АФГАНІСТАН: БОЙОВА ІСТОРІЯ ВНУКІВ І ПРАВНУКІВ ГЕРОЇВ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

Мені, як і багатьом моїм ровесникам, онукам і правнукам учасників Великої Вітчизняної війни, судилося після тридцяти чотирьох років мирного житя після закінчення Великої Вітчизняної війни бути опаленим неоголошеною війною, кров’ю і пекучим сонцем Афганістану. Воїни-афганці проявили зразки героїзму, мужності, відваги, високого патріотизму, відданості Батьківщині, продовжили славні бойові традиції учасників Великої Вітчизняної війни. В урочисті дні відзначення 65-ї річниці Перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною у травні 1945 року і сьогодні, у 2010 рік — рік ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., мені, як афганцю, не забути героїзм наших дідів, бабусь, батьків, проявлений у роки Великої Вітчизняної війни. Вони йшли тяжкими фронтовими дорогами 1418 днів і ночей з жорстокими кровопролитними боями, не знаючи перепочинку. Переможці 1945-го року вкрили себе невмирущою славою, історія людства золотими буквами вписала у свої сторінки весну Перемоги травня 1945 року.


Народився я у селі Пилиповичі нашого району у 1940 році, напередодні Великої Вітчизняної війни. Відмобілізовані, добре технічно оснащені німецько-фашистські війська, збагачені досвідом військових дій у Європі, долаючи впертий опір наших військ, швидко просувалися вглиб нашої держави. У перших числах липня 1941-го року вони вдерлися у Новоград-Волинський, було окуповане і моє рідне село Пилиповичі. Нелегко довелося моїй родині жити у роки фашистської окупації, яка тривала до початку 1944 року. Прийшло визволення. Перші повоєнні роки. Прийшов час і мене покликали у Радянську Армію. Перше військове випробування — гасіння пожежі у 1972 році торф’яників у Московській області. Боротьба з пожежами на торф’яних болотах — досить складна справа. Тут потрібна відвага, організованість, висока відповідальність і дисципліна. За проявлену мужність, успішне виконання завдання — перша бойова медаль «За відвагу на пожежі». У грудні 1979 року Радянський Союз увів війська у Демократичну Республіку Афганістан. Вони носили характер неоголошеної війни. Через рік, 4 грудня 1980 року, мене зарахували у склад особового складу 108-ої мотострілецької дивізії. Перетнувши радянсько-афганський кордон, — перше розташування у місті Багрем, що за 60 кілометрів від столиці Афганістану. Кабул. Служба була незвичайна для нас, солдат. Незнання мови ускладнювало спілкування з місцевим населенням. У цих умовах проходила моя служба в Афганістані 2 роки і 7 місяців. Постійно відбувалися бойові сутички з бандформуваннями душманів. Після прибуття у місто Багрем — спочатку патрулювання по місту. Виходили по 4-5 чоловік, менше — небезпечно. З часом — охорона гідроелектростанції у районі Сурабі, яку неодноразово душмани намагалися підірвати. Відбувалися постійні бойові сутички. Служба проходила у постійній бойовій готовності. Наші підрозділи постійно виходили на бойові операції з ліквідації військових формувань душманів. Я щоразу вирушав з думкою, чи повернуся живим із чергової бойової операції. Коли виїжджав у Афганістан, — родина подарувала молитвенник. У тяжкі моменти звертався до Бога, просячи захисту і допомоги. Читав потайки. Можливо, це допомогло мені повернутися на Батьківщину. Під час проведення однієї з бойових операцій ми попали під обстріл душманів у одній з гірських ущелин. Розгорівся жорстокий бій. Душмани підбили наш бронетранспортер. Водій загинув на місці. Лейтенанту, старшому нашої групи, поранило обличчя осколком, кров заливала очі, він не міг нічого бачити, втратив на певний період зір. Солдати, які залишилися живими, повискакували і залишили бронемашину, зайняли кругову оборону. Поспішаючи, дехто залишив у машині боєприпаси. Я був обперезаний кулеметними стрічками. За лічені хвилини розподілив боєприпаси між солдатами. Душмани намагалися будь-що знищити нас. Сили були нерівні. Залишившись за старшого, я дав команду одному із солдат проповзти між камінням під обстрілом душманів у безпечну зону, добратися до нашого КП, що було за 4 кілометри, і попросити допомоги. Солдат виконав завдання. На виручку прийшов танк, але його теж підбили душмани. Радист устиг дати сигнал на КП, і нам прийшла відчутна допомога бетеерів. Ми витримали жорстокий бій, душмани змушені були відступити. Ми були врятовані від неминучої смерті.
На мою думку, хто хоч раз ходив в атаку, вів бій, той проявив героїчний подвиг, самопожертву. Таких моментів за мою службу в Афганістані було немало. Найтяжчі хвилини були, коли втрачав друзів. Їх відправляли на Батьківщину літаками, що мали назву «Чорні тюльпани». Це були хвилини прощання і одночасно визнання їх героїзму, хоробрості і вірності військовому обов’язку. Нерідко ускладнювало проведення військових операцій те, що у населених пунктах вдень було відносно спокійно, а вночі — розгорталися бої.
Запам’яталася мені досить незвичайна екзотична пригода. Наш підрозділ вів бій поблизу кордону з Пакистаном, куди відступали душмани. Природні умови поєднувалися з субтропіками, багаті на зарості і лісові смуги. Під час бою у гущавині лісу запримітили безпомічне мавпеня, яке спостерігало за нами переляканими очима. Його мати, очевидно, налякана боєм і стріляниною, на певний час залишила своє дитя без нагляду. Ми забрали мавпеня з собою. Солдати дали йому кличку Тишка (як виявилося, це було хлопченя). Мавпеня швидко освоїлося з новими умовами життя, відчуло захист і допомогу, не покидало наш підрозділ. Воно було втіхою для солдат. Особливо полюбляло крутитися біля дзеркала, оглядаючи себе, коли ми голилися, і позувати перед фотооб’єктивом. Варто було комусь з’явитися з фотоапаратом — мавпеня миттю сідало на плече і позувало, як на цьому фотознімку. Тут йому майже два роки. Коли у 1983 році я повертався на Батьківщину, мені довелося розпрощатися з моїм дивовижним другом Тишкою. З жалем залишив його у підрозділі. На пам’ять сфотографувався. Воно дуже хотіло подобатися мені, дивилося на мене добрими, але досить зажуреними очима, очевидно, теж передчуваючи хвилини нашого прощання.
За участь у бойових діях і службу в Афганістані я удостоєний урядових нагород, зокрема медалів «Захисник Вітчизни», «Ветеран війни — учасник бойових дй в Афганістані», «За отличие в воинской службе», «За заслуги ІІ-ї і ІІІ-ї ступенів», «Благодарность афганского народа», «Воїну-інтернаціоналісту», «За віру і вірність» — від Спілки ветеранів Афганської війни.
Війна в Афганістані залишила глибокий слід у моєму житті. Сьогодні ветерани Великої Вітчизняної війни і ми, афганці, не так живемо, як би хотілося. Вистачає різних негараздів. Світ живе у напрузі. Вам, ветерани Великої Вітчизняної, і нам, воїнам-афганцям, не забути про тих, хто загинув у боях, залишився у нашій чи чужій землі. Багато з них своїми героїчними подвигами дали можливість багатьом з нас вистояти і повернутися на Батьківщину. Про це ми зобов’язані говорити молоді, щоб цю естафету пам’яті передати у надійні руки підростаючого покоління.
Бажаю всім ветеранам війни і праці, працівникам тилу у різні роки — воєнного лихоліття, дітям війни, воїнам-афганцям — міцного здоров’я, доброго настрою і мирного неба над нами.