ПІЄЛОНЕФРИТ

Пієлонефрит — неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок з переважним ураженням інтерстиціальної тканини з обов’язковим втягненням у патологічний процес чашечково-мискової системи з наступним залученням кровоносних судин і загибеллю паренхіми нирок.
Пієлонефрит — одне з найпоширеніших захворювань, за частотою він займає друге місце після респіраторної інфекції і перше — серед захворювань нирок. Останнім часом спостерігається зростання частоти захворювань, це пов’язано як з удосконаленням діагностики, так і зі зростаючою вірулентністю мікроорганізмів внаслідок набутої ними резистентності до антибіотиків та інших антимікробних препаратів.
Пієлонефрит значно частіше буває у жінок, ніж у чоловіків, у новонароджених дівчаток його виявляють у два рази частіше, ніж у хлопчиків.
Виникненню пієлонефриту сприяють перенесені важкі хвороби, переохолодження, порушення кровообігу в нирках, цукровий діабет, у жінок — вагітність, тривале вживання оральних контрацептивів; у чоловіків — аденома передміхурової залози.
Захворювання найчастіше починається із загальних симптомів інтоксикації: нездужання, висока температура, озноб, розбитість. Пізніше з’являються місцеві симптоми: біль у попереку, що поширюється вниз по ходу сечоводів, у надлобкову ділянку, низ живота. Процес може починатися як одно- або двобічний. На початку захворювання біль визначено не локалізується, і тільки через кілька днів набуває чіткої локалізації. У деяких хворих у перші дні захворювання болю може взагалі не бути, він відчувається через кілька днів, а іноді і через один-два тижні від початку захворювання. Типова скарга на порушення сечовиділення: частіші позиви до сечовипускання. Сеча з перших днів хвороби мутна, з пластівчастим осадом. У наступні дні вона може мати буро-кров’янисте забарвлення. З’являється пастозність повік вранці, підвищується артеріальний тиск. Гіпертонія спочатку буває транзиторною, потім стає стабільною та високою.
Діагноз пієлонефриту грунтується не тільки на клінічних проявах, але й на результатах лабораторних та інструментальних обстеженнях. Тому для обстеження потрібно звернутися до сімейного лікаря або лікаря нефролога.
Лікування пієлонефриту повинне бути комплексним, довготривалим, індивідуальним, направленим на усунення причини в кожному конкретному випадку. Хворий має дотримуватися ліжкового режиму до нормалізації температури, ліквідації дизурічних явищ і припинення болю у попереку. Їжа повинна бути різноманітною з достатнім вмістом білків, жирів та вуглеводів, високо вітамінізованою. Не слід вживати гострі приправи та спеції, алкогольні напої, м’ясні навари, консерви. З метою детоксикації, при високій температурі, слід вживати 1,5-2 літра рідини.
Вирішальна роль у лікуванні пієлонефриту належить протимікробним засобам. Основні принципи антибактеріальної терапії: ранній початок, призначення оптимальних доз, відповідність чутливості мікрофлори сечі до антибіотика. Для вибору антибіотика необхідно врахувати також можливість його нефротичної дії.
Санаторно-курортне лікування, що ґрунтується на стимулюванні діурезу мало мінералізованими водами у поєднанні з фізіотерапевтичними заходами теплової та спазмолітичної дії, входить до комплексного лікування пієлонефриту і рекомендується хворим у період ремісії (Березовські Мінеральні Води, Моршин, Трускавець).
Обов’язковою умовою лікування хворих на хронічний пієлонефрит є їх диспансеризація, метою якої є профілактика загострення і прогресування запального процесу, запобігання розвитку хронічної недостатності нирок, нефрогенної артеріальної гіпертензії.