На мосту і бойовій техніці на Сході — прапори, пошиті звягельською бабусею-волонтеркою

Свій 82-й день народження 5 січня зустріла місцева волонтерка Галина Григорівна Романчук. Виявляється, її рук справа — пошиття прапорів, що прикрашають наш центральний міст. Ініціатива з прапорами в Новограді-Волинському існує за рахунок благодійних пожертв, як символ віри в Україну. «Раз або двічі на рік ми оновлюємо прапори і віримо, що, незважаючи ні на що, оновимо нашу країну. Кошти цьогоріч зібрали майстри СТО, що на Гагаріна, 41. Прапори встановили хлопці нашої громадської організації», — йдеться на сторінці «Самооборони».
Із 2014 року волонтерка Галина Григорівна, за освітою — швачка, пошила більше сотні стягів. Їх можемо бачити не лише на мосту, а й у Парку нескорених, на місцевих заходах із нагоди різних патріотичних дат. Цікаво, що кожну відремонтовану активістами бойову техніку з АТО теж традиційно оздоблюють синьо-жовтими знаменами, виготовленими звягельською бабусею на старенькій швейній машинці. Результат її праці гордо майорить на танках і БМП, що обороняють східні території України, засвідчуючи: патріотизм не в гучних промовах, а в справах. Нехай, здавалося б, ось таких, маленьких.
Галина Григорівна — людина скромна, ніколи не афішувала свого внеску в патріотизм. Про її роботу в мережі написала активістка ГО «Самооборона» Тетяна Козакевич, адресувавши іменинниці вітання: «Натруджені руки і мудрі слова, ніколи спокою Вам, рідна, нема! Дозвольте привітати з Вашим чудовим віком і побажати ще многая літа і міцного здоров’я! Нехай кожен день буде радісним!».
«Вона в нас дуже моторна і бойова бабуся, — розповів син Михайло. — Коли запропонували їй шити прапори, то одразу погодилася і робить це ось уже шість років. Вдячні людям за пожертви на цю справу. Хоч спочатку прапори ламали, крали. Доводилося чергувати, щоб ловити зловмисників, поки не встановили довші флагштоки».
Михайло Романчук розповів: коли нещодавно активісти оновлювали прапори, які обвітрюються і рвуться, то дехто з перехожих висловився: «Краще б ви міст пофарбували»… До речі, свого часу містяни й це робили, і на пішохідному мосту — теж.
Проте лише громадської ініціативи замало в цій справі. Як казав колись лідер гурту «Скрябін» Андрій Кузьменко: «Усі ці вишиванки на машинах, жовто-блакитні паркани, пофарбовані по іржі... Якщо ти робиш надовго, то малюй під лінійку, очисти від іржі... Я б не хотів, щоб у моїй країні були такі паркани або зупинки, на яких «Слава Україні» косо-криво написано. Ось така й країна, у принципі, як ті написи».
Ніхто не заперечує, що міст давно потребує оновлення конструкції, не лише фарбування. А це — справа спеціалістів, яка потребує значних капіталовкладень. На жаль, попередні спроби косметичного ремонту вдалими назвати важко. Дорога через Случ — активна транспортна артерія, якою щодня курсують сотні машин. Їх водії та пасажири щоразу бачать із одного боку жовто-сині стяги, а з іншого — заіржавілі, облуплені мостові бильця. Це означає, що патріотизм може бути дієвим лише в сукупності з господарністю влади й громади.