ДМИТРIВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА. ЧОМУ I КОЛИ ПОМИНАЄМО ПОМЕРЛИХ
- Духовність
- 738
- коментар(і)
- 05-11-2010 03:22
Восьмого листопада православ’я відзначає День святого великомученика Димитрія Солунського (306 рік після Різдва Христового). Субота ж перед цим днем прилучена церквою до так званих батьківських поминальних субот і отримала назву Дмитрівської.
Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по діла їх, церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього переставлення.
Третій день після смерті в православ’ї є канонічним днем поховання спочилого, і разом з тим днем, коли церква творить його поминання. Поминання третього дня здійснюється з декількох причин. По-перше, третій день є днем воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а отже, ми молимося Йому, аби Він воскресив і померлого для блаженного вічного життя. По-друге, поминання в цей день здійснюється на честь Пресвятої Тройці (Отця, Сина і Духа Святого), в ім’я Якої був хрещений покійний, і віру, Яку він зберіг до останнього подиху. Також поминання третього дня свідкує перед Богом, що небіжчик зберіг до успіння своєї плоті три великі чесноти: віру, надію й любов, від яких залежить спасіння людини, без яких воно неможливе.
Існують і інші версії, серед яких потрійна природа людини (дух, душа й тіло), також і те, що на третій день душа остаточно відривається від земного плану буття, повністю переходячи (переставляючись) у тонко-фізичний світ. Третього дня після виходу з тіла, як передає нам святий Макарій Олександрійський, душа людини (точніше дух, який має душу — розум, волю та емоції, і живе в тонкому, вже ефірному, тілі) проходить так звані митарства (випробування). Цих митарств, згідно із видінням Григорія, учня преподобного Василія Нового про митарства преподобної Феодори, є двадцять. Митарства або судилища — це етапи, які долає людина в сфері невидимого простору. Це шлях від земного, фізичного плану буття, до неба духовного, проходячи який душа викривається у тому чи іншому виді гріха.
Далі православна церква здійснює поминання померлого в дев’ятий день, на честь дев’яти чинів ангельських (згідно із вченням святого Діонісія Ареопагіта), котрі як слуги Царя Небесного молять Бога сил про помилування новопреставленого. Також у цей день церква благає Господа, щоб зачислив померлого до лику угодників Божих (їх також є дев’ять чинів), аби досягти і йому слави ангельської.
Згідно із святим Макарієм, з третього по дев’ятий день (зауважу, що тут часові виміри змінюють свою природу, адже ми розуміємо, що в тонкому світі поняття матерії, простору й часу не відповідають значенням земного, грубо-фізичного світу, тому числа тут радше символічні) душа людини оглядає місця світлі, «обителі ангельські».
Чому церква поминає спочилого на сороковий день? Згідно із вченням Симеона Солунського, заупокійні сорокоусти (поминання новопреставленого протягом усіх сорока днів) здійснюються на спомин вознесіння Христового, яке сталося на сороковий день після воскресіння, з тією метою, щоби і померлий вознісся назустріч Господу на повітрі духовному, був прийнятий в Небо небес, і так завжди перебував із Богом.
Згідно зі святим Макарієм, з дев’ятого по сороковий день («сорок» — це число всебічного випробування, чотири помножене на десять, де «чотири» — тут «з усіх чотирьох сторін»; «десять» — символ волі Божої, вираженої в десяти Його заповідях) душа випробує місця «темряви зовнішньої», духовне піднебесся, містини перебування нерозкаяних грішників — демонів. На сороковий же день знову підноситься до Господа, де й визначається згідно з законом спорідненості (споріднене шукає спорідненого) щодо свого перебування. Тому церква й здійснює поминання померлих у цей день.
Нарешті, у роковини смерті спочилого рідні й друзі моляться за нього, виражаючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, але переходу, нового народження для вічного буття. Днем переходу, переставлення людини праведної (яка шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі — в Його вченні милосердя, вченні смирення й любові, — і йшла цією дорогою праведності, що веде у життя вічне) в інші умови існування, де немає місця земним хворобам, стражданням та смуткові.
Окрім цих днів, встановлені ще особливі дні для урочистого всезагального поминання померлих. Ці дні: субота м’ясопусна, суботи другої, третьої та четвертої седмиць Великого посту, Проводи (так званий «навський великдень»), субота перед днем святої П’ятидесятниці (Троїцька поминальна). Крім цього, визначено поминати «православних воїнів, котрі за віру і батьківщину життя на полі брані поклали» в суботу перед днем великомученика Димитрія Солунського (Дмитрівська поминальна), та в день Усікновення глави Іоанна Хрестителя.
Історія встановлення Дмитрівської поминальної суботи така: князь Димитрій Донський народився 26 жовтня за старим стилем (8 листопада стилю нового). В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь усю свою орду. Дмитро Донський прийшов до Сергія Радонежського за порадою: «Чи йти на борню проти такого сильного ворога?» Преподобний благословив князя словами: «Повинно тобі, государю, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з поміччю Його отримаєш перемогу». При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю.
На Куликовім полі, у 1380 році, великий князь залишився звитяжцем. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від ординського поневолення. Повернувшись із поля битви, князь прийшов до преподобного Сергія. І тут, звершивши поминання ратників, котрі загинули, запропонував церкві творити поминання убієнних воїнів у суботу, перед днем свого ангела, себто 26 жовтня (8 листопада). З того часу ця субота й стала поминальною. З віком вона втратила своє значення згадування лише воїнів і стала всезагальною батьківською поминальною суботою, тому в цей день православні християни звершують пам’ять усіх своїх спочили родичів так само, як і в інші «родительські» поминання.
Маючи віру в безсмертя душ праведників, у воскресіння після смерті, Страшний Суд та останню відплату кожному по діла їх, церква Христова не залишає своїх померлих без молитви. Особливо ж у перші дні після смерті фізичного тіла та в дні загального поминання спочилих. Вірні моляться за близьких своїх на третій, дев’ятий і сороковий дні, а також в дні роковин їхнього переставлення.
Третій день після смерті в православ’ї є канонічним днем поховання спочилого, і разом з тим днем, коли церква творить його поминання. Поминання третього дня здійснюється з декількох причин. По-перше, третій день є днем воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а отже, ми молимося Йому, аби Він воскресив і померлого для блаженного вічного життя. По-друге, поминання в цей день здійснюється на честь Пресвятої Тройці (Отця, Сина і Духа Святого), в ім’я Якої був хрещений покійний, і віру, Яку він зберіг до останнього подиху. Також поминання третього дня свідкує перед Богом, що небіжчик зберіг до успіння своєї плоті три великі чесноти: віру, надію й любов, від яких залежить спасіння людини, без яких воно неможливе.
Існують і інші версії, серед яких потрійна природа людини (дух, душа й тіло), також і те, що на третій день душа остаточно відривається від земного плану буття, повністю переходячи (переставляючись) у тонко-фізичний світ. Третього дня після виходу з тіла, як передає нам святий Макарій Олександрійський, душа людини (точніше дух, який має душу — розум, волю та емоції, і живе в тонкому, вже ефірному, тілі) проходить так звані митарства (випробування). Цих митарств, згідно із видінням Григорія, учня преподобного Василія Нового про митарства преподобної Феодори, є двадцять. Митарства або судилища — це етапи, які долає людина в сфері невидимого простору. Це шлях від земного, фізичного плану буття, до неба духовного, проходячи який душа викривається у тому чи іншому виді гріха.
Далі православна церква здійснює поминання померлого в дев’ятий день, на честь дев’яти чинів ангельських (згідно із вченням святого Діонісія Ареопагіта), котрі як слуги Царя Небесного молять Бога сил про помилування новопреставленого. Також у цей день церква благає Господа, щоб зачислив померлого до лику угодників Божих (їх також є дев’ять чинів), аби досягти і йому слави ангельської.
Згідно із святим Макарієм, з третього по дев’ятий день (зауважу, що тут часові виміри змінюють свою природу, адже ми розуміємо, що в тонкому світі поняття матерії, простору й часу не відповідають значенням земного, грубо-фізичного світу, тому числа тут радше символічні) душа людини оглядає місця світлі, «обителі ангельські».
Чому церква поминає спочилого на сороковий день? Згідно із вченням Симеона Солунського, заупокійні сорокоусти (поминання новопреставленого протягом усіх сорока днів) здійснюються на спомин вознесіння Христового, яке сталося на сороковий день після воскресіння, з тією метою, щоби і померлий вознісся назустріч Господу на повітрі духовному, був прийнятий в Небо небес, і так завжди перебував із Богом.
Згідно зі святим Макарієм, з дев’ятого по сороковий день («сорок» — це число всебічного випробування, чотири помножене на десять, де «чотири» — тут «з усіх чотирьох сторін»; «десять» — символ волі Божої, вираженої в десяти Його заповідях) душа випробує місця «темряви зовнішньої», духовне піднебесся, містини перебування нерозкаяних грішників — демонів. На сороковий же день знову підноситься до Господа, де й визначається згідно з законом спорідненості (споріднене шукає спорідненого) щодо свого перебування. Тому церква й здійснює поминання померлих у цей день.
Нарешті, у роковини смерті спочилого рідні й друзі моляться за нього, виражаючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, але переходу, нового народження для вічного буття. Днем переходу, переставлення людини праведної (яка шукала правду, знайшла її в Ісусі Христі — в Його вченні милосердя, вченні смирення й любові, — і йшла цією дорогою праведності, що веде у життя вічне) в інші умови існування, де немає місця земним хворобам, стражданням та смуткові.
Окрім цих днів, встановлені ще особливі дні для урочистого всезагального поминання померлих. Ці дні: субота м’ясопусна, суботи другої, третьої та четвертої седмиць Великого посту, Проводи (так званий «навський великдень»), субота перед днем святої П’ятидесятниці (Троїцька поминальна). Крім цього, визначено поминати «православних воїнів, котрі за віру і батьківщину життя на полі брані поклали» в суботу перед днем великомученика Димитрія Солунського (Дмитрівська поминальна), та в день Усікновення глави Іоанна Хрестителя.
Історія встановлення Дмитрівської поминальної суботи така: князь Димитрій Донський народився 26 жовтня за старим стилем (8 листопада стилю нового). В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь усю свою орду. Дмитро Донський прийшов до Сергія Радонежського за порадою: «Чи йти на борню проти такого сильного ворога?» Преподобний благословив князя словами: «Повинно тобі, государю, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з поміччю Його отримаєш перемогу». При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю.
На Куликовім полі, у 1380 році, великий князь залишився звитяжцем. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від ординського поневолення. Повернувшись із поля битви, князь прийшов до преподобного Сергія. І тут, звершивши поминання ратників, котрі загинули, запропонував церкві творити поминання убієнних воїнів у суботу, перед днем свого ангела, себто 26 жовтня (8 листопада). З того часу ця субота й стала поминальною. З віком вона втратила своє значення згадування лише воїнів і стала всезагальною батьківською поминальною суботою, тому в цей день православні християни звершують пам’ять усіх своїх спочили родичів так само, як і в інші «родительські» поминання.
Коментарі відсутні