КУТОЧОК МИЛОСЕРДЯ, ТЕПЛА I ЛЮБОВI

Палає сонце... Пашить теплом і духмяніє літо. Мрійливо-тихі береги наче причаїлись обабіч різнобарвної річки Случ. А у дзеркалі води відбивається мінливе небо, яке можна читати й писати, як поему у фарбах. Дивовижні дерева, на старих алеях, виграють мелодію вітру. Саме у цій чудовій місцевості, у селі Олександрівка, розташований притулок для людей похилого віку на одній території з дитячим табором.
«Слава Ісусу Христу» — «Слава навіки», — перші слова, які почула я, прийшовши до табору. Відразу кинулася в очі красива природа, чудові дерев’яні будиночки, дивовижні алеї. «Райський куточок», — подумала я про себе. Одразу стало цікаво дізнатися про історію цього мальовничого місця.
У радянські часи тут розташовувалася військова частина, потім — піонерський табір. Згодом держадміністрація Новоград-Волинського району передала садибу (19 га) місії Римо-католицької церкви, щоб створити будинок милосердя. Ідея створення притулку для людей похилого віку на одній території з дитячим табором належить Президентові Карітас Спес Києво-Житомирської діоцезії РКЦ єпископу Станіславу Широкорадюку. За його словами, люди, котрі знаходяться в кінці життєвого шляху, і ті, котрі тільки стають на нього, найкраще розуміються між собою. Тут вони будуть спілкуватися, допомагати один одному». Разом з тим він наголошує, що «церква багато робить для захисту незахищених, хворих людей, якими ніхто більше не цікавиться. Ми намагаємося вдосконалювати роль церкви у соціальному служінні». Дитячому табору оздоровлення та олександрівському будинку для людей похилого віку, а саме його будівництву, єпископ Станіслав приділяв багато часу. Більше того, храм на території місії збудовано за його проектом. Наголошую, що це не єдиний храм Києво-Житомирської діоцезії, який спроектував єпископ. Саме йому доводиться знаходити гроші, пожертви для реалізації добрих справ. Станіслав Широкорадюк вклав багато зусиль для того, щоб діти і люди похилого віку могли відчувати тут себе затишно і комфортно. Цей затишок, а саме матеріальну допомогу, надають благодійники. Для притулку місії «Карітас-Олександрівка» гроші знайшлися в Австрії. Відомо, що у процесі будівництва й облаштування місії австрійці бували тут не один раз і загалом задоволені тим, як використовуються їхні гроші. Останніми роками австрійці з Форальберга активно співпрацюють у благодійницьких акціях на теренах Східної Європи — в Румунії, Білорусії, Україні. Коли освячували будинок для людей похилого віку, то іноземні гості побажали українцям бути в майбутньому більш послідовними, зберігати вірність собі, особливо у ставленні до найбідніших людей.
Зараз на території табору є храм, їдальня, 10 будиночків, у яких живе по 10 дітей. Найпершим був побудований будиночок №3.Також на цій території звели двоповерховий дім для людей похилого віку. Це чудова, затишна будівля з великим балконом, звідки відкривається чудовий краєвид. Директором цього закладу є Морозовська Марія Йосипівна. Це дуже приємна жінка. Вона з великим задоволенням розповіла про все, що мене цікавило. Коли Марія Йосипівна говорила про дітей, то було помітно, що робить це з любов’ю у серці, яку виказувала її ласкава посмішка. Вона розповіла, що кожного літа сюди приїздить по 120 дітей. Здебільшого — це діти з неблагополучних сімей або малозабезпечені. Саме тому вони потребують особливої уваги, адже хтозна, яка доля випала кожному із них. Вихователям і сестрам потрібно вміти знайти підхід до малечі, щоб не вразити їхнє маленьке серце.
Поспілкувавшись із дітьми, дізналася, що о 8-9 годині у них підйом, далі — зарядка. Потім вони йдуть у їдальню (годують 4 рази на день). Пізніше мають час для відпочинку і розваг. Тут діти грають м’ячами, випробовують себе у різноманітних забавах. А вже о 22.00 — відбій. У кожного загону є вожатий і сестра, котрі доглядають за дітьми і за потребою допомагають їм. Особливе місце тут має молитва — звернення до Бога. Так, тричі на день діти ходять до храму. Тож саме у цьому місці діточкам прищеплюють любов до Бога. Їхні серця схожі на ниву, на якій сіють Божі слова, з яких виростає Божа ласка. Адже 7-15 років — це такий вік, коли можна перевиховати людину, вплинути на неї. І дуже добре, що виховують їх Божим словом і благословенням, а не вчать їх бити, красти, брехати. Я підійшла до майданчика, де гралися діти, і поцікавилася, як їм тут відпочивається.
Аліна з Гульська: «Мені дуже подобається. Нас годують 4 рази, а інколи і 5, як хтось хоче добавки. Нам влаштовують різні конкурси. Сьогодні, о 20.00, буде сценка «Я ангел». Єдине лише, що не хочеться рано прокидатися».
Ярослав: «Мені тут дуже добре. Годують нас чудово. Тут я можу пограти у футбол. А коли у когось День народження, то йому дарують іграшки».
Також мені було дуже приємно дивитися, як діти спілкувалися зі старими людьми. Я помітила, що вони чудово розуміються між собою, взаємно збагачуються. Я впевнена, що їм є чого вчитися одне в одного. Старі люди навчать молодих мудрості, а ті — навчать літати на крилах мрій.
Від себе можу сказати, що мені дуже сподобався цей табір. Дуже вразило, що люди всі усміхнені, привітні. Поспілкувавшись із колективом, я зрозуміла, що саме цим людям можна довірити виховання дітей, а особливо таких, які не мають належної уваги від рідних та близьких.
Ну що ж, будемо сподіватися, що цей осередок тепла і любові процвітатиме ще довгі роки. Адже люди, які його утримують, роблять добру справу — дарують надію дітям, тепло та турботу людям похилого віку!