РОЗПУСТА І НЕНАВИСТЬ

Легковик, проїжджаючи трасою рано-вранці, припаркувався біля обочини. Водій, котрий вирішив справити потребу на лоні природи, швидко проминув ярочок. Погляд випадково впав на руку, що стирчала із землі зі скрюченими пальцями…

Повечерявши, Віктор Олексійович пішов до зали, аби в кріслі полистати газету. Син Олег, на свій клопіт, крутився ще в коридорі. Вислизнути за двері не встиг.
— Знову зібрався зі своїми дружками всю ніч по вулицях тинятися? Коли за розум візьмешся, на роботу влаштуєшся і перестанеш гроші в мене випрошувати?
— Та я…
— Що ти? — батько відтиснув спиною сина, витягнув із замка ключ і поклав собі до кишені. — Я в двадцять п’ять уже вкалував, як папа Карло! Сім’ю утримував і тебе, лобуряку, ростив!
Лекція обіцялася звично тривалою, а вихід на волю був відрізаний, тому Олег із понурим виглядом пішов за батьком у зал…
Це сімейство вважалося зразковим. Віктор Олексійович — з роду роботяг, мав звичку напиватися до свинячого вищання тільки на свята і тримав близьких у повній покорі. 25-річний синок ніде не вчився і ніколи не працював. Дружина Ольга тримала оселю в чистоті.
Вечір закінчувався.
— Марш до себе в кімнату! — кинув синові батько. — Завтра до мого друга підеш. Може, він тебе до діла прилаштує.
— Вікторе, а яку ти роботу Олегові знайшов? — поцікавилась Ольга, коли син пішов до себе.
— Не твоє діло! — Віктор Олексійович позіхнув і попрямував до відпочивальні. — Як ви всі набридли. Повбивав би тварюк…
Коли з почивальні донісся храп чоловіка, Ольга зазирнула до кімнати сина і протягла йому свій ключ.
— Тільки довго не вештайся. Може, і справді він тебе до діла прилаштує.
— Не прилаштує, — посміхнувся Олег, надягаючи куртку. — Вранці старий козел про мене і не згадає. Все повбивати обіцяє. Коли-небудь я його точно приб’ю!
— Що ж ти таке про батька говориш!
— Я кажу, а ти хоч і мовчиш, але теж про це думаєш. Отож-то, мамулю!

Промені сонця пронизали штори і впали на сиві кучері Віктора Олексійовича. Він безпардонно відкинув руку коханки, сів скраю ліжка і потягнувся.
— Що це за життя, Ніно? Навіть відпочити по-людськи не можна!
— А ще лишися на кілька годин, — Ніна сіла і поклала руки на плечі Віктора Олексійовича. — Я вже постараюся, щоб ти відпочив, як належить…
— Хе! Постарається вона! — Віктор Олексійович натягнув штани. — Ти жерти менше старайся! Он які масли відростила! Дивитися бридко.
— А тобі, між іншим, пузо також ходити заважає!
— Чоловіку треба мати живіт, а жінка за фігурою стежити повинна.
Доки Ніна надувала губи і розглядала в дзеркалі свої розповнілі до сорока років принади, Віктор Олексійович пройшов у коридор. До спальні він повернувся у плащ-накидці, високих гумових чоботях і кепці кольору хакі. Підняв із тумбочки келих з горілкою, закусив шматком копченого м’яса і ляснув коханку по задньому місці.
— Не сердься, Нінуль. Все одно кохаю тільки тебе одну. До зустрічі!
Любитель здорової їжі, холодної горілки і «правильного» способу життя вважав, що всякий порядний чоловік просто зобов’язаний мати коханку.
— Вудочки свої не забудь забрати! — крикнула вслід Ніна.
Віктор Олексійович вийшов на вулицю і пішов до автобусної зупинки, щоб повернутися додому і поплакатися про поганий кльов. Однак він не підозрював, що Ольга давно знає про його маленьку таємницю. Крім того, знаючи про тривалість «риболовлі» чоловіка, вона сама відправлялась до коханця, Сергія. Щоправда, на його дачі побачення було більш романтичним. Були свічки і вино, палкі поцілунки на прощання. Іноді Ольга ділилася з коханцем мріями про те, як розлучиться з остогидлим чоловіком і почне нове, красиве життя.
— Я двома руками «за», — задихався від щастя худий, як жердина, Сергій. — Олег твій давно виріс. Так що нічого не завадить тобі до мене переїхати. Головне, твого орангутанга на розлучення уговорити. То коли, Ольго?
— Скоро! — Ольга чмокала Сергія в щоку і випурхувала із «Пежо» за сотню метрів од дому. — Потерпи!
— Та скільки?
— Недовго.
— Ох-хо-хо…
Олег знав про пригоди своїх батьків «на стороні», про плани матері на нове життя. Відсутність батьків він використовував максимально. Ось тільки перед їхнім поверненням він мусив спровадити своїх хмільних друзів за поріг, поспіхом провітрювати кімнати. Разом з тим простора квартира потрібна була Олегові як повітря. У своїх мріях він бачив батька, котрий сконав од серцевого нападу під час чергової пиятики, матір, котра переїхала до свого коханця, і себе, продаючи батьківське житло, аби вкласти гроші в якусь солідну справу.
Іншими словами, Віктор Олексійович був для своїх близьких, як кістка в горлі…

Трапилося так, що якось Олег, забувши про небезпеку, не оцінив своїх можливостей щодо вживання спиртного. Повернувшись від коханця, Ольга застала сина сплячим серед пляшок і дружків, котрі ще не встигли звалитися на підлогу. Не дивлячись на те, батько заявився з «рибалки» дещо пізніше звичного, мати не встигла навести порядок у квартирі.
— Та-а-ак, — протягнув з порогу Віктор Олексійович. — Значить, це цуценя без мене тут «бордель» влаштовує!
Він рвонувся до сина, котрий хропів на дивані, ривком скинув його на підлогу і заходився копати ногами.
— Я тебе, скотиняко, породив, я тебе і вб’ю!
Ошелешений од болю Олег стогнав і звивався.
— Ти що, здурів?! — Ольга кинулась до сина на допомогу й отримала такий удар у живіт, що впала на коліна.
— Ти, стерво, його ще й захищаєш? — перемикнувся Віктор Олексійович на дружину. — Сама з ним пила?! Відповідай!
Він підняв Ольгу і почав ляскати її по щоках.
— Матуся, значить, із синочком на пару пиячать! Дожилися!
— Пусти…
Ользі вдалося вирватися.
— Не пила я з ним! Він із друзями був, а коли я повернулася…
— Звідки? — побілів чоловік. — Ти не була вдома? А де ти шлялася, стерво?!
— А ти де? — запитанням на запитання відповіла Ольга. — Тільки не заливай про риболовлю. Ти вже п’ять років у своєї Нінки … сифіліс виуджуєш!
— А ти… як… ну…
Маски були скинуті. Віктор Олексійович не довго перебував у стані розгубленості. Він швидко згадав про своє верховодство у сім’ї.
— Я хоч і у Нінки! Я мужик! Маю право!
— А я баба! Теж маю… І теж у коханця щонеділі буваю!
На якусь мить Віктора Олексійовича заціпило. Однак швидко відійшов. Рявкнув:
— Ах, так! Я це давно відчував!
— Молодець, що відчував.
Тепер у Віктора Олексійовича закипіла неабияка образа. Вік кинувся на дружину і заходився лупцювати її кулаками.
— Хто він? Кажи, хто він!
Віктор Олексійович не врахував сина, котрий підвівся, взяв ваговиту порцелянову статуетку з тумбочки і, похитуючись, наблизився до батька. Статуетки вистачило на два удари. Вона розсипалася на друзки, а батько впав на них.
Мати з сином перезирнулися.
— Що ти наробив, сину? — прошепотіла мати. — Він же, коли очуняє, повбиває нас з тобою…
— Не очуняє, — заспокоїв Олег, дивлячись на калюжу крові біля батькової голови. — Я цього покидька од усієї душі приклав. Здохне!
— А нас із тобою в тюрму?
— Це ще як сказати. Якщо все гарненько приберемо, то…
— Що «то»?
— Не повернувся з риболовлі — і все!
— Адже шукатимуть.
— Не знайдуть. Так заникаємо…
П’яна впевненість сина додала матері сил. Вона подзвонила своєму коханцеві і попросила його терміново приїхати.
— А що трапилося? — поцікавився Сергій.
— Це не по телефону.
— А твій удома?
— Він…. Немає. Можеш сміло приїжджати.
— Гаразд. Чекай.
Ольга поклала трубку. Пояснила синові:
— В одного мого знайомого машина є… Він допоможе…
Олег, попихкуючи, замотував тіло батька в покривало.
— Ага, знайомий. Знаю я все про твого знайомого.
— І що тепер?
— Та вже нічого. Допоможи.
— Мені… боязко.
— Тоді я сам… якось…
Приїхав Сергій. Коли його провели до кімнати, то остовпів.
— Що тут у вас трапилося?
— Бойню влаштував, — сказала Ольга. — Не розрахували.
— Все ясно. І куди його тепер?
— Треба думати.
Включили телевізор. До глибокої ночі чекали підходящого моменту, щоб винести Віктора Олексійовича і засунути його до багажника «Пежо». Великим для всіх було сюрпризом, що, коли піднімали тіло, Віктор Олексійович раптом застогнав. Олег у люті тицьнув кулаком у живіт.
— Мовчати! Мало ти нам крові попив, виродку!..
Ще живого Віктора Олексійовича вивезли до лісу, вирили неглибоку яму і закидали землею. Через неділю Ольга зі сльозами на очах подала заяву про розшук чоловіка, котрий не повернувся з риболовлі. А ще через тиждень нещасній жінці пред’явили труп чоловіка на впізнання…

Ольга не витримала напруги при впізнанні знайденого трупа в лісі. Оперативникам не довелося довго добиватися від неї признання щодо причетності до вбивства чоловіка. Жінка детально розповіла про події того вечора. Олегу не доведеться зі смаком «відтягуватись» у «звільненій» від батька квартирі — тепер на нього чекає чималий строк. Сергію підберуть покарання, що відповідає його участі в цій справі. Імідж зразкового сімейства розсипався, як карткова хатинка.