ВИЛУЧИЛИ 5 ТИСЯЧ ЛІТРІВ САМОГОНУ, МАЙЖЕ 19 ТИСЯЧ ЛІТРІВ САМОГОННОЇ ЗАКВАСКИ ТА БІЛЬШЕ 600 САМОГОННИХ АПАРАТІВ

Погодьтесь, цифри говорять самі за себе: з однієї сторони вказують на масштабність та поширення самогоноваріння, а з іншої — свідчать, що міліція не сидить, склавши руки. Хоча водночас доводиться визнавати, що ця проблема уже впродовж тривалого часу не втрачає своєї злободенності. Пили, п’ють і будуть пити — питання лише в тому, що саме і скільки?
Чому самогоноваріння — це біда? Адже мало хто стане заперечувати, що він не знає, не бачив чи взагалі не знайомий із процесом домашнього виготовлення міцного напою. Країна переживала різні часи, а пляшка завжди була надійною платіжною одиницею. Тому самогонний апарат, ну, так склалося у нас, — потрібна річ у домашньому господарстві. Інша справа, що далеко не завжди постійно затребувана.
Певно, самогоноваріння стає бідою, коли із домашнього атрибуту стає ремеслом або способом заробітку. Отоді до оселі й тягнуться всілякі любителі оковитої, не спроможні оплатити магазинний продукт. Отоді й з’являються всілякі рецепти сумнівного приготування із додаванням карбіду, посліду чи ще яких-небудь небезпечних для життя та здоров’я інгредієнтів. На жаль, далеко не всі потенційні споживачі цього продукту розуміють, що поставлений на масштабні рейки процес виготовлення самогону має цілком реальну суспільну загрозу.
Боротися із самогоно­варінням на селі у той час, коли половина його мешканців ніде не працює, а перебивається випадковими заробітками, — все одно, що воювати з вітряками. Міліція воює, хоча по-справжньому дієвих механізмів впливу як на пиятиків, так і самогонників — немає. Воює, тому що, без перебільшення, масштаби поширення пияцтва зростають у геометричній прогресії.
Як прокоментував ситуацію начальник Управління громадської безпеки УМВС України в Житомирській області Юрій Лебідь, з початку року на території області зафіксовано понад 15 тисяч фактів порушення антиалкогольного законодавства, іншими словами, кожен 85 житель області так чи інакше причетний до зло­вживань алкоголем, і ця цифра щороку зростає.
145 тисяч гривень мають сплатити правопорушники до бюджету за власну горілчану пристрасть, втім у багатьох випадках сума штрафу є покаранням не стільки для самих п’яниць, скільки для їх і без того не надто заможних сімей. Тому суспільство має шукати, створювати або ж відновлювати втрачені в певні моменти нашої історії механізми покарання та осуду як тих, хто робить самогонний бізнес справою життя, так і тих, хто стає їх постійними клієнтами.