ЗМІЇНЕ КУБЛО

Пізно вночі Михайло біг вулицею як ошпарений. Коли в черговий раз спіткнувся і упав навколішки, то почув здивований голос:
— У тебе що, біла гарячка?
Михайло підвівся на ноги, з подивом вглядаючись у темінь. Він ніяк не чекав зустріти перехожих у три години ночі. Ним виявився місцевий рибалка. Маючи за спиною рюкзак і кілька вудочок у руках, він чекав на відповідь Михайла. Та нічого не дочекавшись, пішов до річки.
Михайло ж метнувся до єдиного будинку, в якому горіло світло. Перекинувши у веранді відро, з шумом улетів у кімнату. За накритим столом сиділи дві жінки і чоловік. Олена зі стаканом самогону влаштувалася на колінах у Віктора, котрий шепотів їй щось на вухо. Господарка будинку, Валентина, мирно спала, поклавши голову на стіл.
— Воркуєте, голубочки? — Михайло без запрошення налив собі. — Я так і знав. А там, між іншим, мати твоя, Оленочко, на підлозі валяється. Померла…
Віктор з Оленою перезирнулися.
— Ну і Царство їй Небесне, — замислено сказала Олена. — А ти що там робив?
— До тебе заходив. Не знав, що ти з цим злигалася.
— Ну і злигалася. А тобі яке діло?
— А таке! — Михайло нахилився через стіл, спопеляючи поглядом закохану парочку. — Що я знаю: стара не без вашої допомоги на той світ відправилася.
У кімнаті запанувала гробова тиша…

Життя 32-річної Олени було суцільним святом. У двадцять вийшла заміж, поїхала до столиці, а до тридцяти двох встигла двічі розлучитися, втратити житло і з’явитися до матері без грошей, речей і паспорта. Дочка намагалася запровадити в будинку свої порядки. Однак постійні п’янки і досить часта зміна співмешканців переповнили чашу терпіння матері.
— Якщо пити не перестанеш і на роботу не влаштуєшся — вижену і хату на далеких родичів перепишу! — грізно заявила Марія Іванівна. — Я себе в могилу рано загнати не дозволю!
Олена закам’яніла. Обіцянка переписати дім на родичів справила на Олену неабияке враження. Вона притихла. Пила і гуляла тільки в знайомих. Проте, думка загнати матір у могилу і зажити самостійно — стала для Олени нав’язливою ідеєю. Будинок був великий і добротний, а село знаходилося поблизу міста.
— Я взагалі-то заміж хочу, — зізналась Олена за чаркою Михайлові. — Дітей хочу, сім’ю. Ось, наприклад, з тобою могла би жити. Дурість із голови викинути.
— Так у чому ж справа? — напружився Михайло. — Я обома руками «за»!
— У чому? — підняла брови Олена. — А де гніздо вити станемо? В твоїй розвалюсі?
Михайло спохмурнів. Не дивлячись на розгульне життя, Олена лишалася гарною і бажаною для всіх сільських серцеїдів. Побачивши, що Михайло потрапив на гачок, за наступною бесідою вона розвинула свою думку.
— І будинок у нас майже є. Тільки ось матуся — як кістка в горлі. Ні тобі, ні мені жити не дасть.
— То що мені її пристукнути?
— А чому не вихід? — перейшла на шепіт Олена.
— Ну, і як ти думаєш це зробити?
— А я тебе навчу.
— Ну-ну, давай.
— Треба по-тихому хату відкрити. Прийдеш уночі і…
— І що?
— Вона стара. Хто там розбере, сама вона здохла чи їй допомогли.
Михайло раптом, мов навіжений, замахав руками.
— Ні, ні! Навіть і чути не хочу!
— Що ж, — звузила очі Олена, — тоді і не надійся, що у нас щось може скластися.
Після цієї розмови Олена охолоділа до Михайла і не підпускала до себе. Чоловік вважав, що симпатична краля його випробовує і чекає від нього активних дій. Насправді ж Олена почала «відпрацьовувати» іншу особу, сусіда Віктора, безробітного з «кримінальним причепом». Отримати добротний будинок, а ще й з гарною жінкою, котра не буде його пиляти за п’янки, було для Віктора справжнім виходом із житлового тупика, оскільки мав стареньку хатину, поточену шашелем.
— Ну то що, погоджуєшся? — Олена пильно дивилася на Віктора.
— А який у тебе план, подруго? — Віктор підійшов до проблеми по-діловому. — Май на увазі: я вдруге на нари йти не збираюся. Тим більше за «мокруху».
— Не підеш, — заспокоїла Олена, палко поцілувавши коханого.
— Що пропонуєш?
— Діло так провернемо, що комар носа не підточить.
— Ну, говори…
… Опинившись у дворі, Віктор не став ломитися в будинок через вхідні двері. Він просто обійшов веранду, без шуму відкрив двері з боку городу. По плану, який склала Олена, причаївся за дверима і кілька разів гучно тупнув. Заскрипіло ліжко, з глибини дому донеслися човгаючі кроки, спалахнуло світло.
— Хто тут? — тремтячим од тривоги голосом спитала Марія Іванівна, визираючи в коридор.
Віктор вистрибнув із-за дверей і накинув на шию старої жінки приготовлений загодя рушник. По замислу Олени він не повинен був лишити на шиї слідів удушення. Через хвилину все було скінчено. Тіло м’яко сповзло на підлогу. Віктор подивився на бабусю і, задоволений своєю роботою, тихо покинув будинок.
Коли Михайло знайшов мертву жінку і прийшов до веселої компанії, Олена усміхнулася:
— Коли я тобі говорила, що мамашу треба пристукнуть, то просто жартувала. Січеш?
Михайло нервово замотав головою:
— Не треба мені по вухам їздити! Бабку угробили на пару і тепер хочете хазяями бути? А мені мовчати?
— І будеш мовчати! — Віктор розлив самогон у стакани. — Нам з Оленкою теж є що сказати. Як будеш ментам пояснювати: чому вночі по чужій хаті шастав? Оленочко, а може Мишко і справді твою маманю грохнув?
— Справді! — хихикнула Олена. — Він мій жарт сприйняв цілком серйозно!
— Залякати хочете? — осміхнувся Михайло. — Не вийде. Я — не душогуб. Мені боятися нічого.
— Чого ж ти хочеш, сука? — зірвався Віктор.
— Ага! — Михайло погрозив Віктору пальцем. — на злодієві і шапка горить. А хочу я, Вітьок, свою долю.
— Яку ще долю?
— Яку? Адже виходить, що тобі і хата, і баба, а мені дуля з маком? Мовчання грошей коштує.
— Та ти чого? — прошипів Віктор. — Він бабло хоче з нас зірвать! Чуєш, Оленко?!
Замість відповіді Олена взяла під руки господарку оселі і потягла її до відпочивальні. Повертаючись, щільно прикрила за собою двері, продовжуючи перемовини, час від часу моргаючи Віктору:
— А де ми, по-твоєму, гроші візьмемо?
— Хату продасте, — Віктор цілком увійшов у роль шантажиста. — Адже у вас тепер дім є.
Віктор оскалився:
— Мишко, ти що: з бодуна?
— Зовсім ні.
— Ти просиш не реальне.
— Це вже ваші проблеми.
— От сука!
Олена, крокуючи кімнатою, поглядом показала Віктору на кочергу, що стирчала з печі.
— Ну що ж, Михайлику, — сказала Олена. — Добре. Отримаєш ти свої гроші.
— Коли?
— Через пару днів.
— Хату продасте?
— То вже не твій клопіт. Давайте, хлопці, ліпше вип’ємо за те, щоб нам вдалося домовитися.
Михайло вирішив, що домовився і спокійно пив. Віктор же зробив вигляд, що хоче прикурити, взяв коцюбу і зайшов до Михайла ззаду. Від сильного удару по голові Михайло впав зі стільчика.
— Бий, ще бий! — зашипіла Олена, копаючи Михайла ногами. — Добивай, поки не очуняв!
Віктор виконав наказ, а Олена продовжувала:
— Відкрий погріб!
— Навіщо?
— От!
— А, зрозумів.
— Швидше, швидше!
Тіло шантажиста полетіло в темне провалля. Проте закінчити свою чорну справу вбивці не встигли.
— А що це ви тут робите? — хилитаючись, зі спальні вийшла господарка оселі. — Що в погребі заховали?
Віктор і Олена зрозуміли, що повністю заплуталися. Тепер за логікою їм потрібно було б убити чергового свідка. Але на це вже духу не вистачило.
— Валюшо, — побілівшими губами сказала Олена. — Там Михайло. Мертвий. Він ввірвався в хату і хотів нас усіх повбивати.
— Ага, ага, — вклинився Віктор. — Нападав на нас із коцюбою. Хапався за ніж.
— Що, білочка схопила?
— Мабуть.
— І що тепер буде?
Віктор замислився. Відтак мовив:
— Якщо менти питатимуть, кажи так, як ми тобі говорили. Зрозуміла?
— Умгу.
— Так і скажеш: влетів у хату…
— Ясно, ясно! Випить є?
— Є. є, сідай.
— Може, він ще живий?
— Навряд. Він добряче бахнувся головою.
— Не пощастило, хлопцю.
— Сам винен.
— Коли будемо дзвонить?
—Куди?
— В міліцію.
— Ще встигнемо.
Сіли за стіл. Коли Валентина відключилася в черговий раз, Олена хитнула головою:
— Нічого не вийде. Коли вона дізнається, що моя маманя померла, відразу розколеться.
— Вона і так розколеться, — кивнув Віктор. — Навіщо їй труп у погребі.
— То що: і її туди ж?
— Це вже нічого не дасть. Все одно підозри впадуть на нас.
— Тоді треба змотуватись із села. Спочатку в місто, а потім…
— Правильно. Я зараз іще пляшку візьму, вип’ємо на посошок і — руки в ноги,
Підготовка до втечі затяглася. Коли нечиста парочка пробиралася до автобусної зупинки, в селі вже стало відомо про смерть Марії Іванівни. Односельці самі затримали Олену і Віктора, до приїзду правоохоронців. Коли рибалка, котрий зустрів уночі Михайла і розповів про його дивну поведінку, Олена без передмов заявила, що Михайло і Віктор убили її матір, а потім побилися. Міліціонерам довго довелося розплутувати справжній зміїний клубок.