ВЕТЕРАНИ ПАМ’ЯТАЮТЬ БОЙОВОГО КОМАНДИРА

ДО 65-РІЧЧЯ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ
До Дня Перемоги, у травні 1945 року, ми йшли важкими фронтовими дорогами — 1418 днів і ночей, що були насичені жорстокими боями з ворогом і героїчною працею трудівників тилу. Перемоги під Москвою, Сталінградом, Ленінградом, на Курській дузі, Дніпрі і Карпатах, Білорусії, Варшаві і Празі, Прибалтиці і штурмі Берліна, визвольній місії радянської армії в країнах Європи вкрили себе невмирущою славою. Світова історія навічно записала у свої сторінки весну Перемоги 1945 року.
У дні святкування 65-ї річниці всесвітньо-історичної перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні над фашистською Німеччиною у нас, ветеранів, нашої первинної організації «Авіатор» у пам’яті і спогадах наш колишній бойовий командир, безпосередній учасник бойових дій років Великої Вітчизняної війни, а у повоєнні роки — колишній заступник начальника Новоград-Волинського авіаційно-технічного морського училища в/ч 87358 з організаційно-строкової служби полковник Андрій Якимович Прищепко. Рік потому, як він пішов від нас у вічність, але залишив по собі добру пам’ять, і сьогодні він — у наших серцях і спогадах ветеранів, серці дружини Марії Федорівни. Йому судилося пройти фронтовими дорогами з перших і до останніх днів Великої Вітчизняної. Військовій службі у Збройних силах Радянського Союзу він присвятив понад 38 календарних років. За відвагу і мужність, проявлену у боях, він був удостоєний бойових орденів Червоного Прапора, Олександра Невського, Богдана Хмельницького, «Вітчизняної війни» І ступеня, «За мужність», медалі «За оборону Сталінграда», інших бойових і ювілейних медалей.
10 червня 1941 року Андрій Якимович закінчив Харківське піхотне училище, відбувся випуск курсантів, отримав звання лейтенанта, а 22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна з гітлерівською Німеччиною. І замість відбуття на місцепризначення служби — фронт, оборона Києва у районі Голосіївського лісу, біля населеного пункту Пирогівка, де йшли жорстокі бої на підступах до Києва. Фашисти рвалися до столиці України. Андрій Прищепко — командир кулеметного взводу. Солдати і київські ополченці чинили впертий опір, але сили були не рівні. Два рази був легко поранений, а поле бою не залишив. Лише після третього, коли не міг пересуватися і вести вогонь по ворогу, його підібрали солдати і евакуювали у польовий військовий шпиталь, потім — під Харків. Після лікування — фронт вже у районі річки Дон. Були важкі оборонні бої, період відступу військ Південно-західного фронту під переважаючими силами противника. Зайнявши оборону на р. Дон, Андрій Якимович став командиром взводу, потім — командиром кулеметної роти, мав досвід боїв під Києвом. Жорстокі і кровопролитні бої розгорнулися у районі станції Клетської, де кулеметна рота вела бої у складі 62-ї стрілецької дивізії. Відступ і бої під Сталінградом. 19 листопада 1942 року розпочався контрнаступ наших військ. 67-ма стрілецька дивізія, у якій служив Прищепко А.Я., входила до складу 65-ї армії генерала Батова П.І.
2 лютого 1943 року було повністю ліквідоване Сталінградське угрупування фашистських військ. Капітуляція гітлерівців. За успішне проведення бойових дій 20-річному офіцеру командуванням донського фронту присвоєно звання капітана і призначено заступником командира окремого батальйону. Після поповнення і перегрупування батальйон було направлено на Курсько-Білгородський виступ. Андрія Якимовича знали як вольового і хороброго офіцера. Батальйон зайняв оборону біля села Татарівки на північ від Білгорода. Тут розгорілися і точилися жорстокі бої. Андрій Якимович став командиром штрафного батальйону. У недалекому минулому про штрафні військові батальйони майже нічого не писалося, не говорилося, а в дійсності вони існували. Штрафна військова частина — це було особливе військове формування для відбуття військовослужбовцями покарання за кримінальні чи військові злочини, здійснені у військовий час. Використовувалися, як правило, на найбільш важких і небезпечних ділянках бойових дій. Вони були підрозділами швидкої дії, яких перекидали з однієї ділянки фронту на іншу, де з’явилися небезпечні місця для своїх і сусідніх військових підрозділів. На ділянці оборони батальйону німці пішли у наступ великою кількістю танків, самохідних гармат і піхоти. При наближенні танків комбат Прищепко А.Я. на свій ризик скомандував солдатам «залягти на дно» траншеї, окопів, пропустити танки і відсікти ворожу піхоту. Танки, «пропрасувавши» окопи, пішли далі, а солдати, залишившись живими, зустріли наступаючу піхоту нищівним вогнем. Атака фашистів захлинулася. При контрударі наших військ командування вважало, що батальйон відступив, а коли довідалися, що батальйон на своїх позиціях, і коли гітлерівці почали наступати, — зустрів їх нищівним вогнем, подиву не було меж. За цей бій Андрій Якимович отримав орден Олександра Невського. Після завершення боїв на Курському виступі,— визволення України, форсування Дніпра.
У пам’яті Прищепка А. Я. залишилися бої у районі населених пунктів Косолапиха-Караваєво у Білорусії у грудні 1943 року. Ці бої входили в Гомельсько-Речицьку наступальну операцію, що проводилася 2-м Білоруським фронтом, з метою розгрому гомельсько-речицького угруповування фашистських військ. Німці постійно переходили в ­контратаки. У тяжкому положенні опинився 196-й стрілецький полк, загрожувало оточення. На полосі фронту батальйону Андрія Якимовича було наказано зірвати контратаки противника, не дати можливості здійсненню їх задуму.
Батальйон вистояв, хоча зазнав значних втрат. У жорстоких боях відбив 8 контратак гітлерівців, що примусило їх відмовитися від послідуючих атак. Батальйон успішно виконав завдання. За успішні дії Андрію Якимовичу — ­орден Червоного Прапора. На південь від Гомеля під час артилерійського обстрілу наших позицій його контузило, поле бою не залишив. Згодом воював у складі 2-го Прибалтійського фронту. Визволяв Литву, Латвію, на Ризькому напрямку дійшов до Східної Прусії, де і зустрів травневий День Перемоги 1945 року. Після закінчення Великої Вітчизняної війни служив в інших військових частинах, потім — у місті Пермі. У вересні 1953 року прибув у Новоград-Волинський з курсантами Пермського військово-морського авіаційно-технічного училища і був у числі перших організаторів Новоград-Волинського авіаційно-технічного морського училища в/ч 87358.
Колишні викладачі і курсанти училища А.І.Дорошенко, В.Т.Назаренко, А.О.Блінов, О.П.Паршиков, А.І.Куткін, М.М.Жмудь, І.Т.Кушнір, А.В.Раменських, І.П.Малецький, О.Й.Кугай у своїх спогадах розповідали, що це була людина виняткової сили волі, добросердечна, проста і доступна. Він умів у тяжкі хвилини втілити у свідомості людини бадьорість духу, але одночасно не терпів нех­люйства, панікерства. Вимагав від підлеглих високої дисципліни і порядку. Його зосередженість, рішучість проявилися у вольовому обличчі, прийнятті рішень. Курсанти і викладачі любили його. Своїм прикладом він надихав на подолання труднощів військової служби. Фронтове життя виробило в його характері у складних умовах приймати сміливі рішення, повністю брати на себе відповідальність за втілення їх у життя, як це було під Сталінградом, на Курському виступі, у Білорусії.
В умовах мирного часу основу його життя становила бойова виучка курсантів, оволодіння бойовою технікою. Завжди акуратно підтягнутий, знав ціну часу і вимагав цього від інших. Любив людей прямих, відкритих, понад усе цінував людську гідність, відданість своїй справі, мав виключно сильний, врівноважений характер. Його задушевність поєднувалася з твердістю і настирливістю у досягненні наміченої мети. Він був людиною високої культури, гідності, не терпів грубості, нечесності, неповаги до людської гідності. Немало вкладено ним у становлення училища, поліпшення матеріальних і побутових умов військовослужбовців. У листопаді 1961 року училище було реорганізоване у школу авіаційних механіків, яке припинило своє існування у 2000 році з реформуванням, що проводилося у Збройних силах України. А.Я.Прищепко при житті завжди стверджував: «Мені хочеться, щоб кращі бойові і трудові традиції Радянської Армії були збережені і примножені у нашій Українській армії». Так повинно і бути.
Тепер залишилася лише первинна ветеранська організація «Авіатор», яка успішно працює і діє. Ветерани у щоденному спілкуванні з молоддю прагнуть утверджувати патріотизм до своєї Вітчизни, який проявили учасники Великої Вітчизняної війни. Перебуваючи на пенсії, Андрій Якимович Прищепко вів активну роботу у ветеранській організації «Авіатор», міській організації ветеранів війни і праці. Як він хотів дожити до 65-ї річниці Перемоги, але доля розпорядилася по-іншому. Пам’ять і спогади про нашого бойового командира живуть у серцях ветеранів, він крокує разом із нами у колоні ветеранів у День святкування 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.