«КРУТА» БАБУСЯ

Зелене «жигулі» пригальмувало навпроти хвіртки. Клацнули дверцята — вийшли троє.
— Здрастуйте вам, бабусю!
— Доброго дня! — відказала старенька, поклавши руку на паркан. Звали її баба Анюта. Спитала: — Що шукаєте?
— Залізяччя всяке, брухт. У вас є?
— У мене багато чого є! — хитрувато усміхнулася бабуся.
Шукачі металу пожвавішали.
— Це добре! Значить, домовимося.
— А що вам саме треба?
— Ну, ліжка старі, труби, баняки, каструлі...
— Зрозуміло, хлопці! Проходьте.
Молодики зайшли у двір. Стара жінка повела їх за хлів. А там того залізяччя!..
— Чоловік колись натягав. З ферми. Та так і лежить.
— А чоловік де?
— Е! Нема вже. Вже там...
— Ясно.
Бабуся знову хитрувато примружилася.
— То скільки? За купу?
— Ну, гривень з двадцять.
— Що-о-о??! Двісті! За менше і не віддам!
— Та ви що, бабо?
— Думаєте, якщо я з глуші, то й про ціни не знаю? Тут знаєте скільки його? Я й так вам наполовину скинула. Не хочете — валіть звідси!
— Ого!
— А ви як думали?
— Вам ніхто стільки не дасть.
— То хай лежить. Не муляє.
— Небезпечно. Тут он навіть і снаряд лежить. Може бабахнути.
— Коли треба, то й бахне. А ви шуруйте, шуруйте з двору!
Молодики йти не хотіли. Купа металобрухту не відпускала. Там і кольорових штучок усяких добіса було. А це — гроші!
— Може, все-таки, домовимося?
— То даєте двісті?
— П’ятдесят — і не більше!
— Хе! От здирники!
— А ті вже й нагліти почали:
— Не хочете — так заберем!
Баба Анюта якось дивно подивилася на шукачів металу, затим, нічого не сказавши, повільно підійшла до купи залізяччя. Підняла снаряд і з ним посунула на молодиків.
— Ось зараз він і бахне!
Хлопці втікали з обійстя мовчки, один перед одним. Хтось навіть носом стесав траву біля хвіртки. Потім ляпнули дверки авто і несамовито загудів двигун.
— Тепер не сунуться, пройдисвіти, — усміхнулася баба Анюта. А відтак з іронією подумала: «От, захиснички наші! Снаряд від тракторної болванки відрізнити не можуть!..»