НА ЖИТОМИРЩИНУ СУНЕ ЕПІДЕМІЯ СКАЗУ. ЧИ ДІЙСНО ІСНУЄ ТАКА ЗАГРОЗА?

У перших числах червня кілька каналів українського телебачення повідомили про те, начебто на Житомирщину суне епідемія сказу. А влада Житомирщини закликає терміново щепити усіх домашніх тварин.
На даний час на території Житомирської області розпочато боротьбу з хворими на сказ червоними лисицями.
Про це йдеться в розпорядженні голови обласної державної адміністрації Сергія Рижука №117 «Про додаткові заходи щодо оздоровлення території області від сказу».
У документі наголошується, що в області залишається складною епізоотична ситуація щодо захворювання тварин на сказ. «Осередки природного сказу, розповсюджувачами яких є безпосередньо лисиці, виникають на території всіх районів області», — сказано у розпорядженні.
Також зазначається, що лише за 4 місяці цього року в регіоні виявлено 43 неблагополучні пункти, де є хворі на сказ тварини. Там захворіло 22 лисиці, 19 собак, 2 коти та одна корова. Протягом останніх 10 років неблагополучними щодо захворювання тварин на сказ є всі адміністративні ­райони Житомирщини. Здебільшого захворюваність на сказ поширюється через червону лисицю.
Наголошується, що робота з відстрілу таких лисиць проводиться недостатньо. За попередніми підрахунками, в мисливських угіддях області налічується близько 6,8 тис червоних лисиць. Щоб довести їх чисельність до оптимальної щільності, треба відстріляти 5 тисяч таких тварин. Ці заходи голова Житомирської ОДА доручив здійснити відповідно до статті 32 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» для стабілізації епізоотичної ситуації й недопущення подальшого захворювання тварин на сказ в області.
Райдержадміністрації області мають виділити кошти для матеріального заохочення мисливців із розрахунку 50 гривень за відстріляну лисицю.
А яка ситуація щодо даної проблеми склалася в нашому районі, — ми попросили розповісти С.М.М’ЯСКОВСЬКОГО, голову районної організації Українського товариства мисливців та рибалок, і Л.В.САЛКА, начальника управління ветеринарної медицини — головного інспектора ветеринарної медицини у Новоград-Волинському районі.
С.М. М’ЯСКОВСЬКИЙ:
— На жаль, я не маю даних щодо випадків захворювання на сказ по інших областях, але дана проблема існує. Чому? Є кілька причин. Перша: поява кормової бази для лисиць. Адже багато сільськогосподарських підприємств занепали, поля не обробляються. Через це і склалися сприятливі умови до збільшення популяції гризунів. А це, у свою чергу, створило гарну кормову базу для червоної лисиці, репродуктивність якої саме цим і регулюється. Ця тварина може привести від чотирьох до дванадцяти лисенят. Таким чином зростає і популяція лисиць. Друга причина: зник ажіотаж на хутро. Якщо років двадцять тому «шкірка» лисиці коштувала приблизно, як зарплата інженера, то, відповідно, стимул у мисливців був величезний до полювання на цю тварину. Останніми ж роками за впольовану лисицю платили всього п’ятнадцять гривень. Тож, пропала і зацікавленість до неї. Тим більше, процес добування лисиці досить складний. Зарослі бур’яном поля, чагарники, кілька останніх малосніжних зим — створили свої передумови до збільшення популяції лисиці. Не було належного заохочення мисливців. Хоча це питання ми завжди тримали під контролем. Лисиця завжди була головним нашим, так би мовити, конкурентом. Адже вона поїдає не тільки мишей, а й пташенят, зайченят. І оскільки ми проводимо полювання на зайця-русака, то лисиця залишається основним нашим ворогом. Ще однією з причин збільшення популяції лисиці є те, що минулого року при перезакріпленні мисливських угідь Житомирській обласній організації УТМР не надали у користування угіддя в одинадцяти районах. Відповідно, полювання там не проводилось і стріляти червону лисицю не було кому.
— А як щодо відстрілу червоної лисиці?
— Зазначу, що захворіти на сказ можуть всі тварини, які відносяться до теплокровних. Це — собаки, куниці, коти, корови, вовки, дикі кабани тощо. Але частіше сказом хворіє лисиця. В останні роки по лінії Держветмедицини була розроблена програма по боротьбі зі сказом. Була виготовлена вакцина, яка розкладалася лисицям.
— Як це — «розкладалася»?
— Це був спеціальний корм у вигляді кубиків, всередині яких знаходилася целофанова ампула з вакциною. Ми розкладали їх біля лисячих нір. Але разом з тим спробували й проекспериментувати на собаках. І що ми побачили? Собаки корм з’їдали, а ампулу лишали. Таке ж робили і лисиці. Тож, цей захід по боротьбі зі сказом не спрацював. А на цю вакцину наш район за два роки витратив близько трьохсот тисяч гривень. Отже, проблема лишалася, постало питання шукати інші шляхи в боротьбі зі сказом. Таким чином, була розроблена «Програма оздоровлення території Новоград-Волинського району від сказу в період з 2009-2015 роки», ініціатором якої виступив Леонід Володимирович Салко. Вона була подана на розгляд сесії районної ради і затверджена.
Тепер мисливець за впольовану лисицю отримує п’ятдесят гривень. І ось, зрештою, щодо відстрілу. Згідно з цією програмою, до нового року було відстріляно сто лисиць. З районного бюджету ми отримали п’ять тисяч, і з людьми розрахувалися. Це великий стимул для мисливця, бо є такі, котрі вполювали по двадцять лисиць! На сьогодні досвід нашої роботи переймають інші райони. Заслуга його велика.
— Станіславе Мар’яновичу, у цьому році відстежували популяцію цього звіра?
— Так. З початку року вже відстріляли двісті дванадцять голів. Це гарний показник. Тепер мисливець здає лише вуха, вони особливі, і їх з іншими видами тварин не сплутаєш. Коли готувався акт на списання цих «трофеїв», то ми навіть запрошували представників із КРУ, щоб усе було згідно із законом. Хочеться ще наголосити, що Новоград-Волинщина в плані боротьби зі сказом в області йде попереду.
Л.В.САЛКО:
— Так не можна говорити, що лише на Житомирщину суне епідемія сказу. Це біда всієї України. Ми маємо епізоотичний журнал стану району. Тож із шістдесятого року минулого століття по двохтисячний у нас було всього дев’ятнадцять випадків захворювання на сказ. З них — сім лисиць, решта — рогата худоба, свині, собаки. Як правило, збудник сказу міститься в лисиці. Її в природі ніхто не лікує, одне одному передається вірус. І коли в цієї тварини починаються клінічні ознаки, вона втрачає страх і йде до населених пунктів, кусає свійських тварин, буває, й людей. А вірус передається тільки слиною, надходить у кров, розвивається, вражаючи нервову систему, головний і спинний мозок, а далі на людину чи тварину чекає довга і болісна смерть. Хвороба небезпечна. Але якщо звернутися до лікарів у перші дні після укусу скаженої тварини, то життя можна врятуватися, для цього у нас є спеціальна вакцина.
— Леоніде Володимировичу, цього року були випадки захворювання на сказ?
— Якщо за сорок років у нашому районі їх було сорок, то з 2000 р. по 2010 р. ми вже мали близько сімдесяти випадків. Минулого року — дев’ять, у цьому — три. В Поліянівці і в Теснівці було застрелено дві скажені лисиці. В Середній Деражні на сказ захворіла собака, яка мала контакт з лисицею. Тобто, тенденцію до зростання маємо. Тому ми і звернулися до районної влади з програмою по боротьбі зі сказом, щоб якось заохотити мисливців, аби ті активніше полювали на цього звіра. Це, поки що, єдиний шлях контролювати популяцію лисиці. Якщо за нормою на тисячу гектарів має припадати 0,5-1 тварини, то їх може розвестися набагато більше. Тому й маємо вживати відповідних заходів, щоб менше було захворювань. Але ситуація не є вже надто загрозливою у нашому районі. Звичайно, якщо кількість лисиць не скорочувати, то може виникнути епідемія. Але над цим ми працюємо.
— Якісь застереження дасте нашим читачам?
— Застереження прості. Якщо побачили неадекватну поведінку тварини (слина тече з рота, агресивність), — насамперед, не наближайтеся до неї, одразу повідомляйте про випадок державні служби.