. Тоді й розумієш, що ніколи цього всього не забудеш: не забудеш викладачів, чий вигляд при перевірянні наших контрольних іноді навіює страх, і яких ми все одно любимо, саме, люблячи, копіюємо їх на концертах та конкурсах, малюємо карикатури про цікаві випадки на парах, з усмішкою колись згадуватимеш, як пекельно болів прес після фізичного виховання, яке просто «фізрою» уже не назвеш, і як ламались нігті об волейбольний м’ячик. А найголовніше — ми ніколи не забудемо своїх одногрупників, однокурсників, тобто, всіх тих друзів, котрі по щасливому нещастю потрапили в НВПЕТ разом з нами. Бо усі разом ми переживаємо проблеми, разом трудимося перед екзаменами, разом сміємося один над одним. Ми разом хлюпаємось у басейні, мовчимо в бібліотеці, п’ємо з одних чашок у їдальні, мучимось на тренажерах… Так, у нашому НВПЕТ є усе це, і навіть більше — всі умови для насиченого студентського життя. І навіть якщо «общага» рано починає свою комендантську годину, це не біда: справжній студент розважиться і в чотирьох стінах!
«Один за всіх, і всі за одного», — банальна фраза, але підходяща для нас, студентів НВПЕТ. Хоча б для моєї найкращої 121 групи, в якій кожен з нас один одному дорожчий від інших. Бо тільки одногрупник допоможе тобі списати у той час, коли викладач прямо спалює тебе грізним поглядом; тільки одногрупник рикриє від вчителя, поки ти їстимеш булочку, адже не можеш дочекатися перерви; тільки одногрупник почергує замість тебе, поки ти в їдальні.
Так, подібне могло бути і у школі. Але не з такими відчуттями. Там і не було так важко, і так не йшов швидко час. А людина почувається щасливо саме тоді, коли переборює труднощі. Навіть такі незначні, як заліки та семінари. Ми проходимо через вогонь і воду разом, і чим важче нам це робити — тим радіснішими і щасливішими ми почуваємось після подолання труднощів.
Тепер ми — студенти. А наше життя в НВПЕТ на­повнене і новими переживаннями, і нудними, і цікавими днями, в цьому є буденність і радість зі сміхом водночас. Через це ми й любимо наш технікум, цей насичений та новий крок до майбутнього, де зустрічаємо людей, які надовго залишаються в пам’яті. І нехай тільки хтось на згодиться, що наш НВПЕТ — найкращий серед усіх!