СТРАХОВКА

Олег буденно повідомив:
— Труп учора, Маріє, закопував.
— Який труп, схаменися! — сторопіла дружина. — Що верзеш?
— Справді. Бабу Ігореву, Раїсу, хоронили. Не знаю точно, як воно там було, але наче Кирило з Ігорем її разом грохнули. А мене покликали сліди замітати.
Марія, ще не вірячи словам чоловіка, запропонувала:
— У міліцію заявити потрібно.
— Мовчи, Маріє, і я мовчатиму, — крізь зуби просичав Олег. — Кирило всіх нас уб’є: тебе, мене, батьків наших. Я його знаю: сказав — зробить, його рука вже не здригнеться…
35-річний Кирило з’явився у місті невідомо звідки. Прописався в однієї самотньої жінки. Жили наче непогано. Щоправда, часом між ними виникали сварки. Призвідником їх завжди був Кирило. А все через свій кепський характер: зверхньо дивився на інших і не бажав визнавати в собі недоліки. Ось і цього разу посварився Кирило зі своєю дружиною і тимчасово «прописався» у приятеля Ігоря.
З Ігорем об’єднала не стільки дружба, як пристрасть до спиртного. Компанію завжди підтримувала співмешканка Ігоря — Раїса.
Цей вечір не став виключенням. Трійця, «накукувавши» самогону, зібралася на кухні. В процесі розпиття виник конфлікт. Чого не поділили між собою чоловіки, — тепер з’ясувати складно, але в справі було написано чітко: «За попередньою змовою на грунті неприязних відношень нанесли не менше 101 удару руками і ногами по голові і тулубу».
Навіть у слідчих документах перелік отриманих травм зайняв цілу сторінку комп’ютерного тексту. Нещасна жінка померла на місці.
Що робити з трупом, — Кирило не замислювався. Він подзвонив їхньому другові Олегу.
— Ми зараз із Ігорем до тебе прийдемо.­
Вони сіли за стіл випивати.
— А Ігор-то наш Райку свою побив, — у процесі повідомив Олегу Кирило. — Треба піти подивитися, як там вона.
Коли вони зайшли до квартири, Олег одразу підійшов до ліжка, де лежала жінка. Відкриті частини тіла були чорно-синіми від побоїв. Олег помацав холодне тіло і, повернувшись до Кирила, сказав:
— Мертва. Потрібно міліцію і «швидку» викликати.
— А Ігоря тоді посадять, — відказав Кирило. — Виручати його треба. Знайди машину і вивези труп.
— У мене таких знайомих немає, — почав віднікуватися Олег.
Він хотів утекти, але Кирило його не випускав. Просичав:
— Шукай машину!
Олегу довелося дзвонити знайомим і домовлятися про авто.
— А ти нам дорогу покажеш, де тіло поховати, — наказав Кирило. — Адже в тебе предки за містом живуть, ось там, де-небудь у глушині, і зариємо. А хто ліпше за тебе ті місця знає? Заразом і лопату у них візьмеш.
Коли під’їхала машина, водію сказали, що треба борошно на самогон обміняти. Спокійно завантажили в багажник здоровенний мішок із тілом жінки. Нічого не підозрюючи, водій підвіз «вантаж», куди домовлялися, і поїхав. Далі чоловіки вирішили йти пішки. Зупинилися біля лісосмуги, недалеко від залізниці.
— Я сам сходжу до твоїх предків. За лопатою, — сказав Кирило. — Чекайте на мене тут. Дасте драла — вб’ю твоїх стариків.
Незабаром була вирита могила і труп закопаний. Потім співучасники повернулися на квартиру Ігоря. Принесли ще самогону.
— Тепер ми всі пов’язані і повинні мовчати, — попередив Кирило.
А Олег з Ігорем і не могли нікому сказати, навіть якби захотіли. Кирило закрив двері, а ключ заховав собі в кишеню. Лише наступного дня, під вечір, відпустив Олега додому.
Вранці Кирило і Ігор заявилися до Олега. Ігор був весь у синцях, половина обличчя запухла.
— Що з тобою трапилося? — поцікавився Олег.
Ігор щось забелькотів. За нього відповів Кирило:
— Підлітки його побили, козла промоченого, коли я його за самогоном посилав.
Олег не повірив. З його показів: «Залишатися на одинці з Ігорем я не міг. Якщо Кирило виходив із квартири, то закривав Ігоря на замок. Було видно, що він сильно наляканий. Але одного разу він вибрав хвилину і сказав мені, що це не він убив Раїсу, а Кирило, що той його залякав. А ще Кирило постійно говорив, якщо ми комусь про це розповімо, то вб’є нас. Мені наніс багацько ударів руками і ногами. Бив каструлею по голові. Погрожував. Я боявся за своє життя».
Кирило знущався з Ігоря протягом тижня. Потім вирішив позбавитися його, як непотрібного свідка.
З показів Кирила: «Я боявся, що Ігор може комусь розповісти про труп. До нас часто приходили різні люди і питали про Раїсу. А Ігор, як нап’ється, починає дзвонити її родичам і питати про неї…».
Кирило, озброївшись ніжкою від стільця, заходився бити нею Ігоря. ­Нещасний просив помилувати:
— Я нікому не розповім, що Райку закопав.
Кирило ошкірився:
— Серйозно?
— Так. Буду німим. Ніхто не дізнається.
— Ти маєш рацію, ніхто ніколи про це не дізнається, ти будеш мертвий.
— Не вбивай! Прошу тебе!
— Стули пельку! — Кирило ще з дужчою жорстокістю почав гамселити ногами Ігоря. Бив по обличчю, порізав ножем голову і тулуб.
Як потім підрахували експерти, він наніс близько сорока ударів. Ігор помер від отриманих травм.
Потім Кирило прийшов до Олега.
— Пішли до Ігоря.
— А що з ним?
— Не знаю, блін! — вилаявся Кирило. — Валяється на ліжку цілий день, усе виспатися не може.
Прийшли на квартиру. В ній ще мешкав пенсіонер.
— Спробую його розбудити. — Олег підійшов до ліжка, на якому лежав друг. Почав тормосити посиніле тіло і зрозумів, що той мертвий.
— Він не дихає і холодний, — пересох­лими губами повідомив Олег.
Кирило вдарив його кулаком у груди.
— Думай, що говориш! Чого б то йому «скопилитись»? Не слухайте його, діду. Він так жартує. Зганяйте краще за добавкою.
Олег зрозумів, що наступною жертвою буде він, коли пенсіонер піде з квартири. Кинувся до дверей, де вже із замком вовтузився дід ( котрий, очевидно, зрозумів, що слова Олега — не жарт, і хотів швидше вийти з квартири), але він не міг відчинити двері і почав стукати в стінку, піднімаючи шум. Однак двері вдалося відчинити.
На порозі вже стояли приятелі Ігоря, які, почувши грюкіт, прибігли на допомогу.
— Що твориться? — кричали чоловіки. — Кого в’язати?
— Кирила тримайте! Він убивця! — зрадів несподіваній допомозі Олег.
Сусіди схопили Кирила, але втримати його не змогли. Поки викликали міліцію, — зловмисник викрутився і втік.
Як не дивно, Кирило і не думав ховатися, він просто гуляв містом, і його незабаром затримали оперативники.
На слідстві всю вину Кирило намагався звалити на померлого Ігоря. Та довіряти показам Кирила не було сенсу. Його вину було доведено.
Хоча, можливо, Кирило й не був єдиним убивцею Раїси, але, як відомо, у мертвого вже не спитаєш…